От уявімо звичайний недільний день. День, в який треба відвідати службу Божу. Передусім не для Бога, а для власного блага. І начебто люди про це знають, але… виникає просто ціла купа непереборних обставин, які буквально не дають цим людям потрапити на службу Божу. І саме про таку ситуацію йде мова в Христовій притчі про велику вечерю (див. Лк. 14:16-24). Пригадаймо відмовки запрошених людей:
– Я купив землю і мені треба піти і оглянути її. (в. 18)
Оглянути коли? Увечері? А що вдень часу не було? Чи ніби з цією землею щось станеться протягом решти дня? Її хтось за цей час вкраде? – Так що ця відмовка немає під собою жодної ґрунтовної причини для відмови. Послухаємо, що відповів другий запрошений:
– Я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. (в. 19).
Те ж саме, начебто відповідає попередня людина. Між іншим, п’ять пар волів все одно не можна випробувати за один раз, а якщо не можна це зробити протягом одного вечора, тоді навіщо ці вигадані «важливі» приводи? Хіба що намагатися виправдати себе у власних очах. Ну, а тепер черга третього:
– Я одружився і через те не можу прийти. (в. 20)
Здається, причина більш поважна, ніж дві попередні …окрім одного нюансу: а коли саме одружився? Вчора, позавчора чи місяць тому? Здається, що саме третє припущення ближче до істини… Чому так вважаємо? Бо Господь, а саме Він виступає в ролі відкинутого хазяїна, добре знає, коли варто кликати людину, а коли їй треба дати час «оглянути землю», «волів випробувати» або ж присвятити час сімейним стосункам. Бог насправді шанує наші земні потреби, і не тільки шанує, але і забезпечує їх. От тільки ми про це забуваємо, вважаючи, що ми все здобули власними стараннями і силами. А Бог? А Бог ще зачекає.
Натомість Бог стосовно цього має дещо іншу думку: «Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій» (в. 21-23). Тобто, за будь-якого перебігу подій Господній дім, Христова Церква ніколи не залишиться порожньою, у ній завжди будуть люди. Але можливо, що не буде особисто нас, якщо ми нарешті не відмовимося від своїх жалюгідних відмовок стосовно відвідин служби Божої і небажання мати особисті взаємини з Творцем, «бо багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:24).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Жалюгідні відмовки