«Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?» (Рим. 8:31,32), – але от у чому справа, мало хто з вірних сприймає ці слова своїм життям всерйоз. Вустами то сповідують, і оточуючим проголошують, а для багатьох ці біблійні слова залишаються… лише гарними словами, що вселяють надію, а зовсім не запевненням, що «все можливе віруючому» (Мк. 8:23). Чому відбувається таке неприйняття Божих слів? Бо багато людей, які вважають себе віруючими, не живуть присвяченим Богу життям.
І не живуть так не через те, що Бога не люблять, а через те, що жити присвяченим Богу життям не дуже просто, точніше, не дуже комфортно. Ясна річ, що стосунки з Богом у кожного індивідуальні, і не нам про них судити, але… багато з вірних намагаються триматися з Богом не «безпечній» відстані: рівно стільки, щоб не втратити з Ним зв’язок, але одночасно з тим залишити «вільний» простір для себе, для своїх пожадань і мрій. Не обов’язково гріховних, але все ж таки своїх… які ці люди не хочуть, принаймні, до пори, до часу показувати Богу.
«Не турбуйтесь ні про що, але завжди в молитві та проханні з подякою відкривайте свої бажання перед Богом» (Флп. 4:6), – от ще слова, які мало хто з вірних сприймає своїм життям всерйоз. А вустами сповідують, намагаючись запевнити себе і оточуючих, але… не так часто люди отримують у Бога те, що просять. У чому ж річ? – І відповідь багато знає, точніше відповіді. Наприклад, такі: «Нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа» (Як. 1:6,7), або ж: «Просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:3) і т. ін. Без сумніву, з цього приводу можна навести безліч біблійних цитат, от лише результат від цього аж ніяк не зміниться: Боже мовчання на всі (чи майже всі) наші прохання і молитви.
І начебто прохання не погані чи злі, а спрямовані для нашого особистого блага чи блага близьких, от лише Господь з цього приводу може мати зовсім іншу думку. Навіть абсолютно протилежну: не все те, що ми вважаємо для себе або наших близьких благом, насправді таким благом є. А відбувається це часто в тому випадку, коли це благо затуляє від нас Бога Живого, перешкоджає нашим стосункам з Ним. Через те Бог часто не дає нам дійсно необхідних, життєво потрібних речей. І вихід з цієї неприємної, а деколи вкрай небезпечної ситуації лише один, принаймні, з тих, що прийнятний: розпочати жити присвяченим Господу життям, тобто віддати Йому увесь, абсолютно весь простір свого серця без жодного залишку. Не факт, що в наслідок цього ми зможемо отримати від Господа такі жадані для нас речі (звісно, якщо вони взагалі для нас матимуть якусь ціну), але беззаперечно життя наше в підсумку сильно зміниться, і більш за все, не в бік комфорту. Звісно, у світському розумінні.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Бог чи комфорт?
