“І сказав він до них: “Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл”. І налякалися ті люди великим страхом, і сказали до нього: “Що це ти наробив?” Бо ці люди довідалися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об’явив” (Йон. 1:9-10).
Слова, наче грім, вразили моряків. Напевне, коли б щогла впала на їхні голови, вони не були б настільки вражені, наскільки були вражені звісткою про те, хто такий Йона. “Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл”, – гордо заявив Йона. Оце так справи! На кораблі були старі моряки, які багато чого бачили на своєму віку, але те, що вони побачили і почули тепер, неймовірно здивувало і вразило їх. За довгі роки свого плавання вони побували в багатьох країнах, бачили немало різних народів, знали величезну кількість поганських богів, яким люди поклонялись, приносили жертви і молились, особливо, коли їм загрожувала якась небезпека.
Ось і тепер, під час цієї страшної бурі матроси голосно волали кожен до свого бога. Але всі ці боги, до яких вони так щиро звертались, були зроблені їхніми ж руками або ж куплені за гроші в майстрів. Вони мали уста, але ніколи не вимовили жодного слова; вони мали очі, але нічого не бачили; вони мали вуха, але нічого не чули, тому й не могли чути молитов тих, хто поклонявся їм; вони мали руки, але не робили ними нічого; вони мали ноги, але не зробили ними жодного кроку, тому що їх переносили з одного місця на інше. Одне слово, боги цих матросів, як і всі поганські боги, були мертвими, непотрібними і навіть шкідливими предметами. А ось цей чоловік, Йона, не тільки поклонявся, але й був представником живого Бога, який створив море та сушу. Ці слова Йони підняли його в очах матросів на неабияку висоту.
Напевне, вони чули, що єдиним народом, який знав Всемогутнього Бога, були євреї. Коли їхні кораблі приставали до портів цього незвичайного народу, моряки уважно придивлялись до життя євреїв, до їх устоїв і звичаїв. Але як вони не старались, вони ніяк не могли побачити їхнього Бога або хоча б Його зображення. І ось тепер перед ними стояв служитель цього Всемогутнього Бога, Творця суші і моря. Служитель Всемогутнього Бога, що міг викликати цю страшну бурю і міг в одну мить втихомирити і припинити її. Служитель Бога, що міг або врятувати, або ж знищити їх усіх. І ось саме це і здивувало екіпаж корабля! Коли вони так шанують своїх маленьких, мертвих і безпорадних божків, то їх, звичайно, цікавило, як шанують євреї свого Великого і Всемогутнього Бога?
Вони уявляли собі, що люди, які поклоняються Єгові, – це особливі люди, покірні своєму Богу, які бояться і люблять Його. А вийшло якраз навпаки: перед ними стояв неслухняний чоловік, який не бажав підкоритися Богу і навіть утікав від Нього. Йона гордо заявляє: “Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл”. Але в ньому немає ні покірності, ні любові, ні страху перед Богом. Він навіть не молиться. У всякому разі, ніхто не бачив, щоб він молився в час небезпеки.
Таке ставлення до Всемогутнього Бога не тільки спантеличило цих поган, але вони злякались, що можуть постраждати через цього чоловіка. Та й взагалі, як можна так вчинити? А він же не один такий! Наприклад, коли б цариця Савська, яка, почувши про славу Соломона, відвідала його і була вражена побаченим (1Цар. 10:5-7), через якийсь час зустріла б цього автора “Пісні над піснями”, “Приповістей” і “Екклезіяста” в храмі Хамоса, моавитського ідола, вона жахнулась би не менш, ніж моряки. А це справді було в житті Соломона: він, який знав живого Бога і так багато отримав від Нього, будував каплиці ідолам. Просто дивно, як люди, які були в такому тісному єднанні з Богом і настільки обдаровані Ним, можуть виявитись гіршими від людей, які не знають істинного Бога, що створив море і суходіл? Причому, ні Соломон, ні багато інших, подібних до нього, навіть не соромляться свого падіння.
Ви лише послухайте, якою пихою наповнені слова Йони: “Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл”. Здавалося б, опинившись у такому становищі, Йона мав би згоріти від сорому, залитися слізьми покаяння і оплакувати своє падіння, сповідуючи перед усіма свій гріх. Та де там! Він пихато заявляє: “Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога!” А скільки таких християн у наші дні?! Вони вихваляються і пишаються тим, що вони віруючі. Але чи так це насправді? Де їхня віра? У словах? Так, слова, тільки слова. А життя свідчить про інше. І іноді навіть невіруючі люди, спостерігаючи за їхнім життям, дивуються і говорять: “На це навіть ми не здатні!”
Якось одній бідній сім’ї була вкрай потрібна квартира. Скориставшись скрутним становищем цієї родини, один так званий християнин загадав їй таку ціну, що навіть невіруючі здивувались. Ви можете зустріти віруючого, який усіх засуджує, хвалиться своїм минулим, вважає себе вищим і кращим за інших, і в той же час поводиться так нечестиво, як ніхто з невіруючих. Спробуйте зробити зауваження такому йоні – він відповість вам так, що більше ніхто не матиме бажання з ним говорити.
Якось одному з таких йон сказали, що він дедалі більше віддаляється від Бога, і, зокрема, захопившись господарством, він ось вже чотири місяці не відвідує молитовні зібрання. Спалахнувши, наче порох, він обурився: “Яке ти маєш право робити мені зауваження?” Так, свого часу він був великою людиною, служителем Бога, що “вчинив море та суходіл”, але тоді, коли відбувалася ця розмова, він вже був йоною, що втікав від обличчя Господнього. Коли людина кілька місяців не відвідує служінь, не будучи хворою, вона не має права ображатися, коли їй роблять зауваження. Така людина так схожа на Йону, і їй просто необхідне щире покаяння.
