Після того, як ми дізналися дещо про матеріали для написання і античне мистецтво письма, виникає питання: хто ж піклувався про переписування біблійних книг, їх збереження і передачу нащадкам? Давайте звернемо нашу увагу на короткий огляд:
* Близько 1444 р. до Р. X.
Мойсей написав п’ять книг, поміщених під його ім’ям на початку Біблії. Пізніше вони дістали загальну назву «Книга закону Мойсеєвого» або «Тора». Ця книга зберігалася у Святе-Святих ізраїльського святилища (Втор. 31:24-26), а дві кам’яні скрижалі з Десятьма заповідями перебували в Ковчегу Заповіту, найсвященнішому предметі храму.
П’яту книгу Мойсеєву, додавши до неї відмінний від інших 34-й розділ, ймовірно, завершив Ісус Навин, його наступник. Імовірно, вже на початку нової епохи можна було говорити про смерть великої Божої людини. Потім Ісус Навин описав свою власну історію (книга Ісуса Навина).
* Близько 1050 р. до Р. X.
Наступним автором Біблії називають, на думку більшості учених, пророка Самуїла, що зафіксував у книзі закони Ізраїльського царства (1-Царств 10:25). До часу Самуїла книга Суддів Ізраїлевих була вже завершена, можливо, навіть ним самим! Самуїл керував школою пророків (1-Царств 10:10; 19:20) і, імовірно, він же її заснував. Школа зіграла важливу роль у справі передачі Священного Писання нащадкам. Самуїл, як і пізніші пророки, наприклад, Ілля і Єлисей, також мав «пророчих учнів» (4-Царств 2:3). Пророчі школи існували століттями. Окрім того, що вони ставали джерелами духовного життя, у них оброблялися, розмножувалися і збиралися біблійні книги.
* Близько 1000 р. до Р. X.
У книзі 1-х Хронік 29:29 разом із Самуїлом названі пророки Нафан і Гад – як укладачі оповідань про життя царя Давида. На жаль, їх твори і ряд інших теж згаданих у книгах Хронік, не збереглися до наших днів. Є, проте, усі підстави припускати, що керовані Духом Божим мужі зі священицьких і пророчих шкіл черпали відомості з цих праць, коли складали книги Царств і Хронік. Ми знаходимо в них не лише повідомлення про дійсні події усіх часів царств Ізраїлю і Іудеї, але також і духовну оцінку тієї далекої епохи.
* Близько 700 р. до Р. X.
Пророк Ісая, автор найоб’ємнішої, та і найвідомішої пророчої книги, застерігаючи своїх сучасників від помилок і відпадання, вказував на писане Слово Боже: «Звертайтеся до закону (Тора) й одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то немає у них світла» (Іс. 8:20). Не доводиться сумніватися, що до часу Ісаї окрім Тори (П’яти книг Мойсеєвих) існували вже цілий ряд Богонатхненних Писань, які були основою істинного богопізнання.
* Час Вавилонського полону 586-536 р. до Р. X.
Під час свого перебування у Вавилонському полоні, пророк Даниїл, поза сумнівом, мав у розпорядженні книги Мойсеєві та інші Писання. В одному місці він згадує книгу Єремії (Дан. 9:2), що лежала перед ним. Приклад, який засвідчує, що пророки знали Писання своїх попередників і сучасників, і бачили в них Слово Боже.
* Близько 500 р. до Р. X.
Після закінчення Вавилонського полону пророкували і писали пророки Агей і Захарія. А незабаром після них з’явилася людина, що уперше в історії отримала почесне прізвисько, що позначило її покликання, – «книжник». Це був Ездра. Він провів необхідні реформи, ставши відомим своєю особливою повагою до біблійних книг. «Цей Ездра вийшов з Вавилона. Він був книжник, який знався на законі Мойсеєвому, який дав Господь Бог Ізраїлів. І дав йому цар усе за бажанням його, тому що рука Господа Бога його була над ним» (Ездра 7:6).
Невпинно піклуючись про збирання і збереження священних сувоїв Писань, перший «книжник» одночасно повчав народ. «Тому що Ездра построїв серце своє на те, щоб вивчати закон Господній і виконувати його, і навчати в Ізраїлі закону і правди» (Ездра 7:10). До часу Ездри (близько 450 р. до Р. X.) були написані майже усі книги Старого Завіту, за винятком книги пророка Малахії (приблизно 400 р. до Р. X.). Зі священиком Ездрою на світ народився новий духовний стан – стан книжників. Вони піклувалися про збереження і розмноження біблійних книг, стежили за точністю їх тлумачення. З повідомлень другого століття до Р. X. ми знаємо, що стан книжників набув загального визнання і користувався високою повагою.
Проте до часу Ісуса книжники сповнилися такого самовпевненого духу, що більшість з них не впізнали Месію. Попри те, що самі ж вони проповідували Його пришестя, вони стали Ісусовими ворогами.
