У полуденну спеку Авраам відпочивав біля входу у свій намет. Піднявши очі, він побачив трьох незнайомців, які несподівано виросли перед ним. Він підхопився на ноги і, вклонившись, сказав їм: «Владико! якщо я знайшов благовоління перед очима Твоїми, не пройди мимо раба Твого; і принесуть трохи води, й омиють ноги ваші; і відпочинете під цим деревом, а я принесу хліба, і ви підкріпите серця ваші; потім підіть у путь свою; тому що ви йдете мимо раба вашого» (Бут. 18:3-5).
Поки слуга мив гостям ноги, Авраам велів Саррі приготувати хліб. Сам же побіг до стада, вибрав найкраще теля і наказав слузі приготувати їжу. Після цього повернувся до гостей, щоб вшанувати їх, поки готуватиметься обід. За трапезою таємничі незнайомці здивували Авраама, оголосивши, що в нього і Сарри наступного року буде дитина, хоча вони вже, за віком, не могли мати дітей. Нагодувавши своїх гостей обідом, Авраам, як і слід гостинному хазяїну, пішов проводити їх. Тут він дізнався, що вони були Божими вісниками (Бут. 18:16-33)!
Цей старозавітний епізод згадується в Новому Завіті: «Гостинности не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів» (Євр. 13:2).
Гостинність є важливою складовою частиною біблійного вчення. У незрівнянному розділі Рим. 12, присвяченому практичним питанням християнства, Павло пише: «У потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх» (Рим. 12:13). Однією з вимог до старійшин є те, що вони мають бути гостинними (1Тим. 3:2; Тит. 1:8). Петро казав: «Будьте гостинні один до одного без нарікань» (1Пет. 4:9).
Чи добре ми знаємо, що таке гостинність? Грецьке слово, що перекладається як «гостинний», складається з двох слів: – любов (філос) і чужий (ксенос). Виходить, що буквально це грецьке слово означає «той, хто любить чужих». Зверніться ще раз до класичного прикладу Авраамової гостинності: раніше він цих людей ніколи не зустрічав; вони були для нього чужими.
Біблійна гостинність не припускає взаємності; це не запрошення «у гості» друзів, які потім влаштовують прийом у відповідь; це не вечірки. Це прояв доброти до людей, в яких, можливо, ніколи не буде можливості або випадку віддячити за цю доброту (див. Мф. 5:46,47).
Упродовж усього Старого Завіту Бог проявляв особливу турботу про мандрівників:
- «Прибульця не кривдь: ви знаєте душу прибульця, тому що самі були прибульцями в землі Єгипетській» (Вих. 23:9).
- «І виноградника твого не оббирай дочиста, і ягід, що попадали у винограднику, не підбирай; залиш це бідному і прибульцеві» (Лев. 19:10).
- «Прибулець, який оселився у вас, нехай буде для вас те саме, що тубілець ваш; люби його, як себе; тому що і ви були прибульцями в землі Єгипетській» (Лев. 19:34)[1].
Новий Завіт продовжує тему прояву людинолюбства до чужаків: у Судний день Господь скаже тим, хто стоятиме по Його праву руку: «Я … був подорожнім, і ви прийняли Мене» (Мф. 25:35в), а тим, хто стоятиме по Його ліву руку, Він скаже: «[Я] був подорожнім, і не прийняли Мене» (в. 43а). А серед рис, які повинні мати особливі жінки, Божі служниці, ми знаходимо: «… якщо вона… приймала подорожніх» (1Тим. 5:10)[2].
Гостинність – це визнання того факту, що усі ми в той або інший час буваємо мандрівниками. Ми повинні ставитися до інших так, як ми б хотіли, щоб ставилися до нас. Авраам сам знав, що означає бути мандрівником, прибульцем. Жителям Ханаана він сказав: «Я у вас подорожній і поселенець» (Бут. 23:4а).
Якщо класичний приклад старозавітної гостинності – це Авраам і три мандрівники, то в Новому Завіті – це випадок, описаний у Діян. 28. Багато дітей дізналися про біблійну гостинність з уроку про те, як жителі Мальти виявили людинолюбство стосовно Павла. Діян. 28:1-15 неоцінимі при описі обставин, які довелося пережити Павлу, щоб потрапити в Рим.
Павло, його друзі і присутні разом з ним на кораблі дісталися до берегів Мальти, крихітного острівця в Середземному морі. Навіть поверхнево познайомившись з подіями трьох наступних місяців (28:11), ми побачимо приклади істинної гостинності.
ОСТРОВ’ЯНИ БУЛИ ДОБРИМИ ДО ЧУЖОЗЕМЦІВ (28:1-7)
Хтось з жителів Мальти помітив корабель, що зазнає лихо. Ця звістка облетіла острів, і багато тубільців зібралися на березі. Вбивство жертв корабельної аварії і крадіжка цінностей були тоді справою звичайною. Лука, проте, відмічає: «Іноплемінники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище і прийняли всіх нас‚ бо йшов дощ і було зимно» (в. 2). Люди з корабля були чужоземцями для остров’ян, але вони були мандрівниками, що потребували допомоги. Жителі Мальти продемонстрували гостинність.
