СПРИЯЙТЕ ВИКОНАННЮ БОЖОГО ПЛАНУ (27:38-44)
Роздумуючи над поведінкою Павла під час шторму, я вражаюся доцільності його дій. Бог пообіцяв, що усі на кораблі будуть врятовані, але Павло все одно робив усе, що було в його силах: коли усе на кораблі зневірилися, він постарався підбадьорити їх. Коли моряки спробували покинути корабель, він не допустив цього, бо вони потрібні були для того, щоб керувати судном. Коли усі на борту стомилися, він призвав їх поїсти. Стикаючись з життєвими бурями, ми повинні сприяти здійсненню Божого плану – щоб то не було. Ми повинні робити усе, що в наших силах, щоб пережити бурю.
Після того, як команда підкріпилася, повернулися сили і ожили надії. Вони стали готуватися до світанку. «Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море» (в. 38). Вони покидали вантаж, що залишився, за борт (див. в. 18), щоб зменшити осадку корабля і дати йому можливість ближче підійти до берега.
Наступний вірш починається так: «Коли ж настав день…» (в. 39а). Погані ночі все-таки минають. «Коли ж настав день, землі не розпізнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирішили, якщо можна, пристати кораблем» (в. 39). Земля була видна, але до безпеки було ще далеко.
Продовжуючи приготування, команда зробила ще три кроки: (1) вони зняли чотири якорі і «спустили їх у море», бо вони для них більше були не потрібні (в. 40а; СЕА). (2) «У той же час [вони] розв’язали вірьовки керма» (в. 40б; СЕА). У старовинних кораблях часто було два кормових руля (керма) у вигляді весел, сполучених жердиною, щоб вони могли управлятися одним рульовим. Під час шторму це кермо було підняте з води і прив’язане. Тепер же його звільнили для того, щоб управляти кораблем. (3) Вони підняли «мале вітрило за вітром» (в. 40,), щоб полегшити управління і щоб використовувати пориви вітру[1].
Зробивши усе, що могли, вони «тримали до берега» (в. 40г). Вони сподівалися, що їм вдасться наблизитися до берега, але «наскочили на косу [піщану або кам’яну гряду на невеликій глибині][2], і корабель сів на мілину. Ніс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль» (в. 41).
Коли корабель почав розвалюватися, знову настала паніка. Цього разу запанікували солдати, а не матроси. Військовий закон свідчив, що у випадку втечі полоненого тому, хто відповідав за його збереження, могли ухвалити вирок ув’язненого. Оскільки деякі ув’язнені могли втекти в гармидері, що настав, а нікому із солдатів не хотілося потрапити «на обід до лева», то «воїни було погодилися умертвити в’язнів, щоб хто-небудь, випливши, не втік» (в. 42). Вони збиралися убити і Павла разом з іншими ув’язненими.
Воїни дивилися на Павла кровожерними очима, і життя його знову було під загрозою. Але Господь обіцяв йому, що він стоятиме перед кесарем. Цього разу Бог втрутився через сотника Юлія. Очевидно, римський воєначальник не лише отримав вказівку поводитися з Павлом по-особливому; на нього також справила враження його поведінка в критичній ситуації. Отже, «сотник, бажаючи врятувати Павла[3], утримав їх від цього наміру»[4] (в. 43а). (Під час життєвих бур іноді полегшення приходить звідти, звідки не чекаєш.)
Юлій швидко наказав покинути корабель. Він «звелів тим, що вміли плавати, першими кинутися і вийти на землю[5], іншим же – кому на дошках, а кому на будь-чому від корабля»[6] (в. 43б, 44а).
Ви вважаєте, Павло обурювався? Казав: «Хвилиночку! Ви що, думаєте, що я стрибатиму в цю холодну вируючу воду? Господь обіцяв мені, що я врятуюся! Господь обіцяв мені, що я потраплю в Рим! Я чекатиму тут, поки Господь не врятує мене»? Підозрюю, що Павло був одним з перших, хто опинився у воді! Я бачу, як він бореться з хвилями, пливучи (чи вхопившись за уламок бруса), намагаючись утримувати голову над водою, задихаючись від солоної води, пробиваючись до берега, поки, нарешті, не падає на піщаний берег без сил, хватаючи ротом повітря.
