“І встав Йона, щоб утекти до Таршішу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відплисти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця” (Йон. 1:3).
Йоно! Невже ти справді піднявся тільки для того, щоб утікати від лиця Господнього? Невже Він поставив тебе Своїм служителем, щоб ти так негідно поводився з Ним? Так колись сказав Каїн: “І я буду ховатись від лиця Твого” (Бут. 4:14). Каїн, що був не тільки патріархом свого племені, але й священиком серед свого народу (Бут. 4:3), і який став братовбивцею. Поки гріх не заволодів серцем Каїна, йому й на думку не спадало втікати від лиця Господнього. Але гріх не тільки розірвав його добрі стосунки з Богом, але й примусив утікати від Його лиця. Так завжди поводяться люди, вражені гріхом, у кого нечисте сумління. Адам і Єва провели багато блаженних годин у спілкуванні з Богом, і цей час спілкування був для них найщасливішим. Але як тільки гріх отруїв їхні серця, вони сховалися від лиця Господнього. Гріх не може перебувати перед лицем святого Бога: або людина очиститься від гріха, або вона буде втікати від Господа.
Йона вже впродовж тривалого часу був служителем Божим і не тільки не був обтяжений цим, але з радістю виконував доручення Єгови. Однак, як тільки гріх закрався в серце пророка, він відразу ж вирішив втікати від лиця Господнього. Який же гріх змусив його це зробити? Йона не погоджувався з Богом. Бог хотів врятувати жителів Ніневії, а Йона зовсім навпаки – він хотів їхньої загибелі. Неприязність, жорстокість, ворожнеча – це риси, невластиві сутності Бога, і є гріхом. Не дивно, що такі люди завжди були і є в конфлікті з Ним. Вони повинні або покаятись, або ж утікати від лиця Господнього. Але нещасна та людина, яка намагається втекти від Бога! Що чекає на неї?
Одного разу на невільницькому ринку продавалась старенька бабуся. Вона була зовсім немічна і хвора, тому ніхто з покупців не цікавився нею. Наприкінці дня, коли інші вже були продані, а бабуся залишилася одна і розгублено оглядалася навколо, до неї підійшов якийсь пан і із співчуття купив її за півціни. Він вивів її з ринку і, сказавши, що віднині вона вільна, дозволив йти туди, куди вона хоче. Сам він пішов додому. Та озирнувшись назад, він побачив, що відпущена рабиня йде слідом. Здивований її поведінкою, він ще раз сказав бабусі, що вона може йти, куди хоче. “Пане, – відповіла старенька, – куди я піду від такої доброї людини, як ви? Якщо я піду від вас, мене знову спіймають лихі люди, і тоді мені буде ще гірше. Я нікуди не піду від вас”. І вона вірно служила йому аж до смерті.
Господь, Який купив нас дорогою ціною Голгофської смерті Ісуса Христа, подарував нам повну свободу. Князь цього світу, який через гріхопадіння поневолив усе людство, тримає свою власність у залізних ланцюгах гріха. Рід людський прив’язаний до нього, і він панує над ним. Бог не тільки зробив вільними Своїх відкуплених, але Він також дає їм свободу вибору, запитуючи, чи не хочуть вони залишити Його (Ів. 6:67). І багато людей, скориставшись цією свободою, відійшли від Бога. Вони пішли, але куди? Де вони? На жаль, залишивши Бога, вони знову потрапили в тенета диявола (1Тим. 3:7). Для таких людей останнє буває гірше, ніж перше. “Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді!” (2 Петр. 2:21).
Це серйозне застереження тим, що були покликані Господом, але, не бажаючи виконати волю свого Пана, намагаються втекти від Нього.
У наш час є особливо багато людей, що намагаються втекти від лиця Господнього. Шановний, чи ти не є одним із таких втікачів? Коли ти в чомусь не погоджуєшся з Богом – це вже говорить про наявність гріха у твоєму серці. Якщо в тебе є бажання втікати від лиця Господнього – остерігайся! Покайся, а інакше ти ризикуєш опинитись у “морській безодні”, тобто знову опинитись у неволі гріха.
Причини, що спонукують людей втікати від Бога, бувають найрізноманітніші, хоча в основі всіх цих причин лежить гріх.
Йона, як ми вже говорили, був не згідний з Богом, йому не сподобалась Його воля, він не хотів підкоритися слову Божому. Чи не те саме трапляється в житті багатьох сучасних християн? Господь сказав: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, – хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною” (Мт. 16:24). Але вони не хочуть “зректися себе”, тобто свого “Я”, відмовитись від своїх земних інтересів і надбань, вони не згідні позбавити себе якихось зручностей і утіх. Такі люди готові добиватися свого різними способами, вони готові йти до суду, або й просто відняти в інших те, що до вподоби їм. Спочатку такі християни ніби намагаються поєднати свою волю з Божою. Але коли бачать, що з цього нічого не виходить, вони холонуть у своїх стосунках із Богом, а потім і зовсім ідуть від Нього.
