Знаєте, деколи все ж таки треба згадувати про відмінності між вірними Церкви Христової і людьми світу цього. Окрім того, таке порівняння дуже до вподоби людям зовнішнім до Церкви в їх пошуках різноманітних, явних і часто вигаданих (навіть дуже часто) недоліків Церкви. Втім, згаданим скептикам таке порівняння подобається рівно до моменту, коли не починають випливати вже їх явні, а зовсім не вигадані, недоліки та вади. Але це вже їхні труднощі і проблеми, а ми краще зосередимо увагу на таку суттєвому аспекті, як відмінність надії вірних і людей світу цього.
Ясна річ, що єдиною надією вірних є Господь Бог. Навіть того більше, якщо певна людина не надіється на Бога Живого, її взагалі не можна вважати вірним чадом Церкви Христової. І саме про це наголошує Біблія: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7). І не тільки наголошує, але і прямо попереджає щоб ми не надіялися на власні сили чи здібності: «Уповай на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на розум твій» (Пр. 3:5) або ж, як то прийнято у світі, на інших людей: «Не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння. Вийде дух його і вернеться в землю свою; в той день загинуть усі помисли його». Проте, «блажен, кому Бог Якова – помічник його; у кого надія на Господа Бога свого» (Пс. 145:3-5). І саме в сподіванні на інших людей полягає основна відмінність, можна так сказати, пролягає прірва між чадами Божими та людьми світу цього.
Але що примусило нас стверджувати, що саме сподівання на інших людей є основною відмінністю, чому не згадали марні сподівання на власні здібності та сили? – Уся річ у тім, щоб збагнути, що наші власні сили і здібності марні, нам треба спочатку понадіятися на них… На кшталт апостола Петра, що хвацькі заявляв Христові: «Хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе» (Мк. 14:31), але це не завадило йому зовсім через невеликий проміжок часу «божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите» (Мк. 14:71). І лише гірке і щире розкаяння допомогло Петру відновити свою апостольську гідність, і згодом написати вже пригадані слова: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7).
Втім, люди світу цього, принаймні багацько з них, теж мають такий сумний досвід і не соромляться, принаймні для себе, визнавати недостатність власних сил і можливостей. Але от стосовно надії на інших людей, особливо, впливових, сильних осіб світу цього… от тут і пролягає величезна відмінність між вірними і людьми світу цього. Не те, щоб і вірні не грішили на надмірне сподівання на сильних осіб світу цього, проте з людьми зовнішніми це не йде абсолютно в жодне порівняння. Для багатьох з них це є буквально останньою надією, яку вони… постійно змінюють протягом часу. І зауважте, чергова зневіра зовсім не підштовхує людей до переоцінки власних життєвих орієнтирів, а лише примушує до пошуку нового об’єкту для поклоніння. От де міститься стабільність світу цього! Як би люди з такою постійністю та завзяттям шукали Божого розташування, для них нічого не було б неможливого: вони дійсно могли б гори з місця на місце переставляти!
Але це лише припущення, а реальність така, що більшість людей готова на багато що надіятися у світі цьому, аби тільки не довіритися Богу «всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією думкою своєю» (див. Мф. 22:37), щоб Господь «зцілив їх» (Мф. 13:15).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Основна відмінність
