Печера скарбів
Це сталося весною 1947 року на узбережжі Мертвого моря. Мухамед Ед-Дзіб, юнак-бедуїн, пробирався ущелинами і дерся на схили вапнякових гір у пошуках кози, що заблукала. Нарешті він побачив її і збирався вже кинутися за нею навздогін, коли його увагу привернув отвір у скелі. Піддавшись хлоп’ячій цікавості, він кинув вгору камінь, і через секунду почув звук, схожий на дзвін розбитого глека. Скарб! – приголомшила його думка. Швидше упіймати козу і покликати друга!
І ось Мухамед і його приятель Омар протиснулися у вузьку розколину. Коли трохи осів піднятий ними пил, юнаки побачили глиняні глеки. Узявши один з них, вони спробували зрушити на ньому кришку. Застигла навколо кришки смола розсипалася, і глек вдалося відкрити.
Всупереч очікуванням юнаків усередині виявилося не срібло і не золото, а якийсь дивний сувій. Ледве Мухамед і Омар доторкнулися до кірки сувою, що потемніла, як вона перетворилася на порох, а на світло показалася заклеєна тканина. Без зусиль розірвавши її, юнаки побачили пожовклу шкіру, вкриту письмовими знаками. Вони не могли навіть уявити, що в них у руках – прадавній рукопис Біблії, цінність якої не зрівняна із жодним золотом. Невдовзі шейх з Вифлеєму продав декілька сувоїв рукописів торговцеві антикваріатом в Єрусалимі. І в історії відкриття Біблії почався новий етап.
Природно, що учені доклали надзвичайних зусиль, намагаючись хоч би трохи відкрити таємницю рукописів і печери. Але в листопаді 1947 спалахнув новий конфлікт між арабами і євреями. Як відомо, він вилився у відкриті військові зіткнення, і безцінна знахідка знову опинилася в небезпеці.
Світ напружено слухає
Світ дізнався про цей рукопис тільки в лютому 1948 року, коли декілька його сувоїв доставили для визначення достовірності, і, за можливістю, автора твору в Школу східних досліджень в Єрусалимі.
Доктор Джон Тревер, фахівець цього інституту, розгорнув найбільший, добре збережений сувій семи метрів завдовжки і 27 сантиметрів завширшки. За староєврейськими письмовими знаками доктор відразу ж зрозумів, що розгорнутий перед ним сувій набагато древніший за усі відомі наприкінці сорокових років старозавітні біблійні рукописи. Потім Джон Тревер визначив, що це – повна книга пророка Ісаї.
Сувій виявився таким же древнім, як і той, що читав Ісус у синагозі Назарету (Луки 4:17). Бажаючи перевірити свої висновки, доктор Тревер сфотографував сувій і відіслав знімки ученому-археологові У. Олбрайту, що викладав у Балтиморському університеті.
15 березня 1948 року звідти прийшла відповідь: «Щиро вітаю з найбільшим із зроблених у новий час відкриттям рукописів. Вважаю, що сувій написаний у сотому році до Різдва Христового».
Світові ЗМІ негайно рознесли звістку про найзначнішу археологічну знахідку із зроблених колись у Палестині. Місцеве населення, прагнучи випередити археологів, розпочало несистемний, позбавлений всякого наукового підходу пошук нових печер. За величезні гроші палестинці узбережжя пропонували обривки безцінних сувоїв.
До 1956 року виявили в цілому одинадцять печер, що містили сотні рукописів – які збереглися повністю або ж частково. Вони склали усі Книги Старого Завіту, аж до книги Есфир. Втім, не усі тексти збереглися. Найбільш древнім біблійним рукописом виявився список Книги Самуїла (Книги Царств) від ІІІ століття до Р. X. Проте є певні припущення, що уривки біблійних книг були ще древнішими. Сьогодні в Єрусалимі для сувою Ісаї і історії його відкриття відкритий спеціальний музей.
Таємничі руїни
Природно, люди хотіли знати, хто ж у ті незапам’ятні часи заховав сувої рукописів у печерах. Разом з іншими місцями досліджували і руїни на виступаючому скелястому плато неподалік від місця виявлення знахідок. Археологи дійшли висновку, що в Хірбет-Кумрані жили ессеї, що складали свого роду релігійну общину. Деякі сувої рукописів розповідають про їх віру, яка дещо відрізнялася від юдаїзму того часу.
Дослідники відкрили розвалини «будинку ордену» з великим приміщенням для зібрань, скрипторієм з лавами, столами і чорнильницями. Далі йшли господарські приміщення, цистерни, споруди для обмивань і кладовище. Сліди пожежі і знайдені тут же наконечники стріл наводять на думку, що мешканців монастиря, швидше за все, вигнали вороги. За знайденими тут монетами археологи визначили час існування общини – 200 р. до Р. X. до 68 р. Р. Х. Під час юдейсько-римської війни римляни перетворили монастир на розвалини.
Очевидно, ессеї перед нападом римлян вирішили врятувати свою бібліотеку. Вони помістили сувої рукописів у глиняні глеки, запечатали їх смолою, щоб всередину не проникли повітря і волога, і заховали глеки в печерах. Після загибелі поселення тайники з книжковими скарбами були, мабуть, зовсім забуті.
Сьогодні в Палестинському музеї в Єрусалимі можна бачити кам’яні столи і крамниці переписувачів Кумрану. Вони – німі свідки копіткої праці переписувачів, які, старанно переписуючи біблійні тексти, зберігали книги Біблії.