Деякі йдуть геть від Бога, бо їм не подобається церковна дисципліна. Їм хотілося б робити все, що заманеться, їм не подобається, коли вказують на їхні недоліки, вони озлоблюються і відходять від Бога. Люди, які не хочуть підкоритися слову Божому, щоб любити, прощати, примирятися, терпіти, бути лагідними і стриманими, не можуть мати спілкування з Богом і, як правило, втікають від Нього. Деякі йдуть від Бога, побоюючись, що на шляху виконання волі Божої їх зустрінуть труднощі, небезпека, гоніння, нестатки і, можливо, смерть. Такі люди зазвичай потрапляють з дощу та під ринву. Намагаючись уникнути докорів, насмішок, погроз і переслідувань з боку людей, вони потрапляють у руки Всемогутнього Бога (Євр. 10:31) і часто втрачають майно, здоров’я, сім’ю, а іноді навіть життя. І в той же час, коли б вони були вірними Господу і покірними всім Його вказівкам, Він міг би врятувати їх від усякого лиха, як Він врятував Йону в Ніневії.
Особливо часто люди залишають “місто хліба”, тобто Церкву, і втікають від лиця Господнього в часи духовної посухи і голоду. Коли в Церкві трапляється духовний занепад: зібрання втрачають урочистість, молитви стають рідким явищем або ж вони сухі й шаблонні, коли немає сильних живих проповідей і пісні співаються без натхнення, коли в церковних приміщеннях надто багато порожніх місць, – багато елімелехів тоді покидають “Віфлеєм” (Рут 1:1-3), йдучи на поля світських утіх. Але зверніть увагу на те, що, незважаючи на важкий час, вони йдуть від народу Божого з достатком (Рут 1:21).
Подивіться на тих, хто втікає від лиця Господнього, покидаючи Церкву в скрутний час: вони скаржаться, що йдуть у світ через духовний голод і холод. Але чи так це насправді? По суті, вони йдуть із Церкви з великим запасом хліба життя, і ще довгий час будуть носити одяг праведності (нехай і забруднений), отриманий ними від Господа, коли вони були в Церкві, аж поки він не зноситься на полях моавитських, показуючи убогість плотської людини.
А зараз подивимось, куди ж хотів утекти Йона. Не в Єрусалим – місто Великого Царя, не в храм – місце спілкування з Богом. Йона хотів утекти до Таршішу – міста, що славилося своїм багатством. Дорога до нього була знайомою ще древньому царю Соломону, який посилав туди свої кораблі, щоб привезти золото, срібло, слонову кість, мавп і павичів (2Хр. 9:21). Занадто захопившись цим багатством, Соломон ледве не загинув, допустивши ідолопоклонство у своїй країні. І ось саме туди тепер спрямував свій зір Йона. А як ви гадаєте: чи хотіли б сучасні йони, які втікають від лиця Господнього, бігти, скажімо, на острів Патмос, місце заслання Апостола Івана? Жоден із них не поспішає назустріч стражданням. Навпаки, очі всіх йон дивляться в бік Таршішу; їх приваблює вигідна позиція в цьому світі, прибутковий бізнес, хабарі, можливість жити заможніше.
Апостол Павло скаржиться: “Бо Димас мене кинув, цей вік полюбивши…” (2Тим. 4:10). Замість того, щоб іти з апостолом Павлом у грішну “Ніневію” і засвідчити грішникам, які гинуть, що «їхнє зло прийшло перед лице Бога”, і вони неодмінно загинуть, якщо не покаються, Димас залишив не тільки апостола Павла, але й свого Господа, і втік не до Таршішу, але в гріховний світ. Там він і загинув. Димас залишив про себе невеселі спогади. Здавалося б, його приклад має слугувати суворим застереженням для людей, які ніяк не можуть позбутися бажання озирнутися у світ, та де там! Надто багато було і є таких димасів, які втікають від лиця Господнього! Деякі з них ще, можливо, сидять серед нас, але їхні думки вже далеченько на дорозі до “Таршішу”. Їх вже не цікавить Слово Боже, під час проповіді вони дрімають і час під часу поглядають на годинник і двері. Чи не чекає їх корабель, який попливе до Таршішу? Можливо, вони вже готові попрощатись із Богом і Його народом? Куди їх кличе їхнє серце, туди й підуть їхні ноги. Йона, сповнений бажанням втекти до Таршішу, попрямував в Іопію, де мав сісти на корабель – все було продумано, розраховано і підготовлено, все відбувалося відповідно до складеного плану.
Говорити про випадковість, а тим більше про волю провидіння, значило б обманювати себе і інших. Однак, дізнавшись в Іопії, що корабель пливе до Таршішу, Йона міг сказати собі: “Чудово! Обставини самі складаються таким чином, що їхати випадає тільки до Таршішу. А можливо, це і є воля Божа?” Ви засуджуєте такий підхід, ви називаєте це грою? Так, це правда. Але попри це, багато хто діє саме так. Людина вирішує зробити щось так, як вона хоче, і тому наполегливо працює в цьому напрямі, навіть молиться про це.
