«Господа Бога святіть у серцях ваших; завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням» (1Пет. 3:15). – Хороший вірш, втім, як і решта, що містяться в Біблії: заставляє задуматися над тим, а в що саме ми віримо. Взагалі правильно питати в Кого віримо, але чомусь для багатьох людей це питання зводиться до принципу: у що саме ми віримо. Так вже склалося, що люди часто підмінюють віру в Бога, Творця всесвіту, Особистість, Яка безмежно любить нас (що, звісно, вкрай важливо!), і відкривається нам зі сторінок Біблії, віру в релігію, віру в певну дієвість релігійних відправ самих по собі, на кшталт шаманських ритуалів, а молитву, тобто особисту розмову з Богом, перетворюють на якесь магічне заклинання, де важливі не слова, а їх послідовність. Схожа картина траплялася з ізраїльським народом, який «поєднував» віру в Бога з вірою в місцевих божків (так, про всяк випадок, усяке може трапитися). І траплялося… Як у ті часи, так і в нинішні…
Як бачите, ніщо не змінилося з тих пір – люди продовжують ставитись до Бога як до «допоміжного» засобу у своєму житті. А заповідь Божу: «Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм» (Вих. 20:2), – люди намагаються менше згадувати, якщо взагалі чули про неї. Те саме стосується заклику шукати Бога у своєму житті. Люди досить часто виявляються занадто заклопотаними, щоб займатись подібними «дрібницями» або ж «дурницями». – Тут, часом, погляди розрізняються.
Редакція сайту
