Доводилося неодноразово чути з вуст одного чоловіка, що добре бути віруючим, адже у віруючих, як на його думку, є завжди надія на Бога, до Якого вони можуть звернутися будь-якої пори дня чи ночі. Загалом, така думка відповідала істині, але самий чоловік, попри всі переваги стану віруючих, не квапиться влитися в їх ряди. Між іншим, з вуст цієї людини, також довелося почути фразу: «Залишається лише молитися», – що означає… ні, не потребу в молитві, а лише констатацію факту власної безпомічності, що аж ніяк не спонукало цього чоловіка до молитви. Втім, як і до стосунків з Богом Живим. Отже, в одній людини уживалися розуміння дієвості стосунків з Богом, які дають людині надію і упевненість у майбутньому (чого тільки вартують біблійні слова: «На Бога я уповаю і не боюся: що заподіє мені людина?» Пс. 55:12), а також фактично переконання в марності молитви, тобто тих самих стосунків з Богом Живим.
Ясна річ, що в цьому прикладі немає нічого унікального, так мислять чимало людей, але пригадали цього чоловіка через те, що людині зовнішній до Церкви відкриті цілком очевидні речі: дієвість стосунків з Богом, що полягають передусім у молитві. Ясна річ, стосунки з Богом Живим неможливі без перебування в Його слові («Віра від слухання, а слухання від слова Божого» Рим. 10:17), а також реальних добрих справ, які відображають те, у що ми власне віримо («Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» Як. 2:26), але попри це молитва посідає дуже важливе місце в стосунках з Богом. З її допомогою ми поглиблюємо свою віру, перевіряючи її саме молитвою, так, наприклад: «…Нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, – і дасться йому. Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа» (Як. 1:5-7).
Але, як на нашу думку, є два моменти, які перешкоджають багатьом людям звернутися в молитві до Бога Живого. Людям, які визнають дієвість молитви. Відразу слід зауважити, попри те, що моментів два, але породжені вони гординею. Звісно, як на нашу думку. Отже… люди не моляться, бо не хочуть бути винними Богові. Зауважте, вони розуміють, здогадуються, надіються, що отримають прохане, але одночасно бояться, що їм доведеться бути боржниками Богові… Втім, воно і так є, адже Бог «сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:45), але цей факт люди намагаються залишати «поза увагою». Другий момент – це визнання факту власної безпомічності. Це якщо виходити з людської логіки… на яку, чесно кажучи, страждає чимало вірних у різні періоди свого життя. Але мова зараз не про них, а про безпомічність. Між іншим, щира і плідна молитва лише посилює цю безпомічність: чим більше людина молиться, чим більше отримує прохане від Господа, тим більше усвідомлює власну безпомічність, переконується в істинності Христових слів: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5).
Але відбувається таке тільки в тому випадку, коли людина дійсно упокорюється, і чим більше вона упокорюється, тим більше через неї може діяти Господь, як це свого часу сказав апостол Павло: «Я найменший з апостолів… Але благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1Кор. 15:9,10). А такої посвяти Богові може винести насправді не так вже багато людей, через те і не моляться, намагаючись покладатися більше на світ цей і його правителів.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Молитва і упокорення