Молода сестра сідає на шлюбний корабель, який називається “Союз вірного з невірним”, і, заплативши дорогу ціну (спілкування з Богом), вирушає до Таршішу. Спробуйте її зупинити! Вона вам доведе, що Сам Бог послав їй цього чоловіка (у той час, коли вона докладала всіх зусиль, щоб полонити його серце), що вона молилась, і Бог дав відповідь на її молитву (хоча молитва її була порожньою формальністю). Вона навіть запевнить вас, що обов’язково приведе його до Бога (у той час, коли сама все швидше рухається в напрямку світу). Що це: легкодухість чи щось гірше? Навіть тоді, коли людина втікає від лиця Господнього, вона хоче переконати себе і інших, що зовсім не винна, винні інші: Бог, брати й сестри, обставини…
Послухайте, що, як правило, говорить такий йона, який іде від Бога: “Тут так мало любові! Мене недооцінюють, не дають можливості проповідувати, зі мною не рахуються, і взагалі я тут не маю успіху, а там, у Таршіші, я буду помітною особою, можливо, там я буду навіть при владі”. Деякі говорять по-іншому: “Як мені не втікати, коли мене тут образили, а тепер ще й примушують вибачити тому, хто мене образив! Любити ворога? Ніколи! Краще втікати від такого товариства якомога далі!” І така людина поспішає до корабля, що невдовзі має відчалити до Таршішу, тобто починає провадити своє життя таким чином, що дуже швидко опиняється у світі.
Був час, коли Лот залишив Авраама і дорогу Божу, якою він ішов разом із своїм дядьком, і пішов до Содому. Якби ми могли запитати його, чому він так вчинив, він поскаржився б на те, що земля “стала тісною”, почалися сварки між пастухами, до того ж, він надто великодушний, щоб обтяжувати свого дядька, і назвав би, можливо, ще ряд найрізноманітніших причин. Але, напевне, він скромно промовчав би про те, що Содом вже давно заволодів його серцем, приваблюючи своїм багатством, і всі видимі причини були лише формальним приводом прийняти остаточне рішення і, по суті, не мали великого значення. Так буває з усіма, хто йде у світ. Причини в таких випадках висуваються різні, але головною причиною завжди є одна: світ заволодів серцем такого йони, світ вабить його, він вирішив іти туди і лише чекає нагоди, чекає обставин, якими можна було б прикрити свою втечу.
Звичайно, християнин має привілей у всьому бачити руку Небесного Отця і чути Його голос. Але це не означає, що ми повинні сліпо керуватися обставинами. Християнин, який віддається на волю обставин, дуже подібний до корабля, що вирушає в плавання без компаса і штурвала, – він стає іграшкою для хвиль і вітру, він буде носитись по життєвому морю, аж доки не розіб’ється об підводні рифи. Дитина Божа повинна рахуватися з обставинами, але не керуватися ними. Ми маємо Божу обітницю: “Моє око вважає на тебе” (Пс. 32:8). Незрівнянно краще бути під наглядом Отця Небесного, ніж віддатися на волю ніким не контрольованих обставин.
Звичайно, Бог може скерувати наш шлях у той чи інший бік через певні обставини. Так, наприклад, Він послав Йосипа в Єгипет і поставив на одному рівні з фараоном. Але не завжди це буває так. Лукавий може також шляхом обставин спрямувати дорогу християнина до Таршішу. Тому обставини можна порівняти з вітром: вони можуть дути то в спину, то в обличчя, а керуватися в дорозі потрібно лише Словом Божим і чіткими вказівками Духа Святого. Саме до такого висновку можна прийти, досліджуючи Книгу пророка Йони: корабель, який плив до Таршішу, зовсім не був провидінням Божим. Щоб вирушити до Таршішу, Йоні довелося заплатити чималу суму за проїзд, коли ж Бог доставив його в Ніневію, він не витратив жодної копійки – велика риба слугувала кур’єром і доставила його прямісінько за призначенням.
Таким чином, коли християнин покірний Богові, коли він стоїть на шляху виконання волі Божої, йому не доводиться платити цьому світові, він не розтрачує багатство свого Небесного Отця. Коли він сходить з правильної дороги і спрямовує свої кроки до Таршішу або Єрихону, він мусить розраховуватись не лише духовними цінностями, але й матеріальними, тобто грошима, здоров’ям, благополуччям. Пасажири цього згубного рейсу довго стоять біля віконця каси розважального закладу, віддаючи свої заощадження за те, що не приносить користі душі. Деякі товчуться біля прилавків з алкогольними напоями, а пізніше, витративши всі гроші, повільно гойдаються на хвилях життя, забувши про голодну сім’ю. Куди ж приведе їх такий маршрут? Не багато з них зможуть уникнути безодні морської, не багато хто зможе врятуватись, “немов головешка з пожару” (Ам. 4:11). Як правило, пасажири, які втікають від лиця Господнього до Таршішу, не зупиняючись, без пересадки пливуть до жахливої пристані, що називається “Геєнна огненна”.
Йони, які пориваються втекти від Бога, зупиніться! Ви ризикуєте втратити вічне життя, ви поспішаєте назустріч власній загибелі. Поверніться на дорогу послуху Господу, і ви будете спасенні.
