“І вони сказали до нього: “Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас?” Бо море бушувало все більше. І сказав він до них: “Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас” (Йон. 1:11-12).
Моряки, які не знали живого Бога, розбудили від духовного сну Йону, що втікав від обличчя Господнього, викликали в ньому усвідомлення своєї вини перед Богом. Чи не дивно це? Те, чого не могли зробити брати та сестри по духу – євреї – зробили чужі люди. Воістину, Божі дороги недослідимі. Нам іноді здається, що тільки через віруючих Бог може привести людину до покаяння, але це не завжди буває так. Божі шляхи, якими невіруючі приходять до Нього, найрізноманітніші. Відомі випадки, коли діти виховувались у християнських сім’ях, але віра була для них не тільки чужою, але просто ненависною. Деякі з них утікали з дому, щоб не чути молитов батьків, їхніх напучувань, прохань покаятись, щоб не бачити батьківських сліз. Але Бог через найрізноманітніші обставини знаходив їх далеко від рідної домівки, на далеких дорогах гріха і вів їх Своїм шляхом. Для Бога все можливе. Він може відвернути серце грішника від дороги загибелі як через рідних та близьких, так і через невіруючих. Для Бога кожна людина – особистість, тому і підходи до їхніх сердець різні.
Немає значення через кого, але Господь пробудив Йону. Коли він прокинувся і встав, коли побачив моряків, які молились, і почув їхні слова: “Уставай, заклич до свого Бога”, коли він, нарешті, побачив у ревінні бурі і в страшних хвилях всемогутню руку Божу, він був переможений. Пробуджене сумління голосно кричало: “Йоно, що це ти наробив? Це через тебе гинуть ні в чому не винні люди! Куди ти втікаєш і від Кого ти втікаєш? Хіба тобі було погано з Богом? Хіба Господь кривдив тебе? Чи, може, Він мало любив тебе, оберігав і турбувався про тебе? Йоно! Згадай свої дні, які ти провів у тісному єднанні з Богом, як тобі було добре, яким щасливим ти був! А тепер ти втікаєш…” Серце так голосно стукало, що, здавалося, ладне було вискочити з грудей. Із очей потекли сльози. “Господи! Що я наробив?! Господи! Я такий великий грішник, для мене немає прощення. Коли б це зробив хтось інший, коли б це зробила людини, яка мало знала Господа, яка мало отримала від Нього, це ще можна було б зрозуміти. Але я, – роздумував Йона, – я, який сповна відчув Божу любов, кого Він поставив бути пророком і навчати інших; я, який так багато отримав від Господа і відплатив Йому такою чорного невдячністю, я заслуговую на смерть!” Таким уявляється мені покаяння Йони.
Коли Божий голос досягає серця грішника, він усвідомлює свою провину і шкодує про вчинені гріхи, він відчуває, що заслуговує на смерть, і сам засуджує себе. Справжнє щире навернення обов’язково включає молитву про прощення. Але ця молитва буде тільки тоді діючою, коли людина побачить весь жах свого падіння, засудить себе і відчує потребу в Спасителі. Ми не знаємо, чи прагнув Йона на цій стадії свого навернення милості і спасіння, але те, що він засудив сам себе, – це безперечно. Необхідно зауважити, що усвідомлення своєї провини і самозасудження є поворотним пунктом у наших стосунках з Богом. До того часу, поки людина не бачить своєї вини, поки вона вважає себе правою і будь-яким способом намагається виправдатись, Бог звинувачує і засуджує її; коли ж людина усвідомлює свій гріх, засуджує себе, тобто свій гріх, і просить у Господа прощення, Бог не тільки прощає її, але стає її Спасителем і виправдовує її.
Згадаймо історію про блудного сина (Лк. 15:11-24). Поки син засуджував батька і втікав від нього, він був для нього мертвим; батько віддав його на волю обставин, голоду, бідності, приниження і небезпеки. Коли ж цей блудний син прийшов до тями, тобто зрозумів, що його батько був правий, а він винен, коли він сам засудив себе, заявивши: “Я вже негідний називатись сином…” – тоді батько милостиво простив його і надів на його руку перстень – знак повернення синівських прав. Так було і з Йоною. Поки Йона засуджував Бога за бажання спасти Ніневію і противився Його волі, Бог був його супротивником і поставив нездоланну перешкоду на його шляху. Коли ж Йона побачив свій гріх, засудив себе, Бог надав йому можливість виправити свою помилку. Випадок із Йоною повинен примусити багатьох сучасних йон замислитись, чи не через них бушує життєве море? Чи не через їхній гріх страждають люди навколо них? Поки в громаді будуть йони, там буде плач, хвилювання і різні сумні події.
Якось в одній церкві такий йона, побачивши страждання і хвилювання братів і сестер, сказав: “Киньте мене, як Йону, у море, і море вщухне, тобто вилучіть мене, і церква буде мати спокій”. І справді, з того часу, як його вилучили, у церквах настав спокій, і все вирівнялось. Очевидно, у багатьох громадах є один або кілька йон, які втікають від лиця Господнього, і поки вони не будуть вилучені, там не може бути миру і спокою. Але так рідко буває, коли людина, яка здійснює гріх, приходить у зібрання і говорить: “Я здійснив такий-то гріх, я винен, покарайте мене!” Частіше буває навпаки: люди приховують свої гріхи, а коли вони все-таки відкриваються, виправдовуються або ж просять не карати їх. Це свідчить лише про те, що вони не усвідомили свій гріх до кінця, що в них немає справжнього покаяння, що вони ще не готові розпрощатися зі своїм гріхом.
Йона виявився в кращому становищі. Прокинувшись, він побачив свій гріх таким жахливим і вартим покарання, що не припускав навіть думки про помилування. Товариство поган, серед яких він перебував, тепер здалося йому неприємним. Таршіш, який ще донедавна приваблював його своїм вигідним розташуванням і багатством, тепер втратив будь-який інтерес. Йому було соромно дивитися людям в очі. Він, єврей, пророк живого Бога, так вчинив! Це через нього всій команді загрожує смертельна небезпека! Це він винуватець того, що гине корабель і люди! Сумління гризло його неабияк: “Ти винен, винен! Ти не маєш права більше жити”. Усвідомлення провини було настільки глибоким, що Йона сам виносить собі вирок: “Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас”.
Коли людина сама себе засуджує і просить собі покарання, – це найкраще, що вона може зробити в такій ситуації; це свідчить про те, що вона усвідомила свою провину, щиро покаялась у своєму гріху і готова понести будь-яке покарання за злочин. Вирок, який виніс собі Йона, – серйозний урок для тих, хто боїться понести покарання за свій гріх. Йона знав, що гріх не може залишатися непокараним. Якщо не тут, то у вічності доведеться платити за нього. Йона вирішив краще прийняти покарання на землі, щоб не бути засудженим у вічності (1Кор. 11:28-30). Багато хто з тих, хто сьогодні немічний, хворий або помирає передчасно – це йони, які несуть покарання за гріх. Віддаляйтесь від гріха, будьте слухняні Богові, і тоді Він щедро поблагословить вас.
