У своєму листі до Коринфської церкви апостол Павло заявляв, що він особисто зустрічався з Господом Ісусом Христом. Робив він це не для похвальби, а щоб запевнити вірних у своїй апостольській гідності, бо лише хто зустрічався з Христом тілесно, міг претендувати на звання Христового апостола (див. Діян. 1:21-26). Загалом, апостол Павло перераховує низку людей, до яких Спаситель з’явився після Свого воскресіння: «Я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням, і що явився Кифі, потім одинадцятьом; потім явився більш як п’ятистам браттям одночасно, більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; потім явився Якову, також усім апостолам; а після всіх явився і мені, мов якомусь виродкові» (1Кор. 15:3-8).
Читаючи цей перелік свідків, ви, раптом, не задумувалися над тим, а чи з’являвся Спаситель до Своїх опонентів, якщо не до первосвящеників, то до деяких фарисеїв? Йосифа з Аримафеї і Никодима не беремо до уваги, адже вони були Його учнями, навіть до часу і не явними. Отже, чи з’являвся, чи ні? Більш за все, що ні, адже про Христа-Спасителя нам відомо, що Він «тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить» (Мф. 12:20), – а такий поетичний епітет свідчить про надзвичайну делікатність Ісуса відносно свободи кожної людини: якщо певна людина не готова прийняти Його як Бога і Спасителя, то Він не докучатиме їй Своєю Особою.
А через те, що фарисеї, принаймні, більшість з них, бажали Його падіння, і, загалом, не виступали проти Його фізичної смерті, то можна припустити, що як довгоочікуваного Месію вони Його точно не прийняли. А якщо не прийняли, тим паче виступили проти Нього, тоді навіщо докучати їм чи щось там доводити? – У людей була можливість прийняти Ісуса, вони нею не скористалися. Через що залишилися далі жити в ілюзії власної праведності, як це добре проілюстровано в Євангелії від Івана: «І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими. Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі? Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас» (9:39-41).
Ну, а тепер варто з новозавітних часів повернутися в наш час: Спаситель нині не перебуває тілесно серед нас, а от фарисеїв не поменшало. Їх чимало і в Церкві, а у світі непропорційно більше. До усіх їх, у різний час і за різних обставин, стукає у двері їхнього серця Ісус: «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:20). Можна не сумніватися, що це відбувається неодноразово, проте, якщо людина вперто ігнорує Господнє запрошення до особистих стосунків з Ним, Він через якийсь час її полишає, віддаючи власній волі… і власним гріхам. Не хочете впустити Бога до власного серця? Тоді там пануватиме гріх, який рано чи пізно погубить вас. А якщо це станеться, а без щирого покаяння це неодмінно станеться, тоді пізно буде благати Бога Живого про допомогу. Отже, підсумок такий: не випробовуйте Божого терпіння, «цінуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5:16).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Делікатний Господь
