Автори
Біблія складається з двох частин: Старого Завіту і Нового Завіту. Старий Завіт у три рази більший за об’ємом, ніж Новий Завіт, і написаний він до Христа, точніше – до пророка Малахії, що жив у V ст. до Р. X.
Новий Завіт був написаний за часів апостолів – отже, у І столітті по Р. X. Обидві частини органічно пов’язані між собою. Старий Завіт без Нового був би незавершеним, а Новий Завіт без Старого був би незрозумілий.
Якщо подивитися на перелік змісту (кожен Завіт має свій власний перелік), то легко можна помітити, що обидві книги є зібранням окремих творів. Розрізняють три групи книг: історичні, повчальні і пророчі.
Велика частина шістдесяти шести книг носить імена їх укладачів – тридцяти великих чоловіків різного походження і навіть різних епох. Давид, приміром, був царем, Амос – пастухом, Даниїл – державним діячем; Ездра – учений-книжник, Матфей – збирач податків, митар; Лука – лікар, Петро – рибалка. Мойсей писав свої книги приблизно в 1500 році до Р. X., Іоанн створив Одкровення близько 100 р. Р. X. Впродовж цього періоду (1600 років) були написані і інші книги. Теологи вважають, наприклад, що книга Іова древніша за Мойсеєві книги.
Оскільки книги Біблії були написані в різні часи, можна було б припустити, що вони описують найрізноманітніші події із найрізноманітніших поглядів. Але це зовсім не так. Святе Писання відрізняється єдністю. Чи пояснює подібну обставину сама Біблія?
Автори про себе
Автори Біблії використовували найрізноманітніші літературні жанри: історичні описи, поезію, пророчі писання, біографії і послання. Але в якому б жанрі не було написано твір, він присвячений одним і тим же питанням: хто є Бог? Що являє собою людина? Що каже Бог людині?
Якби автори Біблії записували виключно свої думки про «вищу Істоту», вона, залишаючись, звичайно, цікавою книгою, була б позбавлена свого особливого значення. Її можна було б запросто поставити в книжковій шафі на одну полицю з аналогічними творами людського духу. Але письменники Біблії неодмінно підкреслюють, що вони передають не свої думки, вони лише записують те, що показав і сказав їм Бог!
Як приклад візьмемо книгу Ісаї, про яку вже йшла мова. Безперечно, пророк записав сприйняте від Бога, що, зокрема, підтверджує частий повтор наступних мовних зворотів: «Слово, яке було у видінні до Ісаї, сина Амосового» (2:1); «І сказав Господь…» (3:16); «І сказав мені Господь…» (8:1). У 6-му розділі Ісая описує, як сталося покликання його на пророче служіння: він бачив трон Божий, і Бог говорив з ним. «І почув я голос Господа, Який говорить» (6:8).
Чи може Бог розмовляти з людиною? Безперечно, інакше Він не був би Богом! Біблія каже: «Не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Луки 1:37). Давайте прочитаємо, що сталося з Ісаєм, коли до нього звернувся Бог: «І сказав я: горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, – і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа» (6:5).
Ісая не міг винести присутності святого Бога, унаслідок гріха, що розділяє Бога і людей. Лише коли з нього була знята провина, він зміг сприйняти те, що говорив і показував йому Бог: «І торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений» (6:7).
Гріх глибокою прірвою розділяв людину і Творця. Сама по собі людина ніколи не змогла б переступити її і знову наблизитися до Бога. Людина і не дізналася б про Нього, якби Бог Сам не здолав цю прірву, і не дав людині можливість дізнатися Його через Ісуса Христа. Коли Син Божий Христос прийшов до нас, до нас прийшов Сам Бог. Наша провина спокутується жертвою Христа на хресті, і через спокутування знову стало можливим наше спілкування з Богом.
Не дивно, що саме Ісусу Христу і тому, що Він зробив для нас, присвячений Новий Завіт, тоді як очікування Спасителя – головна думка Старого Завіту. У своїх образах, пророцтвах і обіцяннях він вказує на Христа. Позбавлення через Нього наскрізь проходить через усю Біблію.
Суть Бога не доступна нам як щось матеріальне, але Творець завжди може повідомити про Себе людям, дати їм одкровення про Себе, «відкрити» те, що «приховано». Пророки – це Богом покликані «особи для контактів». Ісая свою книгу починає словами: «Видіння Ісаї, сина Амосового, яке він бачив…» (Іс. 1:1). Укладачі біблійних книг надавали велике значення тому, щоб кожна людина зрозуміла: те, що сповіщається через них, походить від Бога! От основа, виходячи з якої ми переконані, що Біблія є Слова Божі.
