“І приступив до нього керівник корабля, та й сказав йому: “Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, – може, згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо” (Йон. 1:6).
Наскільки ж велика милість Господня! Якби ми були на місці Бога, ми неодмінно сказали б: “Втік Йона, туди йому й дорога! Нехай тепер побачить, як жити без мене, а я знайду собі іншого”. Але не так чинить предвічна Любов. Йона пішов від лиця Господнього, але Господь не пішов від Йони. Він не залишив його навіть тоді, коли Йона сховався на дні корабля, ліг і заснув, нехтуючи усім, і всемогутня рука Божа і там знайшла Йону. Мені хочеться звернутися до тих, хто залишив Господа і опустився в гріховне болото, яким є світ; хто духовно спить і не бачить, як Господь бажає врятувати його. Можливо, ваші очі заплющені, і ви не бачите простягнутої до вас руки Спасителя. Ваші вуха закриті, і ви не чуєте голосу Небесного Батька. Ваша совість, можливо, настільки приспана, що за Його любов ви не здатні платити вдячністю. Ви спите, а Він чатує над вами, оточуючи материнською любов’ю. Чи зможемо ми зрозуміти серце Бога? Чи зможемо оцінити Його турботу? “І приступив до нього керівник корабля, та й сказав йому: “Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога…” Наскільки різноманітні засоби, які використовує Бог для спасіння грішників! Щоб примусити Йону “встати і закликати до свого Бога”, Він послав начальника корабля. Як доросла людина (як у даному випадку), так і мала дитина може бути використаною Богом, щоб пробудити грішника.
Один сивобородий дідусь зовсім випадково, як йому здавалося, прийшов на молитовне зібрання. Йому не сподобався спів, а проповіді зовсім не торкнулися його серця, та він і не зрозумів їх. Наприкінці зібрання маленька дівчинка прочитала віршик: “Ми, маленькі дітки, Ісуса славим, коли ж станемо дорослі, ділами прославим. Ну, а ти, сивий дідусю, чим ти Бога славиш?” Ці слова настільки вразили старенького, що він не міг заспокоїтись, поки не навернувся до Господа. Так через вуста дитини Господь пробудив серце літньої людини. А скільки є інших подібних випадків! У 2 Цар. 5 описується, як зовсім маленька дівчинка послужила начальнику Неєману поштовхом до пробудження. Вона не була проповідницею, не була наділеною даром красномовства або якимись особливими пізнаннями, очевидно, вона не була надто добре обізнаною з Писанням, та все це їй не знадобилося. Дівчинка лише направила Неємана до пророка Єлисея, а той, у свою чергу, направив зір воєначальника на Бога, а зустрівшись із Богом, Неєман вже не міг залишатися невдячним Господу. Слава Богу за тих дітей, які є знаряддям у руці Божій і направляють кроки грішників до Бога і в Церкву. Якби тільки всі наші діти, підлітки, юнаки, дівчата, батьки й матері робили це саме! Скільки грішників, що поснули, навернулося б до Бога! Людей, вражених проказою гріха, ви зустрінете на кожному кроці. Направляйте їх до Ісуса! Тоді і ваше ім’я буде записане на небесах.
Бог знає, кого послати, хто може бути Його вісником. Наприклад, до Неємана Він послав маленьку дівчинку з полонених євреїв. Щоб пробудити Йону, що поклонявся живому Богу, Він послав начальника корабля, а щоб привести до покаяння втікача-раба Онисима, Бог не посоромився послати одного із знаменитих вчених того часу – апостола Павла (Фил. 1:10-16). Тебе Він пробудив через одного Свого посланця, мене – через іншого. Одним словом, Бог знає, кого потрібно послати для виконання Свого доручення. У Його розпорядженні всі – від малої дитини і бідного раба до царя і володаря землі. Всі покірно виконують будь-який наказ Всевишнього. У свій час Савл спробував протидіяти великому пробудженню, але коли Господь промовив до нього: “Савле, Савле! Чому ти Мене переслідуєш?” – він міг вимовити тільки одне: “Хто Ти, Пане?” (Дії 9:4-6). І Господь звелів йому йти і проповідувати про спасіння по вірі в Христа Ісуса.
Підійшовши до Йони, начальник корабля сказав: “Чого ти спиш? Уставай!” З таким закликом Бог і сьогодні звертається до багатьох душ. Грішникам Він каже: “Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами” (Дії 3:19). Людині віруючій, але яка стоїть на дорозі непослуху, втікаючи від лиця Господнього, що опустилась з висоти, на якій має бути дитина Божа, до рівня людей цього світу, а то й нижче, Бог каже: “Устань!” Господь хоче, щоб ми пильнували і молились, щоб Його діти завжди зверталися до свого Бога. Згадайте, як Господь Ісус Христос будив Своїх учнів, як Він просив їх: “Пильнуйте і моліться, щоб не впасти на спробу, – бадьорий бо дух, але немічне тіло” (Мт. 26:41). Це істина, яку ми ніколи не повинні забувати!
