“А Господь кинув сильного вітра на море, – і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий” (Йон. 1:4).
Коли б Йона сам керував у цій ситуації, його бажання, безумовно, увінчалося б успіхом, і він опинився б у Таршіші. Та що було б із ним там? Він загинув би, подібно до тисяч людей, які відійшли від Господа. Але Бог уважно слідкував за Йоною, так само, як Він вдень і вночі уважно спостерігає за кожним із нас. Слава Богу за те, що ми ніколи не буваємо залишеними напризволяще, що Його рука завжди направляє нас на стежину правди. І коли ми стоїмо на шляху послуху Господу, Його могутня рука завжди підтримує нас. Коли ж ми залишаємо цей шлях і йдемо назустріч власній загибелі, рука Божа перекриває нам дорогу і через різні обставини утримує нас.
Одного разу Господь Ісус звелів Своїм учням переплисти на другий бік озера. Вони слухняно увійшли до човна і відчалили. Коли учні пливли, зненацька знялася велика буря, так що вони вже бачили свою смерть, але варто було їм лише звернутися до Господа, як Він негайно упокорив бурю, і настала повна тиша (Лк. 8:22-24). Як часто такі життєві бурі проносяться над нами! Грізний вітер людської ненависті піднімає такі страшні хвилі обставин, що, здається, ось-ось розіб’є вутлий човник нашого життя. Але як тільки ми звертаємо свій зір до нашого Господа, небесні сили вступають у дію, і буря вщухає.
Велике щастя християнина в тому, що він має обітницю: “Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!” (Євр. 13:5). Якщо ми вірні Богові, Він вірний нам. Якщо ми в союзі з Ним, ми ніколи не будемо боротися поодинці. Достатньо згадати битву за Гівон, коли у відповідь на молитву Ісуса Навина сонце зупинилося і стояло на одному місці, аж доки Ізраїль не здобув перемогу. У цій битві Господь кидав на амореїв велике каміння з неба, так що “тих, що повмирали від градового каміння, було більше від тих, що Ізраїлеві сини повбивали мечем” (І. Нав. 10:1-14).
Цей випадок відкриває нам секрет, чому ми іноді отримуємо перемогу там, де на неї важко було сподіватися. На жаль, через властиву нам короткозорість ми здатні приписувати всі ці успіхи власній винахідливості, характеру, здібностям, інтелекту або ж навіть сліпій випадковості. Насправді, у кожному випадку, у кожному успіху ми повинні бачити руку Всемогутнього Бога. Було б просто безглуздям приписувати перемогу над мідіянітянами кмітливості й винахідливості Гедеона, замість того, щоб бачити в ній премудрість і всемогутність Бога (Суд. 7).
Переживши багато у своєму житті, Давид вигукує: “Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його!” (Пс. 103:2). Варто нам озирнутися на пройдений шлях, і ми так само побачимо, як багато добродійств Господь подарував нам, як Його божественна рука направляла нас і підтримувала в дні випробувань. Але коли дитина Божа залишає дорогу послуху своєму Господу, рука Господня перекриває шлях до успіху.
Валаам був визначною людиною свого часу, і поки він дотримувався принципу: “Не зможу переступити наказу Господа, Бога мого, щоб зробити річ малу чи річ велику” (Чис. 22:18), – він користувався авторитетом і в усьому мав успіх. Але варто було йому, спокусившись дарами Валака, зійти з дороги послуху Господу, як Ангел Божий перегородив його шлях, і сам він ледве не загинув (Чис. 22). Однак цей урок не пішов йому на користь: Валаам навчив ворогів Ізраїля, як можна накликати гнів Божий на Його народ (Об’явл. 2:14), за що був убитий (Чис. 31:8). Ми нікому не радимо робити що-небудь всупереч волі Божій.
Чинити опір Богові – не тільки марне заняття, але ще й дуже небезпечне. Нам може видатися незначною та чи інша справа, але коли Господь не допоможе нам, ми і в чомусь незначному опинимось у жалюгідному стані. Євреям здавалося, що мешканців Гаю зовсім не багато, тому отримати перемогу над ними буде дуже легко. Але тільки тому, що Бог не підтримав їх у цій битві, вони зазнали ганебної поразки (І. Нав. 7:1-12).
