ЗАВЕРШАЛЬНЕ СЛОВО ПРО ЄВАНГЕЛІЄ (28:30, 31)
Безборонний, незважаючи на кайдани (в. 30)
Завершуючи свою розповідь про перебування Павла в Римі, Лука пише: «І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні» (в. 30а). Ми не знаємо достовірно, чому знадобилося так багато часу, щоб відновити слухання Павлової справи. Можливо (як відзначалося раніше), його обвинувачі так і не виявили себе. Можливо, настільки затрималося прибуття виписки з рішення суду в Кесарії. Як би то не було, впродовж цього часу Павлу було дозволено проживати «на своєму утриманні»[1]; не виключено, що проживання Павла оплачували християни Риму та інших міст[2].
У Павла були деякі привілеї (в. 30б), але він мав увесь час знаходитися удома, залишаючись прикутим ланцюгом до римського стражника і вдень, і вночі (в. 16, 20; Еф. 6:20). Дні складалися в тижні, тижні в місяці, а місяці в роки; йому, мабуть, дуже хотілося вийти на вулицю, проповідувати на площі. Він, мабуть, дивувався, навіщо Бог привів його в Рим, а тепер тримає узаперті. Задуми Божі нам знати не дано, але ось деякі можливі цілі, над якими можна розміркувати:
(1) Якби Павло не був ув’язненим, то, ймовірно, у самому Римі він провів би мало часу. Церква там була вже встановлена, і він не хотів «будувати на чужій основі» (Рим. 15:20в). Він планував ненадовго затриматися в Римі, а потім піти в Іспанію (Рим. 15:24) та інші місця.
(2) Тривале ув’язнення Павла в Римі призвело до того, що Блага Звістка досягла імператорського палацу. Павло говорив до филип’ян: «Моє ув’язнення за Христа стало відомим усій преторії». (Фил. 1:13). Преторіанська гвардія була елітарним військовим підрозділом, у завдання якого входила охорона імператора, а також ув’язнених, що чекали імператорського суду. Через кожні чотири-шість годин воїна, прикутого до Павла, змінював інший. За добу в охороні Павла бувало від чотирьох до шести воїнів. За два роки з Євангелієм, таким чином, познайомилися сотні воїнів. Коли апостол проповідував іншим, його охоронцеві нічого іншого не залишалося як слухати. А коли вони залишалися наодинці, то я сумніваюся, що розмови йшли про погоду або про Олімпійські ігри. За два роки деякі з цих воїнів, напевно, стали християнами. І коли їх обов’язки приводили їх у палац, вони несли туди Благу Звістку. Тому Павло зміг написати церкві у Филипах: «Вітають вас усі святі‚ а найбільше з Кесаревого дому» (Фил. 4:22; виділено мною). (З часом у Павла з’явилася і можливість з’явитися перед самим Нероном [Діян. 27:24].)
(3) Під час свого служіння в Римі Павло, завдяки своєму ув’язненню, знаходився під захистом імперської корони! Павло визнав мудрість Божого плану: «Те‚ що зі мною сталося‚ послужило більшому успіху благовістя» (Фил. 1:12).
Безборонний з боку римської влади (в. 30, 31)
Поки Павло був в ув’язненні, нікому не заборонялося відвідувати його: він «приймав усіх, хто приходив до нього» (в. 30б) – юдеїв і язичників, християн і нехристиян, «проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа[3] з усякою відвагою безборонно» (в. 31). Грецьке слово, перекладене фразою «з усякою відвагою», свідчить про щирий, ясний і довірчий виклад проповіді.
Разом з усним благовістям, Павло намагався вплинути на братів у листах. У цей час він пише одні з найчудовіших своїх послань[4]: до ефесян, де говориться про Христа і Його церкву, до филип’ян – освідчення Павла в любові до церкви у Филипах, до колосян, де Павло виступає проти єресі, звеличуючи Ісуса, і до Филимона – особистий лист другу. Ці листи розкривають перед нами нові сторінки життя Павла в Римі.
З Павлом були його старі друзі – Лука і Тимофій[5]. Особливої згадки заслуговує Іоанн Марко, що помирився з апостолом[6]. У числі інших співпрацівників були Аристарх[7], Епафродит, Тихик, Юст, Епафрас і Димас[8]. Багато з них, і це безперечно, були відправлені Павлом з Благою Звісткою в усі куточки імперії.
З тюремних послань Павла видно, що він турбувався про церкви, до створення яких мав пряме або непряме відношення (див. Фил. 4:1)[9] – і з якими намагався підтримувати зв’язок. Деякі громади відправляли своїх представників у Рим (див. Фил. 4:18). Павло також відправляв своїх гінців у церкви, щоб повідомити їм про свій стан і дізнатися про їх духовні потреби[10].
Можливо, найбільший інтерес у листах являє віддзеркалення душевного стану Павла. Він говорить про «страждання», «скорботу» і «подвиг» (Фил. 1:30; Кол. 1:24; 2:1). Давали про себе знати вік і неодноразове жорстоке поводження з ним (Филим. 9). Особливе занепокоєння викликали в нього брати в Римі, оскільки вони «через заздрощі і суперництво… Христа проповідують…, думаючи збільшити тягар кайданів моїх» (Фил. 1:15,16). Але усі ці труднощі не позбавили Павла позитивного ставлення до життя: «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Фил. 4:13; див. також Кол. 1:29)[11]. І неважливо, що чекало його в майбутньому – свобода або смертний вирок, Павло був підготовлений (Фил. 1:19-24,27; 2:17)[12].