Але біда в тому, що чим більше людина віддаляється від Бога, тим болісніше вона реагує на зауваження. Віддаляючись від Бога, людина втрачає духовний зір, їй здається, що вона багата, тоді коли насправді вона нужденна, мізерна, вбога, сліпа і гола (Об. 3:17). Така людина посилається на свою колишню праведність, забуваючи слова з Єз. 33:13: “Коли Я скажу справедливому: буде конче він жити, – а він надіявся б на свою справедливість, та робив би кривду, то вся його справедливість не буде згадана, і за кривду свою, що зробив, він помре!” Не варто хвалитись минулим, якщо в теперішній час ти все більше й більше віддаляєшся від Бога. Християнин повинен все більше й більше наближатися до Христа.
Дитина Божа повинна завжди стояти на дорозі послуху своєму Господу. Геть гордість, сумніви і похваляння! Більше покірності й страху Божого! Можливо, люди, які оточують тебе, ще й не помітили, що твоя любов до Бога охолола, що твоє життя вже не настільки чисте й святе, як було раніше, що ти поволі віддаляєшся від Бога. Люди можуть бути хорошої думки про тебе як про людину, але що ти сам скажеш про себе? Наближаєшся ти до Бога чи, навпаки, віддаляєшся від Нього? Бачать люди, що ти християнин, чи вони змушені запитати: “Хто ти?” І коли на пряме запитання ти заявиш про своє християнство, вони здивовано скажуть: “Ти не схожий на християнина!”
Справжнє дитя Боже не потрібно запитувати: “Хто ти?” Його зовнішній вигляд, слова і вчинки не викликають жодного сумніву в тому, що це віруюча людина. Дитя Боже – це світильник, що світить у темряві. Дивлячись на його життя, люди прославляють Бога. І коли тебе запитують: “Хто ти?” – з тобою щось негаразд. Твій вигляд і твоє життя викликає сумніви в тому, що ти справді той, за кого себе видаєш. Коли б замість того, щоб спати на дні корабля, Йона схилив коліна і щиро молився живому Богу, його ніхто не запитав би, хто він такий. Людину, яка постійно прославляє Бога, не запитують, чи віруюча вона. Її життя – найкраще свідчення про це.
Чому, дізнавшись, хто такий Йона, моряки “налякалися великим страхом”? Справа в тому, що хоча люди світу цього часто насміхаються над віруючими, вважаючи їх диваками, фанатиками і т.д., у душі вони значно кращої думки про них, і коли ці віруючі – справжні християни, до них прислухаються, у важкі хвилини просять у них поради, а під час небезпеки шукають у них захисту. Ми знаємо багато випадків, коли ті, хто сміялись з віруючих і навіть переслідували їх, у час смертельної небезпеки просили, щоб вони помолились за них. Іноді навіть ті, хто раніше похвалялись своїм невір’ям, в екстремальних ситуаціях, коли в очі їм дивилась смерть, самі кликали до Бога. Це показує, наскільки ми, віруючі, повинні бути вище від людей цього світу. Невір’я, ні на чому не обґрунтована філософія можуть підтримати людину лише до певного моменту. Недарма навіть світські люди кажуть: “Коли тривога – то до Бога”. Віра живе в душі людини, і якщо не в сприятливих, то в екстремальних життєвих ситуаціях вона все-таки заявляє про себе. Гордий людський розум може виткати собі павутиння атеїзму і нерозумного відкидання Бога, але душа тягнеться до Бога, просячи прощення, допомоги і втіхи.
Яскравою ілюстрацією цього була війна. Тоді багато людей вірило в Бога, молилось до Нього, повторюючи вголос або подумки: “Господи! Спаси і помилуй”. Люди, які колись переслідували віруючих, під час бомбардування просили християн впустити їх у свої домівки, вірячи, що там вони будуть у безпеці. Так і матроси. Вони хотіли б сховатися за спиною Йони, але, побачивши, що він сам утікає від обличчя Господнього, “налякалися страхом великим”. Чому? Тому що вони зрозуміли, що Йона не тільки не міг бути їхнім заступником перед Богом, “що вчинив море і суходіл”, але навпаки: саме через нього знялася ця велика буря, і тепер їм загрожувала небезпека. Моряки зрозуміли, що це не випадкове явище, що поки Йона, який мав особисті рахунки з Богом, знаходиться серед них, доти смерть буде загрожувати їм. Так було в той час, так є тепер і буде завжди. Поки будуть люди, що втікають від обличчя Господнього, до того часу й життєві бурі будуть загрожувати усім. Люди світу цього мають повне право сказати: “Якщо ви Христові, то й живіть з Христом!” І коли все це так, то подумайте, дорогі брати та сестри, якими ж бездоганними повинні бути ми, щоб люди не розчарувались у християнстві, щоб наша невірність не викликала гніву Божого і щоб нам не накликати біду на себе і на інших!
Питання моряків справило глибоке враження на Йону. А як ти: відмахнешся легковажно від нього чи воно тебе також приведе до покаяння? Можливо, дивлячись на твою зачіску, на твій одяг, на твій спосіб життя, на твої слова і вчинки, навіть невіруючі люди кажуть тобі: “Що це ти наробив?” Чи не насміхаються вони, спостерігаючи за твоїм життям, кажучи: “Чим же ти кращий за нас?” Будь ласка, подумай над цим уважно.