Павло розумів, те, що необхідно зрозуміти усім нам: навіть коли Бог обіцяє нам перемогу над життєвими бурями, нам ще належить за неї боротися. У Бога є план відносно нашого життя. Він допоможе нам виконати його; але Він не робить за нас те, що ми в змозі зробити самі. Якщо Його задум закликає нас стрибати в крижану воду і плисти заради рятування життя, Він не хоче, щоб ми казали: «Але, Господи, я не умію плавати!» Він чекає, щоб ми вхопилися за рятівне коло віри і стрибнули! Якщо ви хочете вижити в життєвих бурях, будьте готові сприяти виконанню плану!
ВІДЧУЙТЕ БОЖИЙ СПОКІЙ (27:44-28:2)
Якщо ми готові підкоритися Божій волі, визначеній для нашого життя, ми зможемо відчувати той спокій, який може дати тільки Він. Стрибнувши у воду і борючись з хвилями, усі поплили в напрямку до берега і «врятувалися на землю» (27:44б). Коли остання людина, що вчепилася в колоду, досягла берега, вони ще раз перерахувалися і виявили, що усі 276 – первинне число (в. 37) – були живі! Як було сказано раніше, «жодна душа з вас не загине», «ні в кого з вас не впаде й волосина з голови» (в. 22, 34; виділено мною)! Збігом цього не поясниш, статистичний аналіз назвав би це неможливим. Проте, це було так. Коли Бог дає обіцянку, можна не сумніватися в цьому (див. 3 Цар. 8:56). Якщо це не приносить вам спокою, то вже ніщо вас не заспокоїть!
Коли у врятованих після корабельної аварії з’явилася можливість оглядітися, вони зрозуміли, що не дісталися до Італії: «Урятувавшись, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів зветься Меліт» (28:1). Бог, проте, оберігав їх, тому Лука зміг написати: «Іноплемінники виявили до нас велике милосердя» (в. 2а). Християнин може не знати, що принесе йому завтрашні мандри, але це знає Той, Хто подорожує разом з ним. Тому в нього і «мир в усьому»[7].
ВИСНОВОК
Якщо у вашому житті зараз вирує шторм, зробіть наступні слова псаломщика своїм девізом: «Чому сумуєш, душе моя? Навіщо хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого» (Пс. 42:5).
У цьому розділі я дав декілька порад як пережити бурю. (1) Чекайте можливого шторму, і буря не стане для вас несподіванкою. (2) Повторюйте Божі обіцянки, і буря не застигне вас зненацька. (3) Демонструйте Божу присутність, і буря не застане вас беззахисними. (4) Сприяйте виконанню Божого плану, і буря не виявить вашої непокірності. (5) Відчуйте Божий спокій, і буря не залишить вас без винагороди.
Секрет виживання полягає в підтримці віри в Бога – такої віри, про яку говорив Павло: «Бо ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, з’явився мені цієї ночі і сказав: “Не бійся, Павле. Тобі належить стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою”. Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано» (27:23-25).
Хіба не сталося в точності так, як говорив Павло? Подумайте про тих 276 людей, які грілися біля багаття на березі, і усвідомте, що Бог тримає Своє слово! Вони витримали свою бурю, і ви витримаєте свою! Зафіксуйте ці слова у своєму серці: «Я вірю Богові, що буде так, як мені сказано». З такою вірою ви зможете пережити будь-який шторм!
[1] «Мале вітрило» (фок) спереду корабля використовувалося як для руху вперед, так і для управління рухом, на відміну від грота (головного вітрила), яке використовувалося тільки для надання руху.
[2] Дві сильні течії, що йдуть одна назустріч одній, нанесли на дно пісок і камені, які моряки не помітили. Подібне явище існує в «Затоці св. Павла» біля Мальти до цього дня.
[3] Ми не знаходимо жодних відомостей про те, що сотник турбувався про інших в’язнів. Знову ув’язнені були зобов’язані своїм життям Павлу.
[4] Можливо, сотник випадково почув про план воїнів і зупинив їх, а можливо, вони запитали дозволу убити полонених, і Юлій сказав: «Ні». Останнє здається вірогіднішим.
[5] Вважають, що, ймовірно, він велів воїнам, які уміли плавати, першими покинути корабель, щоб вони могли зібрати ув’язнених, коли ті дістануться до берега.
[6] Таку стратегію міг запропонувати їм Павло, що пережив три корабельні аварії. Павло, ймовірно, пережив «ніч і день …у безодні морській» (2Кор. 11:25), тримаючись за уламки затонулого корабля.
[7] Див. 2Сол. 3:16; див. також Пс. 28:11; Ін. 14:27; 16:33; Рим. 1:7; 2:10; Кол. 3:15.
