Усе має свій кінець. Як і початок. Але мова зараз про кінець. Отже, усе має свій кінець. Навіть довготерпіння Боже, як це зауважує Псалом (85): «Ти ж, Господи, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний». Загалом у Псалмі йдеться мова про довготерпіння Боже (і не лише), але коли мова заходить про довготерпіння, відповідно і довгому терпінню врешті-решт настає кінець. А що ж далі?
А на це можна знайти відповідь зокрема в Посланні Якова: «Немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом» (2:13). Взагалі посмертному суду в Біблії приділяється багато уваги, не тільки в посланні Якова, але ми обрали саме цей уривок, бо в ньому згадуються і суд і милість. І, як з цього можна здогадатися, на посмертному суді милість буде виявлена не всім, а тільки тим, хто її виявив з власного боку. Про це, до речі, йде мова в Христовій притчі про немилосердного боржника (див. Мф. 18:23-35).
Так, передусім у цій притчі йдеться про прощення, але саме прощення просто неможливе без конкретних вчинків, зокрема, у певних справах милосердя. І от тут ми знову повертаємося до милості, без якої неможливі добрі взаємини з Богом. Добрі в сенсі потрапляння до вічних небесних обителей, бо почути суворий вирок з пречистих Господніх вуст: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41), – чесно кажучи, не можна вважати добрими.
Але взаємини з Господом не обмежуються лише посмертним судом, вони повинні мати місце і в цьому, видимому світі. Бо якщо таких взаємин не буде, немає сенсу очікувати на добрі стосунки з Богом у загробному житті, бо так вже повелося: якщо людина ігнорує Бога в цьому світі, то Бог проігнорує цю людину в її посмертному бутті. А все через те, що Господь цінує свободу вибору кожного з нас: не хочеш мати справи з Богом тут, Він не наполягатиме на них у загробному житті. Щоб потім з того приводу там не вигадували чи вважали.
А яким чином відбуваються стосунки з Богом у цьому світі? Вони можуть мати найрізноманітніший характер, адже Бог звертається до кожного особливим чином. Деколи, навіть, прямо особисто. Як це сталося з Христовими учнями: «Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь» (Мк. 3:13,14). От тільки не треба вважати, що в той час абсолютно всі люди відгукувалися на Христовий заклик. Наприклад, на заклик не відгукнувся один невідомий багатий юнак. Невідомий через те, що відкинув Боже запрошення слідувати за Ним, а так, цілком можливо, євангелісти залишили б історії його ім’я, як євангеліст Лука залишив ім’я Закхея.
Але, ясна річ, не це важливо, чи записали твоє ім’я в аннали історії, чи ти залишився в її тіні, а важливо те, чи є записаним твоє ім’я на небесах. На кшталт ситуації, в якій якось одного разу опинилися вже згадані Христові учні: «Не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах» (Лк. 10:20), – так відповів Спаситель на їх радість з приводу того, що біси коряться їм в ім’я Його. Але це учні (і то не всі), а що ж юнак? Він же, почувши, що треба роздати все своє майно заради того, щоб здобути собі ім’я на небесах, засмучений пішов геть від благого Учителя (див. Лк. 18:23). Можна припустити, що він залишився без небесного імені.
Ну, а тепер самий раз пригадати довготерпіння Господнє і той факт, що і цьому довготерпінню рано чи пізно настає кінець. Коли це станеться стосовно кожного з нас – це одному Богові відомо, але краще не ризикувати, і чергове Боже запрошення до особистих стосунків з Ним краще задля власного блага не ігнорувати, щоб не повторити сумну долю великої кількості людей: заради земних скарбів проґавити скарби небесні. «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мк. 8:36,37).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Чи є кінець у Божого терпіння?