Ще одна сенсація
Дослідників рукописних знахідок з берегів Мертвого моря украй хвилювало питання: чи аналогічний текст біблійних книг ІІ ст. до Р. X. тексту сьогоднішньої Біблії?
Критики, наприклад, у всі часи сумнівалися, що біблійний текст з покоління в покоління, впродовж тисячоліть передається незмінним. Вони запевняли, що за багато віків щось з первинного тексту безнадійно втратилося, щось було до нього додане.
До 1947 року було знайдено декілька прадавніх рукописів Старого Завіту, але усі вони датувалися не пізніше VІІІ століття по Р. X. Проте Старий Завіт виник до Христа. Пророк Ісая, наприклад, склав свою книгу в VІІ ст. до Р. X. Після виявлення сувою Ісаї з Кумрану (ІІ ст. до Р. X.) час написання великої книги відразу відсунувся на тисячу років! Дослідження дали сенсаційний результат: жодних суттєвих розбіжностей! Книга Ісаї у відомій нам Біблії абсолютно відповідає тому списку, що налічує вже дві тисячі років. Критиків це відкриття змусило замовкнути.
Де справжній текст?
Хтось, поза сумнівом, може сказати: звичайно, знахідка текстів 2000-річної давнини – це сенсація, але де ж та книга, яку Ісая написав власноруч? Чи не минуло ще півтисячі років від смерті пророка до другого століття до Христа?
І де зберігається справжня Біблія? Це питання, хоча і свідчить про непоінформованість того, хто запитує, теж цілком закономірне.
Так, деякі біблійні книги не дійшли до нас в оригіналі. Проте існують списки-рукописи, що відносяться до різних періодів. Подібні списки робилися і з відомих світських творів античності. Наприклад, Гомер, Есхіл, Софокл або Платон збереглися лише в рукописах ІX-XІ вв. по Р. X. Тобто в текстах, записаних через 1400-1700 років після створення оригіналу. На їх тлі Біблія підтверджена документально куди краще.
Важко в це повірити і навіть дивно якось чути, але кожен, хто володіє староєврейською і грецькою мовами (мови Старого і Нового Завіту), може читати в наші дні «справжній» текст Біблії. Проте звідки він відомий? Завдяки копіткій дослідницькій праці він складений з безлічі древніх рукописів, що зберігаються в музеях і бібліотеках.
Життя на служіння Біблії
У Луврі, у Парижі, де разом з численними шедеврами світового мистецтва зберігається і Національна бібліотека, листопадовим днем 1840 року з’явився молодик і попросив дозволу проглянути «Єфремів Кодекс». Бібліотекарі поблажливо посміхнулися, не без підстав запідозривши в ньому чергового сміливця з кола тих, хто намагається прочитати древній рукопис!
На рукописі, що належав перу учителя церкви Єфрема, безіменний переписувач XІІ ст. написав свій текст.
Він узяв древні, пописані листи пергаменту, зіскоблив з них написане раніше і таким шляхом дешево «придбав» пергамент. Сполотнілий старий текст ледве проступав на листах списку. Тільки по окремих місцях фахівці змогли розпізнати в рукописі дуже древній грецький список біблійного тексту. Передбачалося, що він відноситься до V ст. до Р. X.
Досі нікому не вдавалося прочитати «палімпсест» – так називають двічі пописаний пергамент, і важко сказати, яким за рахунком сміливцем був 27-річний молодик, що прийшов у Лувр з Ленгенфельду у Фогтланді.
Неймовірно, але кепкування бібліотекарів незабаром змінилися непідробним подивом. Костянтин Тішендорф, так звали молодого теолога, розшифровував одну сторінку за другою. Відмінне знання грецької мови, гострий розум і надзвичайно сильний зір добре допомогли ученому.
Через два роки він завершив працю, що здавалася до того неможливою. Видавши древній біблійний рукопис, що містить частини Старого і Нового Завіту, Тішендорф здобув повагу і набув авторитету в колах фахівців як у Франції, так і за її межами.
Він прагнув знайти докази достовірності сучасного тексту Біблії. Ученому-християнинові боляче було чути міркування, нібито Біблія є результат «пізньої недбалої роботи», що в ній повно помилок, а справжній текст Книги майже не зберігся. Він поставив собі мету: з древніх рукописів скласти канонічний текст Нового Завіту, для чого йому належало досліджувати прадавні з біблійних рукописів, що збереглися. Бо чим древніші вони, тим цінніші і достовірніші.
Тішендорф мав можливість вивчити «Александрійський Кодекс» – список Нового Завіту створений біля 450 року і який зберігався в Британському музеї і незадовго до того обнародуваний. Він дізнався також, що у Ватикані зберігається «Ватиканський кодекс» ІV ст. Р. Х., доступний, проте, далеко не кожному. А де ще могли знаходитися древні рукописи Біблії?
Коштовність у монастирі
Тішендорф знав, що в монастирях Єгипту і Близького Сходу, які мають багатовікову історію, серед старовинних манускриптів зберігаються істинні скарби. Там, вирішив він, і слід шукати списки Біблії!
