“Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє” (Йон. 1:2).
“Устань!”. Бог не міг скористатися Йоною як вісником спасіння, поки він лежав. І коли ти, любий приятелю, хочеш бути дитиною і слугою Бога, піднімися із багна гріха і навернися до Господа. Святе Письмо говорить: “Ввесь світ лежить у злі” (1Ів. 5:19). Ця істина не потребує доказів. Час від часу окремі люди, усвідомлюючи своє жалюгідне животіння в гріхах і спираючись на милиці людських переконань – філософію – намагаються піднятися над рівнем світу, стати вище всього повсякденного, низького і гріховного. Але, як правило, всі їх зусилля виявляються марними. Не маючи сили піднятися із болота розпусти і людських пристрастей, вони ледве можуть “перевернутися на другий бік” і знову занурюються в самовдоволеність, самовозвеличення, гордість і егоїзм. В Ів. 5:1-9 розповідається про чоловіка, котрий тридцять вісім років був прикутий до ліжка, і всі його спроби стати здоровим не приносили успіху. Але варто було йому лише зустрітися з Ісусом, як він був негайно зціленим, піднявся і пішов. Владне слово Господа Ісуса Христа “Устань!” підняло мільйони людей і зробило їх здатними не лише встати, але й плідно працювати.
“Іди!”. Як Бог не хоче, щоб людина лежала в гріхах, так само Він не хоче, щоб просвітлена Словом Божим людина стояла на одному місці в духовному розумінні. Жалюгідно виглядає та людина, що була піднята Богом із багна гріха, але ніяк не може відважитися йти якомога далі від місця своєї ганьби, йти до небесних висот. Поглянеш на такого християнина – і боляче стає серцю. Щоправда, він вже не лежить у злі, він стоїть вище цього. Сила Божа зміцнила його, і він тепер з висоти своїх нових переконань дивиться на все земне, гріховне. З іншого боку, його небажання відійти якомога далі від світських утіх старого гріховного товариства, звичок і слів наштовхує на думку: можливо, він бажає знову впасти і валятися в болоті? (2Петр. 2:20-22).
Ті, хто навернулися до Господа одночасно із ним або ж пізніше, вже пішли далеко вперед по дорозі за Христом, а він все стоїть на тому самому місці. Що заважає йому рухатися? Слабість? Але ж Бог пропонує всім, у тому числі і йому, Свою руку, підтримку, допомогу. Тоді чому ж він стоїть на місці? Можливо, ця людина шкодує за минулим? Можливо, подібно до дружини Лота, озирається назад? Чи не бажає вона знову повернутися в світ? Чому немає прогресу в її житті? Чому вона стоїть, наче соляний стовп?
Чи не перебувають у такому стані деякі наші друзі? Господь, Який підняв нас із болота гріха, обмив пречистою кров’ю Ісуса Христа, зодягнув в одяг праведності, не хоче, щоб ми стояли на одному місці. Сьогодні Він звертається до тих, хто вагається, лінивих і бездіяльних, які завмерли на одному місці, і говорить: “Іди!”. Чи чуєте ви голос Божий? Чи бажаєте ви виконати Його накази? Подивіться на вояків і навчіться від них. У них не буває такого, щоб хтось не виконав наказу командира. Чи не повинні ми ще старанніше виконувати накази Царя царів, Господа Ісуса Христа? Тому йди! Йди якомога далі від гріха.
“Іди до Ніневії, великого міста”. Можливо, нам хотілося б піти на гору Фавор, тобто в якесь урочисте зібрання, до наших братів і сестер, котрі нас люблять і з радістю підтримають. Ми готові йти туди, куди нас запрошують, де нас цінять і поважають. Ми хотіли б іти туди, де панує благоговійний спокій, тиша, мир і любов. Але йти в Ніневію, тобто до людей цього світу, йти туди, де панує невірство, злоба, прокляття, погрози, де нас зустріне презирство, насмішки, небезпека – туди нам іти зовсім не хочеться. Так, нам не хотілося б іти до ніневітян. Якщо вже й кликати їх до покаяння, то ми більше бажали б, щоб ніневітяни самі прийшли до нас, тобто, щоб грішники самі прийшли до нас, де ми з кафедри сказали б їм слово про покаяння або заспівали “закличну” пісню. Звичайно, легше проповідувати в зібранні, серед своїх братів, ніж одному йти в цей холодний, черствий світ, що дихає злобою, і закликати грішників до покаяння.
Та Бог усе-таки говорить: “Іди до Ніневії!” Він знає, що це нелегка праця. Іти в середовище цього світу, щоб кликати людей до Бога, і важко, і небезпечно. І, підбадьорюючи Своїх дітей, Бог говорить, що в цій важкій, відповідальній праці ми не будемо самі, Він завжди буде з нами (Мф. 28:19-20). Отже, у цьому питанні вибору в нас немає. Ми можемо або послухатися Господа і піти в Ніневію, тобто в світ, щоб проповідувати там про спасіння, або ж піти проти Бога, викликаючи гнів Всемогутнього на себе. Зауважте, що доля лінивого і бездіяльного раба така ж сама, що і невірного. Не дратуй Господа своєю непокорою. Іди і працюй!
Проповідуй не Ніневії, але в Ніневії. Одна справа проповідувати світу, і зовсім інша – проповідувати і словом, і життям, живучи серед людей цього світу. Безумовно, як вже наголошувалось, проповідувати в зібранні необхідно і корисно, але цього недостатньо. Люди хочуть бачити наше життя, наші вчинки. Моавітяни не могли навернутися до живого Бога, поки Ноемінь, оселившись серед них, своєю любов’ю і святістю життя не викликала живу віру і любов до народу Божого (у всякому разі, у Рут). Так, нашим сестрам варто було б повчитися дечому в Ноеміні. А ще краще прислухатися до поради апостола Петра: “Так само дружини, – коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху” (1Пет. 3:1-2).