Головна причина гостинності тубільців стає ясною з вірша 7. Лука пише: «Начальника острова на ім’я Поплій… прийняв нас і три дні люб’язно пригощав». Поплій, правитель Мальти, сам був гостинною людиною і подавав приклад іншим громадянам. Якщо ви зустрінете групу гостинних людей, то ви обов’язково виявите, що в них є лідер, що на власному прикладі показує, що означає бути гостинним. Це одна з причин, за якою старійшини Господньої церкви мають бути гостинними, як вказано в 1Тим. 3:2 і Тит. 1:8. Якщо вони не будуть гостинними, то не варто чекати цього і від общини.
ПАВЛО БУВ ДОБРИЙ ДО ІНОПЛЕМІННИКІВ (28:8-10)
Остров’яни не були єдиними, хто виявив любов і турботу стосовно чужоземців. Спілкуючись з Поплієм, Павло дізнався, що його батько хворий на мальтійську лихоманку. Павло тут же «увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього свої руки, зцілив його» (в. 8б). Ця новина швидко поширилася, хворі потягнулися з усього острова до Павла[3] і отримували зцілення (в. 9).
Мотивом для виявлення гостинності є не надія на взаємність, оскільки частенько ті, хто її потребує, не мають ні можливості, ні випадку відплатити за гостинність. Але іноді допомога йде в обох напрямах – не тому, що так заплановано, а просто так виходить. Павло був у змозі допомогти тим, хто допоміг йому. Надалі Лука відмічає, що іноплемінники «віддавали нам велику шану» (в. 10а), і додає: «при від’їзді наділили нас усім потрібним» (в. 10б). Павло і його супутники вийшли на берег, не маючи нічого, окрім одягу на своїх плечах; вдячні жителі Мальти забезпечили їх усім необхідним для продовження подорожі в Рим.
БРАТИ БУЛИ ДОБРИМИ ДО МАНДРІВНИКА (28:11-15)
Досі слово «мандрівник, прибулець, чужий» ми вживали в одному його значенні: людина, яку ми раніше не зустрічали і з якою в нас немає жодних стосунків. Іноді це слово вживається в Біблії стосовно чад Божих, які потребують підтримки. Наприклад, у Лев. 25:35 Мойсей говорить: «Якщо людина з твоєї власної країни так збідніє… ти повинен дозволити їй жити з тобою, як прибульцеві» (суч. пер.). У Новому Завіті Іоанн говорить про те, що добре працювати «на благо наших братів, хоча вони і чужі тобі» (3Ін. 5б; суч. пер.).
Дорогою в Рим Павло зустрівся з братами, яких раніше не знав, – і вони підбадьорили його своєю гостинністю. У вірші 15 говориться: «Тамтешні браття, почувши про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвої площі і Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Богові і пожвавішав».
Використовуючи це розширене поняття слова «мандрівник», ми, напевно, можемо згадати про багато незнайомих нам людей, яких нам слід було б знати, – людей, які потребують нашої допомоги і підтримки в нашому районі, на роботі або в общині, і, можливо, навіть у нас удома!
ВИСНОВОК
Давайте підведемо підсумки того, що ми дізналися про біблійну гостинність:
(1) Гостинність може означати – і часто припускає – запрошення людей до себе додому і до столу, як це було у випадку з Авраамом, але не обмежується цим. Бути «гостинним» – означає бути небайдужим до потреб інших і задовольняти ці потреби. У цьому розділі ми зустрічалися з прибульцями, які мали нужду в різних речах: теплі, місці для проживання, здоров’ї і підбадьоренні.
(2) Істинна гостинність виражається не в розмірі зробленої допомоги, а в тій теплоті, з якою пропонується ця допомога. Думка про те, що бути гостинним означає бути марнотратним, більш негативно вплинула на гостинність, ніж якийсь інший чинник. Якось одна жінка скаржилася: «Раніше я помилково думала, що бути гостинним означає довести себе до знемоги, готуючись до прийому, тому, коли збиралися гості, я ловила себе на думці, що більш охоче б вирушила відпочивати, ніж відкривати двері». Багато із згаданих у тексті виразів гостинності – розведення вогню, щоб зігріти прибульців, вітання Павла на Аппієвій площі – коштували мінімальних зусиль, якщо взагалі чогось коштували, але вони були безцінні для тих, кому ця гостинність виявлялася.
(3) Бути гостинним – означає ділитися не стільки тим, що ти маєш, скільки частинкою самого себе. Хтось визначив «гостинність» як «створення вільного і дружнього простору, в якому ми можемо протягнути руку незнайомцеві і запропонувати йому стати нашим другом». Жінка, яка зізналася, що до моменту прибуття гостей вже ледве стояла на ногах від втоми, зрозуміла наступне: «Головне [у гостинності] – не нагодувати гостей; поїсти вони можуть і удома. Набагато важливіше за їжу ваша готовність поділитися собою – своєю любов’ю, своєю добротою, своєю щедрістю – і ваші гості можуть отримати усе це тільки від вас!»
Я назвав цей розділ «Мистецтво гостинності». А не слідувало б для деяких з нас назвати його «Втрачене мистецтво гостинності»? Нехай допоможе Бог кожному з нас бути «гостинним».
[1] Див. також Втор. 26:12; Іов. 31:32; Пс. 145:9; Єр. 22:3; Зах. 7:10. Але Старий Завіт також попереджає нас про неприпустимість зловживання гостинністю з боку сторонніх (Пс. 108:11; Прит. 11:15; і т. ін.). Ми маємо бути гостинними, але не маємо бути наївно довірливими.
[2] Йдеться про вдів, які присвятили себе служінню церкви і яких через те церква підтримувала.
[3] Не виключено, що вони також приходили до лікаря Луки.
