Кожній людині доведеться рано чи пізно вирішувати: чи буде вона вірувати в Бога, чи буде атеїстом. Навіть у тому випадку, якщо вважала себе до того віруючою людиною. Уся справа в її ставленні до Господа Ісуса Христа.
«Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:20), – так, цей біблійний вірш часто цитується і фактично багатьма «затертий до дірок», проте це в жодному разі не применшує його значущості. Цей Христовий стукіт для всіх стає поворотним моментом: чи з Богом вони чи проти Нього. Звичайно, звучить дещо спрощено і навіть пафосно, проте це аж ніяк не змінює суті: Бог дає кожному свободу вибору і згідно цього вибору в підсумку судитиме.
І найцікавіше те, що багато людей, які вважали себе, що вірять у Бога, такими не виявляться в підсумку. Пам’ятаєте Христові слова: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:21-23)? Погодьтеся, страшно почути такі слова, які вирішать всю твою подальшу вічну (!) долю.
Що ж спонукало Христа відкинути цих людей? Судячи з Його слів – їх власне беззаконня, що може стати справжнім шоком для уявних «вірних», які начебто вважали, що чинять волю Божу. А таке може бути, адже не забуваймо попередження Христа апостолам: «Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові» (Ін. 16:2). А причина такої поведінки полягатиме в тому, що ці люди «не пізнали ні Отця, ні Мене» (в. 3), тобто Спасителя, Господа Ісуса Христа. І найцікавіше, часто це будуть люди так чи інакше обізнані зі Священним Писанням. Як це свого часу сталося зі Спасителем: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39), – що зовсім не завадило юдейському духовенству обізнаному в Писаннях віддати Сина Божого на поталу язичникам. Чим, власне, вони підтвердили слушність Писань.
Але це було в новозавітні часи, а ми нині живемо за 2000 років від тих доленосних для всього людства подій, навіть, якщо багато хто цього не хоче визнавати. Це стосовно атеїстів, яких пригадали на початку допису. І хоча минуло 2000 років, це аж ніяк не змінює наявний стан речей: кожному доведеться рано чи пізно вирішувати: чи буде він вірувати в Бога Живого, чи буде атеїстом. А атеїстом можна бути формально визнаючи… що Бог власне є, але не корячись Йому, Його волі, Його святим заповідям. Навіть можна творити в Його Ім’я явні дива (але явно не Його силою), але залишатись дуже далеким від Нього. Що ж треба робити, щоб не потрапити в таку неприйнятну ситуацію? – Добрий приклад подає нам цар Давид, який свого часу зазнав відкидання з Божого боку: «Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму» (Пс. 50:11,12). І скористатися біблійною порадою: «Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Пр. 4:23).
Святий Боже, допоможи нам берегти власне серце від спокус і принад світу цього, і любити Тебе всім серцем, всією думкою, всією силою і всім єством своїм! Амінь.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Берегти власне серце