Насправді, сестра-християнка в невіруючій сім’ї – те саме, що Йона в Ніневії або Ноемінь серед моавітян. Їй необхідно мати багато мудрості, лагідності, смиренності, довготерпіння, самовідданої любові, щоб вона могла привести своїх домашніх до Христа, а головне – вона повинна нести святе, благочестиве життя. Однак це стосується не лише жінок. Кожен із нас повинен вести святе, сповнене любов’ю життя до тих, хто нас оточує. Всі ми повинні пам’ятати, що світ, в якому ми живемо, нагадує Ніневію, зло якої прийшло перед лице Бога. Чаша беззаконня людей нашого часу швидко наповнюється, і гнів Божий може невдовзі вилитися на непокірне людство. Але Бог не хоче смерті грішника і тому заповідає нам: “Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на страчення хилиться, – хіба не підтримаєш їх?” (Пр. 24:11).
Серед цих приречених багато твоїх друзів, знайомих і родичів. Скажи їм слово про спасіння, приведи їх до Спасителя. Брате, сестро, не просто живи в цій сучасній “Ніневії”, але проповідуй в ній. Проповідуй словом і життям. Можливо, ти не володієш хистом до слова, але вказати на Христа як на Спасителя світу ти можеш. Адже іноді ти говориш, можливо, навіть занадто багато, чому ж ти не можеш виконати наказ Господа: “Ідіть і проповідуйте”? Людям не потрібні гарні слова, їм потрібне гарне, тобто святе життя і щире слово. Ми добре бачимо гріховність людей, що нас оточують, але, на жаль, ми не бачимо спраги богопізнання, яка є в багатьох із них, бажання знайти спасіння. А тим часом тисячі і мільйони душ навколо нас говорять: “Де ви, ті, що пізнали радість спасіння? Де ви, обмиті кров’ю Христа? Невже ви не бачите наших мук? Чи ви забули заповіти Христа?”
“І проповідуй проти нього”. Просто і зрозуміло розкажи людям, що знаєш сам, чим багатий твій Спаситель. Що ви сказали б про людину, котра бачить, що її ближній ось-ось потрапить під колеса потяга, що рухається, і говорить собі під ніс: “Я не промовець, я не зумію гарно і правильно сказати цьому нещасному, щоб він якомога швидше зійшов із залізничної колії”. Ви б, напевне, обурились поведінкою такої людини і звинуватили б її в смерті того нещасного. А як багато таких християн! Вони бачать, що їхні ближні йдуть до загибелі, і, якщо вони не зійдуть з дороги гріха, смерть і пекло чекатимуть на них. І Бог посилає: “Скажи цій людині про спасіння”, а християнин усе повторює: “Я не проповідник, я не вмію говорити”. Так ти можеш заспокоїти свою совість сьогодні, але що ти скажеш, коли почуєш присуд Бога: “Лінивий раб”. Мені здається, є три основні причини, які не дають усім без винятку віруючим проповідувати “ніневітянам”: страх наштовхнутися на неприємності, байдужість і лінь.
Так, Бог спитає з нас про те, чому ми не проповідуємо, не приводимо людей до Спасителя в той час, коли лиходійства сучасної Ніневії перевищили лиходійства древнього міста. Лиходійства грішного світу дійшли до Бога. Всьому є своя міра. Є межа і довготерпінню Божому. Як тільки міра беззаконня амореїв наповнилась (Бут. 15:16), правосуддя Боже звершилося над цим беззаконним народом, і він був відданий закляттю (Повт. Зак. 20:17) і повністю знищений (Ам. 2:9). Як тільки міра беззаконня сучасного людства наповниться, на нього прийде велика скорбота, “якої не було з первопочину світу аж досі” (Мт. 24:21). Ця міра так швидко наповнюється, і за всіма ознаками підходить до завершення.
Безбожність, моральний занепад і злочинність досягли таких меж, що викликають жах у всіх розсудливих людей і примушують замислитись керівників країн. І коли навіть люди засуджують розпусту, беззаконня і злочинність, то тим більше все це огидне святому Богу, і Він не буде цього терпіти вічно. Розплата за беззаконня світу вже близько. Але Бог не хоче смерті грішника, Він хоче, щоб грішник відвернувся від лихої дороги своєї і залишився живим (Єз. 33:11), тому найрізноманітнішими способами Він закликає людей до покаяння. До цього Він зобов’язує і нас. Кожен християнин повинен проповідувати: “Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами”! (Дії 3:19).
Особливо мені хочеться звернутися до тих своїх друзів, які ще не покаялись. Не випробовуйте довготерпіння Боже, не дратуйте Його своїми гріхами, прийдіть до Господа, і Він захистить вас у день нещастя, Він стане Спасителем вашим. Бог бачить і чує все, й будь-який ваш гріх, навіть найнезначніша, здавалося б, провина, не залишиться непоміченою Ним. Кожне слово, кожен вчинок буде покладений на вагу Божого правосуддя. І коли чаша буде наповнена, Він скаже: “Ти зважений на вазі і виявився дуже легким”. Тоді суворе покарання чекає на тебе. Тому, поки не прийшов твій час, поки міра беззаконня твого ще не наповнилась – покайся! ВІДДАЙ СВОЄ СЕРЦЕ ХРИСТУ!
