Вражаюче, але факт: багато хто боїться вірити. Ця риса виглядає майже як упокорювання і часто намагається видати себе за скромність, і проте це не що інше, як гордість. Фактично це замаскована самовпевненість. Якби люди боялися не вірити, цей страх був би абсолютно виправданий, але боязнь довіряти Богу – у кращому випадку безумство, насправді ж – обманний шлях, спроба позбавити Господа слави, яку Він заслужив Своєю вірністю і праведністю.
Як марне наше завзяття, якщо ми віддаємо його на пошук причин, за якими віра може нас не врятувати. Слово Боже каже нам, що всякий, хто вірить в Ісуса, не загине, але ми шукаємо докази того, що ми все одно загинемо, навіть якщо віритимемо. Якби хтось захотів раптом подарувати мені маєток в Англії, я, звичайно ж, не почав би розмову з тією людиною з обговорення законності такого подарунка. Який сенс винаходити причини, за якими я не можу радіти володінню своїм будинком або іншою власністю? Якщо Богу угодне врятувати мене завдяки місії Свого Сина, я можу бути повністю упевнений у своєму спасінні. Якщо я вірю Слову Божому, то відповідальність за виконання Божої заповіді лежить не на мені, а на Богу, Який дав мені це обіцяння.
Але ти боїшся, що не входиш до числа тих, кому дане це обіцяння. Нехай тебе не лякає ця безумна думка! Ніхто не може прийти до Ісуса, якщо його не приверне до себе Небесний Отець; Ісус сказав: «Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ін. 6:37). Немає людини, яка не по праву прийшла до Христа. Хто має Христа, той має Його за божественним правом, бо Господь добровільно віддав Своє життя за нас і для нас, так що всякий, хто приймає Його, приймає Його за наданим з милості правом. Якщо ти, подібно до жінки з біблійної історії, торкнешся краю одягу Христового тихенько, ззаду, не маючи на те дозволу, то все одно від Нього зійде сила, точно так, якби Ісус окликнув тебе по імені і повелів йти за Ним. Забудь страх, якщо ти довіряєш Ісусу! Прийми Його – справа лише за тобою. Хто вірує в Ісуса, той належить до обраних Божих.
Ти гадаєш, що було б жахливо довіряти Ісусу і проте загинути? Так, це було б жахливо. Але якщо ти так чи інакше загинеш за відсутності віри, то навіть у гіршому випадку твій ризик невеликий.
Допустимо, ти назавжди загрузнув у болоті сумнівів. Що толку з того? Краще вже померти на царській дорозі з твердим наміром досягти Неба, ніж повільно потопати в бруді і нечистотах темних, оманливих думок. Тобі нічого втрачати, ти вже втратив усе, тому наважся нарешті повірити, що Бог виявить тобі милосердя.
Інший запитує сам себе: «Що, якщо я прийду до Христа і Він не прийме мене?» Моя відповідь така: «Спробуй!» Покладися на Господа Ісуса Христа і подивися, чи відмовиться Він від тебе! Ти був би першим, перед яким Христос закрив двері благодаті. «Грішних усіх Христос кличе». І Він ще жодного разу не пройшов повз того, хто благає про допомогу.
Якось пізно увечері один чоловік заблукав у тумані і прийшов, як він припускав, до краю прірви. Йому погрожувала, як йому здавалося, небезпека впасти з високої кручі. Тому він щосили тримався за слабку опору. Він був переконаний, що, розтисни він свої руки, обов’язково звалився б вниз і розбився об каміння. Так він висів, учепившись, у холодному поту і болем в усіх суглобах. Його лихоманило, він відчував, що сили покидають його. Врешті-решт долоні його розтиснулися, і він зісковзнув зі своєї опори. Він падав декілька десятків сантиметрів, м’яка подушка моху прийняла його знесилене тіло. Там він без переломів абсолютно спокійно відлежався до ранку.