Під час другої подорожі апостола Павла до Риму Дух Святий устами цього Свого служителя попередив сотника, який конвоював Павла, що їм варто було б перезимувати в порту. Але попередження Боже було проігнороване, оскільки сотник більше довіряв керманичу і начальнику корабля, ніж словам Павла, та й обставини, здавалося, сприяли тому, щоб продовжувати шлях. Наслідком такого непослуху стало спочатку небезпечне плавання, а потім загибель корабля; життя ж пасажирів було збережене як свідчення про те, що Бог завжди виконує Свої слова (Дії 9:1-8).
Йона міг спробувати втекти від лиця Господнього, але він не міг втекти від Його всемогутності. Багато хто з нас залишає Господа, але Він ніколи не залишає нас. Йона міг сховатися навіть у трюм корабля, але очі Господні і там спостерігали за ним. Ми могли б сказати словами Давида: “Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, – то Ти там, або постелюся в шеолі – ось Ти! Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря, – то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя!” (Пс. 139:7-10). Йона переконався в цьому на власному досвіді. Бог не тільки бачив його, але й не залишив його напризволяще.
Коли пастух бачить вівцю, що втікає від отари, він біжить за нею, доганяє її і повертає до отари. Йона міг заручитися підтримкою інших людей і скористатися послугами морського транспорту, але… “Господь кинув сильного вітра на море, – і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий”. Людина може відважитися на найнебезпечніші заходи, але Бог може зруйнувати всі її задуми, зусилля, спроби. У даному випадку і вітер, і буря, і небезпека були в руках Божих лише способом зупинити Йону.
Мені розповідали про одного віруючого чоловіка, який вирішив втікати від лиця Господнього. Залишивши громаду, він переїхав у село, купив будинок, корову, завів господарство, знайшов друзів і розраховував у цьому теплому гніздечку «доплисти до багатого Таршішу». Але Бог “кинув сильного вітра”. Снаряди засвистіли над селом, перетворюючи гарненькі будиночки в купи руїн. Стогін і крик поранених, десятки вбитих. На тому місці, де стояв будинок віруючого, зяяла величезна вирва, утворена вибухом авіаційної бомби. Загинула сім’я, якій він хотів присвятити все своє життя, а сам господар хвилями цієї бурі був викинутий на берег у далекій чужій країні. Гірко каявся він пізніше, сповідуючи перед Богом свій гріх. Дивлячись на страшні руїни, на вимучені обличчя сиріт і вдів, він часто думав: “За що спостигла мене ця велика буря?” Очі наповнювались слізьми. Вина його була надто велика.
У міру того, як зростає кількість йон, що втікають від лиця Господнього, життя стає все важчим і важчим: чорні хмари вкривають горизонт, паводки і посухи, війни і землетруси, стихійні лиха і різні заколоти – все це життєві хвилі, які розбивають багато людських доль. І в усіх цих бідах досить-таки впевнено можна звинуватити сучасних йон, що втікають від лиця Господнього. А як щодо вас, шановний читачу? Чи не подібний ви до Йони, що втікає від Господа? Звичайно, у кожного йони свій корабель, своя дорога у світ, своя буря, свої особливості. Але є одна деталь, спільна для всіх їх. І деталь ця – перешкода, яку ставить Господь на дорозі до загибелі. Він не хоче, щоб хтось загинув, і коли людина вирушає від життя до смерті, тобто від Бога у світ, Бог робить усе можливе, щоб врятувати її. Він може, наприклад, дозволити дияволу втрутитися в наше життя, і тоді ми втрачаємо здоров’я, рідних і дорогих для нас людей.
Але подумай: навіщо тобі втікати від лиця Господнього? Невже ти думаєш, що у світі будеш щасливішим, ніж з Богом? Якщо так, то ти дуже помиляєшся. Якщо ти будеш нехтувати всіма Його попередженнями і вперто рухатися в духовний Таршіш, тобто у світ, Бог може покинути тебе, просто залишити напризволяще, і тоді ти напевне загинеш. Не роби цього! Навернися до Господа і побачиш, як стихне буря у твоєму житті, настане велика тиша як у серці, так і в усіх твоїх життєвих обставинах. Твоє навернення до Бога, твоя покірність Йому принесуть щастя не лише для тебе, але й тим, хто тебе оточує. Коли б усі люди навернулися до Бога, ніде на землі не було б війн, життєвих буревіїв, одним словом, на землі наступила б пора щастя і благополуччя.