Як завжди, Павло найбільше піклувався про поширення Євангелія. Він просив братів молитися, «щоб Бог відчинив нам двері для слова, звіщати тайну Христову, за яку я і в кайданах, щоб я відкрив її, як належить мені звіщати…» (Кол. 4:3,4)[13]. Павло писав з радістю: «Бажаю, браття, аби ви знали, що те‚ що зі мною сталося‚ послужило більшому успіху благовістя, бо моє ув’язнення за Христа стало відомим усій преторії та всім іншим, і більшість з братів у Господі, підбадьорившись кайданами моїми, почали сміливіше, безбоязно проповідувати слово Боже» (Фил. 1:12-14).
Бог відповів на молитви і благословив зусилля Павла. Окрім того впливу, який Павло чинив на воїнів преторіанської гвардії, і навернення деяких з кесаревого дому (Фил. 1:13; 4:22), ми знаємо про ще одне дивне навернення в Римі: йдеться про раба, що втік, на ім’я Онисим, який сховався в столиці і якимсь чином познайомився з Павлом (Филим. 10-21). Поза сумнівом, у Римі і його околицях були врятовані і багато інших завдяки тому, що Павло міг проповідувати «Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно» (Діян. 28:31).
Так ми повертаємося до «завершального слова» Луки – у прямому розумінні до останнього слова, написаного їм у книзі Діянь. Це завершальне слово є ключовим, найважливішим словом: «Проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно» (в. 31; виділено мною). Рука Павла була скута ланцюгом, але його язик був вільний. Він не міг вільно пересуватися, але для Благої Звістки перешкод не існувало. Він був в ув’язненні, але Слово було вільне від уз (2Тим. 2:9).
На цій урочистій ноті, з вірою в поширення Євангелія по всьому світу, Лука закінчує своє оповідання.
ВИСНОВОК
Назва цього розділу, «Завершальне слово», відноситься тільки до останнього слова в книзі Діянь. Про Діян. 28 можна сказати, що це не останнє слово про поширення Євангелія; це лише останнє слово про початок поширення Благої Звістки. У наступному (і останньому) розділі ми поговоримо про тривалий душевний підйом після того, як Лука написав своє останнє слово.
На завершення не можу не задатися декількома питаннями. Яким буде «завершальне слово» про наше з вами життя відносно Євангелія? Чи внесли ми такий же вклад у поширення Євангелія по всьому світу як Павло? Чи сприяли ми поширенню Євангелія хоч би серед наших сусідів? Як трагічно, якщо завершальне слово буде таким: «Він думав тільки про себе; він піклувався тільки про себе; він жив тільки для себе». «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф. 16:26).
[1] Рим мав утримувати Павла під час його проживання в столиці. Можливо, він винаймав собі житло, щоб вільніше їм розпоряджатися. «Безкоштовна» допомога з боку держави неодмінно спричиняє за собою певні умови.
[2] Упродовж цього періоду фінансова допомога приходила з Филип (Фил. 2:25; 4:10-14,18). Висловлюється також припущення, що Павло якраз у цей час міг отримати спадок. Деякі навіть вважають, що Павло заробляв собі на життя виготовленням наметів, але це здається маловірогідним.
[3] Цей повний титул «Господь Ісус Христос» відбиває усі дивні істини про нашого Господа і Учителя.
[4] У всіх цих листах Павло говорить про своє ув’язнення (Еф. 3:1; 4:1; Фил. 1:13; Кол. 4:3,18; Филим. 1,9,13). У цих листів багато спільного (одні і ті ж люди були з Павлом, одні і ті ж люди доставляли листи, і т. ін.), що дозволяє нам зробити висновок, що усі вони були написані в один і той же час з одного і того ж місця. Оскільки в одному з них Павло згадує «кесарів дім» (Фил. 4:22; див. також 1:13), то більшість вважає, що вони були написані з Риму під час першого римського ув’язнення Павла. Висловлюється також думка, що Павло є автором Послання до Євреїв, яке, імовірно, було написано в цей відрізок часу (див. Євр. 13:19, 23, 24).
[5] Див. Фил. 1:1; 2:19-23; Кол. 1:1; 4:14; Филим. 24.
[6] Див. Кол. 4:10; Филим. 24; Діян. 13:13; 15:36-40; 2Тим. 4:11.
[7] Аристарх супроводжував Павла в Рим.
[8] Див. Еф. 6:21; Фил. 2:25; Кол. 1:7; 4:7,10,11-14; Филим. 23, 24. Про Димаса див. також 2Тим. 4:10.
[9] Наприклад, церкви в Колосах і Лаодикії, ймовірно, виникли в результаті його роботи в Ефесі, хоча особисто він не проповідував у цих містах (Кол. 1:7,8; 2:1; 4:16).
[10] Див. Еф. 6:21; Фил. 2:19,23,25-30; Кол. 4:7,8,10.
[11] Фил. 3; 4 – найперший «підручник» про «силу позитивного мислення».
[12] Він чекав, що його звільнять (Фил. 1:25,26; 2:24; Филим. 22), але саме по собі звільнення не являло для нього цінності.
[13] Можливо, у нього була особлива мрія – проповідувати самому Нерону.
