«Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не може зрозуміти, тому що про це треба судити духовно. Духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити» (1Кор. 2:14,15), – а, раптом, не задумувалися над тим: якими мають передумови для того, щоб певна людина з душевного стану перейшла в духовний? Або ж чому так мало людей дійсно сподіваються на Бога? – А це, між іншим, одна з основних ознак духовної людини. І якщо вже завели про це розмову, варто поділитися кількома думками з цього приводу.
Якщо стисло, то щоб стати духовною людиною, треба… ні, не вірити в Бога, а передусім розчаруватися у світі цьому, у його принадах і можливостях нам допомогти. Бо в Господа можна вірити, але все ж таки надіятися на світ цей, можна навіть бути вірним Церкви Христової, але шукати розраду у світі цьому. Зовсім іншої думки стосовно цього був цар Давид: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже. Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41:2,3). – Як можна пересвідчитися, для Давида Господь був усім у житті, усе решта для нього було другорядним у порівнянні з Богом.
Але зауважте, Давид не був відлюдником, не йшов у пустелю чи на край землі подалі від людей, як на думку багатьох має поводитись «справжня» духовна людина. У Давида виходило бути духовною людиною і жити у світі, і не тільки жити, але і позитивно впливати на цей світ: попри випадок з Вирсавією та інші не дуже благочестиві Давидові вчинки, він залишив по собі Книгу Псалмів, яку без жодних перебільшень можна вважати перлиною Біблії. А таке, погодьтеся, під силу тільки людині, яка добре знає, і, що найголовніше, любить Бога. І тільки та людина, яка дійсно любить Бога, здатна преобразити світ цей: «Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1Кор. 8:2,3). Зокрема знає, чого в дійсності потребує цей світ, який лише припускає, чого він потребує насправді.
Отже, на прикладі царя Давида, ми підходимо до висновку, що духовна людина – це людина, яка надіється на Господа, для неї Він складає увесь сенс її життя, і, окрім того, вона позитивно впливає на світ, як сказав Спаситель: «Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. …Тож за їхніми плодами пізнаєте їх» (Мф. 7:17,20). Ну, а якщо людина, яка вважає себе духовною, але не чинить позитивного впливу на оточуючий світ, тобто не є, за Христовими словами, світлом для світу цього, то духовність цієї людини лише вигадка, вона є людиною душевною. Щоб не вважала з цього приводу.
І так, щоб бути духовною людиною, не треба обов’язково прямувати в пустелю (чи в ще якесь віддалене місце), ставати відлюдником і жити лише на хлібі і воді. Щоб бути духовною людиною передусім треба мати вдячне Богові серце і любити оточуючих людей, як те заповідав усім нам Господь Бог.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Душевні і духовні