Так, бродячи в пітьмі незнання, багато хто припускає, що приречені на погибель, якщо вони сповідують свої гріхи, перестануть сподіватися на самих себе і віддадуться в руки Божі. Вони страшаться втратити свою слабку надію, до якої так звикли. Це абсолютно необґрунтований страх. Відкинь усе, окрім Ісуса, і впади! Відкинь надію на свої добрі справи, свої молитви і почуття! Відмовся від усього цього! Ти впадеш в обійми Ісуса так само м’яко, як впав на мохову подушку чоловік з нашої історії. Він дасть тобі спокій і мир у Своїй любові, у силі Своїй крові, у Своїй досконалій праведності. Розстанься з надією на свої власні сили, впади в руки Ісуса! Це – суттєва частина віри: ми відмовляємося від усіх інших опор і просто падаємо в Ісусові обійми. При цьому не може бути місця страху: тільки незнання примушує нас страшитися того, що має стати нашим шляхом у Вічність. Смерть надії на свої сили є народження віри, і життя віри є вічне життя. Нехай помре твоє «я», щоб Христос міг у тобі жити!
Але найважче – ми не можемо змусити інших людей зробити цей акт віри в Ісуса. Відмовитися від свого «я?» Для них це майже неможливо. Вони готові випробувати усі засоби спасіння, окрім цього. Їм чужа довіра, вони страшаться віри як чогось жахливого. Хто ж вселив вам цей страх? Ви страшитеся того, що було б кінцем усіх страхів і початком вашої радості! Чому ви хочете загинути, наполегливо шукаючи свої шляхи в обхід Божого плану спасіння?
Є багато людей, які кажуть: «Від нас вимагають віри в Ісуса, ми ж замість цього хочемо постійно користуватися дарами благодаті». Відвідуйте богослужіння в будь-якому випадку, але тільки не для заміни віри, інакше ваша надія безплідна! Заповідь свідчить: «Віруй і живи!» Тримайтеся її! Інші кажуть: «Я хочу читати хороші книги. Можливо, це допоможе мені». Читайте хороші книги, і чим більше, тим краще, але це ще не Євангеліє! «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти» (Діян. 16:31).
Допустимо, лікар при огляді хворого сказав йому: «Завтра Ви повинні прийняти ванну, це буде Вам корисно». Хворий же, замість прийняття ванни, випиває уранці чашку чаю, кажучи: «Без сумніву, це буде так само корисно». Що скаже на це лікар? – «Якщо Ви не наслідуєте мої вказівки, Ви, звичайно ж, не можете розраховувати, що мої візити принесуть Вам користь!»
Чи не занадто часто ми чинимо так само стосовно Ісуса? «Господи, Ти вимагаєш від мене довіри, але я краще зроблю щось інше. Господи, я хочу мати жахливе почуття провини перед Тобою, я хочу жити в страху і сумніві». Так, ви хочете усього, крім того, що наказує вам Ісус: що вам слід просто довіритися Йому. Незалежно від ваших почуттів покладіться на одного лише Ісуса, і Він врятує вас, лише Він один.
«Але Ви ж не стверджуєте, що є супротивником молитви, читання хороших книг і тому подібного?» У жодному разі! Ні, я не скажу жодного слова проти – так само, як, будучи на місці вищезгаданого лікаря, ніколи не сказав би поганого слова про чашку хорошого чаю. Пийте чай на здоров’я – якщо тільки ви не п’єте його замість наказаного вам купання. Моліться, і чим більше, тим краще! Читайте Біблію! Але не забуватимемо, якщо ми поставимо ці справи на місце звичайної віри в Ісуса, ми загинули! Дивіться, щоб про багатьох з вас Господь не сказав: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне … Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя» (Ін. 5:39,40).
Ви бачили колись, як високо в горах ялини чіпляються своїми коренями за нерівності скель, здавалося, позбавлених ґрунту? Корінці дерев втискуються і в найкрихітнішу тріщину, що з’явилася в скелі, найміцніше охоплюють вони голі обвітрені камені, сотнями якорів тримаються за землю. Ми часто бачили дерева, які ростуть на голих уламках скель, обхопивши їх своїми коренями.
Наслідуй їх приклад! Вхопися за скелю спасіння! Тримайся за неї слабкими ще корінцями віри! Дай рости цим крихітним щупальцям, випусти нові, щоб назавжди приліпитися до цієї скелі! Вхопися за Ісуса і не відпускай Його! Охопи Його корінням твоєї віри! Ти, як та ялина, маєш можливість укоренитися на скелі спасіння. Тримайся ж за неї так само міцно як і ялина на крутому схилі гори!