Молодий теолог вирушив на Синай. Після важкої подорожі пустелею він зі своїми супутниками зупинився, нарешті, біля стін монастиря Св. Катерини. Скільки вони не оглядалися, входу ніде не було видно. Учений голосно покликав когось – і на десятиметровій висоті в стіні відкрилися дверцята, звідки спустили кошик. Тішендорф поклав до нього лист зі своїм проханням, і кошик знову поплив увись. Через годину вниз опустилася балка на міцних канатах. Відвідувачі один за другим сідали на неї верхи і їх піднімали вгору.
У ченців дійсно була бібліотека старих книг, але вони мало проявляли до неї інтересу, та і зберігалася вона недбало. Марно оглянув Тішендорф усі закутки сховища в пошуках древніх рукописів Біблії – пошуки нічого не дали. Нарешті він звернув увагу на кошик для паперових відходів. На свій подив у ньому він виявив 129 великих листів пергаменту з грецьким текстом.
З першого ж погляду учений впізнав текст Септуагінти – грецького перекладу Старого Завіту (буквально – «Переклад 70 тлумачів»). Але, на жаль, рукописів Нового Завіту не було і сліду. Адже він шукав у першу чергу саме його. Ченці передали Тішендорфу 43 листи. Інші 86 листів теолог попросив неодмінно зберегти до його повернення.
У 1856 році він здійснив другу подорож у монастир на Синаї. Цього разу подорож фінансувала Саксонська держава. Учений прагнув врятувати листи пергаменту, що залишилися. Але яке розчарування спіткало його! Коли Тішендорф потрапив у монастир, про ці листи вже ніхто нічого не знав. Він вирішив, що його хтось випередив, і став стежити за газетами. Марно, ніде не проскочило ні слова!
Вже отримавши вчене звання професора, Тішендорф утретє вирушив у Синайський монастир, заручившись рекомендаційними листами. Впродовж восьми днів розшукував він зниклі пергаменти, але – безуспішно. Увечері напередодні від’їзду Тішендорф розмовляв з керівником монастиря, коли той ненавмисно помітив, що в нього в келії теж є старий рукопис. І дістав великий пакет, загорнутий у червону матерію. Узявши в руки листи пергаменту, Тішендорф не повірив власним очам. Перед ним були не лише розшукувані 86 листів, але і ще 260! Всього – 346 листів, що містили увесь Новий Завіт від Матфея – до Одкровення плюс ще дві, небіблійні книги. Світ не знав таких відкриттів! Ні у Ватиканському, ні в Александрійському кодексах немає Нового Завіту повністю. До того ж знайдений рукопис був, безперечно, древніший за тих двох!
Тішендорф тріумфував. Але він не міг забрати рукопис із собою, оскільки був відсутній настоятель монастиря. Проте Тішендорф зустрівся з ним у Каїрі і переконав настоятеля відправити манускрипт до єгипетської столиці. Там, у готельному номері, Тішендорф з двома помічниками переписав сторінку за сторінкою. Повернувшись додому, він негайно почав публікувати скарб із синайского монастиря, що отримала відтоді назву «Синайський Кодекс».
Згодом Синайський кодекс, який, як нам сьогодні відомо, є списком Нового Завіту першої половини ІV ст. Р. Х., був подарований російському імператору. У 1933 році Кодекс був проданий Англії і виставлений у Британському музеї в Лондоні. Потягнувся потік людей, які прагнули побачити найзнаменитішу книгу світу. Тижнями йшли відвідувачі повз вітрину з дорогоцінним рукописом. Вона і сьогодні залишається головним експонатом музею.
Справжній текст
Тішендорф ретельно порівняв між собою чотири об’ємисті рукописи: Синайський кодекс, Александрійський кодекс, Паризький кодекс і Ватиканський кодекс, доступ до якого йому надали через певний час. У результаті учений створив основний текст, доступний кожному теологові. Він довів, що Новий Завіт у нашій Біблії – це не «пізня, недбала робота», багата на помилки, але текст, який завдяки уважному і дбайливому ставленню багатьох поколінь християн без спотворень дійшов до теперішнього часу.
Поза сумнівом, переписувачі припускалися іноді помилок, але їх можна визначити і усунути, порівнюючи рукописи. З часу Тішендорфа методика дослідження і порівняльного аналізу біблійного тексту досягла ще більших успіхів. Були знайдені уривки з новозавітних писань, навіть більш ранні, ніж Синайський кодекс. Найбільш древній «речовий доказ» – це шматок папірусу величиною з долоню, що містить вірші з Євангелія від Іоанна. Він відноситься до 125 р. по Р. X. і, отже, приблизно на 30 років молодшій за оригінал, складений близько 95 р. по Р. X. Папірус знайдений не в Палестині, батьківщині оригіналу, а в пісках єгипетської пустелі, що дає можливість уявити, наскільки швидко поширювалися новозавітні писання.
Тішендорф не єдиний, хто присвятив своє життя Біблії. Один знавець каже: «Жодній книзі світової літератури не присвячено так багато наукових праць, як Біблії». Дійсно, велика Книга!