Вказуючи на нашу немічність, нашу слабкість, наше безсилля перед силами сатани, так само як і перед різними складними обставинами, Господь бажає, щоб ми, Його діти, не спали, щоб ми пильнували й молились. Якби тільки учні прислухалися до Його слів тоді! Коли б вони, замість того, щоб спати, пильнували й молились! Тоді вони не залишили б Ісуса у важку хвилину, не було б зречення Петра, сумніву й страху – ці почуття не розривали б їхні серця, вони були б стійкими і мужніми.
А ми ж не є сильнішими за них, швидше навпаки. І нам завжди корисно пам’ятати слова: “Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, – і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!…” (Пр. 6:9-11). Немає нічого гіршого, ніж духовний сон, і немає нічого більш жалюгідного, як духовне зубожіння. Коли б тільки ми завжди були насторожі і молились – наскільки покращився б наш духовний стан! Ми стоїмо біля самісінького порогу піднесення Церкви. Ось-ось пролунає крик: “Ось молодий, – виходьте назустріч!” (Мт. 25:6). Однак подивіться: чи не всі десять заснули? І коли духовний сон серед християн є особливою прикметою того, що незабаром має відбутися підхоплення Церкви, то ми вже можемо бачити цю ознаку. Сон, масовий духовний сон, як він сковує християнство наших днів! Як багато християн, почувши довгоочікуваний крик: “Ось молодий!” – прокинуться і побачать себе обібраними й нещасними. Багато з них жахнуться, побачивши, що оливи, тобто Духа Святого, у них майже немає.
Як тут бути? Скільки таких, котрі, прокинувшись, побачать, що Церква вже піднята від землі, а вони залишились? Подивіться, що відбувається навкруги?! Немає любові, ревності, чистоти, єдності. Брате, сестро, прокинься! Перевірте свої серця: чи є там віра, надія, чи не спалена совість? Зверніться до свого Бога! Через цю сплячку ви так мало молитеся. Ви так рідко звертаєтесь до свого Бога. Можливо, церква ще жодного разу не чула вашої молитви? Коли людина стоїть у вірі, коли вона пильнує, вона любить молитись, знаходячи задоволення в молитві; для неї молитва – найщасливіший час. Коли ми молимося, ми розмовляємо з нашим найкращим Другом, з нашим Спасителем, і наше серце загоряється любов’ю при спілкуванні з Ним. Коли ж християнин починає байдужіти і віддалятись під Бога, тоді приходить духовний сон, молитви стають сухими, обрядовими і все рідшими, поки, зрештою, не згасають зовсім. Він нічого не просить у свого Небесного Батька, ніби нічого й не потребує. Він не дякує своєму Господу, ніби нічого не отримував від Нього. Друже, в якому б стані ти не перебував, клич до свого Бога! Він хоче цього, Він до цього покликав тебе.
“Може, згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо!” Чи не здається тобі, що ці слова по-особливому стосуються нас? Давай перевіримо свої серця, своє життя. Наш стан досить жалюгідний, і мені хочеться просто благати тебе: “Брате, молись! Сестро, молись! Молись за себе, за свою сім’ю, за помісну церкву. Життя декого з нас вже наближається до кінця, незабаром невблаганна смерть підрубає корінь життя, а ти ж не готовий. Бог чекає твого покаяння, і коли ти не покаєшся, то загинеш. Тоді чому ж ти мовчиш? Заклич до свого Бога!
О, коли б ми вчасно кликали до Бога! Можливо, Він змилосердився б над нами і підтримав у важку хвилину! Ці слова стосуються як окремих людей, так і цілих громад. Пригадується одна громада, яка була в абсолютно сонному стані. Лише одна сестра пильнувала і завжди молилась за пробудження в цій громаді, і Господь незабаром відповів на її молитви і часті пости незвичайним пробудженням. О, коли б у кожній громаді були такі молитовники, подібні до Анни-пророчиці, яка вдень і вночі молилася до Бога! Скільки благословень вони вимолили б для своїх братів та сестер! Де багато молитов, там багато благословення, і навпаки. Дехто з гіркотою говорить: “Бог забув про мене”. А чи пам’ятаєш ти про Нього, чи нагадуєш ти Йому про себе своїми молитвами? Можливо, ти спиш і чекаєш, поки хто-небудь із служителів розбудить тебе? Що ж, і це може статися, служителі є також слугами Бога, але краще сьогодні звернися до Бога свого, бо від Нього допомога й спасіння!
