«ПЛАВАННЯ БУЛО ВЖЕ НЕБЕЗПЕЧНЕ» (27:9-13)
З кожним днем мета досягти Риму до кінця жовтня ставала усе менш досяжною. «А як минуло багато часу, і плавання було вже небезпечне» (в. 9а). «Небезпечний сезон» для плавання Середземномор’ям тривав із середини вересня по 11 листопада. Після 11 листопада мореплавання припинялося до весни; суцільна хмарність робила навігацію неможливою. Для корабля настав «небезпечний» час, навіть «і піст уже минув» (в. 9б). «Піст» – це юдейський день Умилостивлення (Лев. 16:29; 23:26,27), який у 59 р. випадав на 5 жовтня[1].
Мореплавці і пасажири розуміли, що час йде. Швидко наближався сезон, коли плавання буде неможливим, тому ті, хто відповідав за корабель[2] (в. 11), вирішували, що робити. Вони прийшли до думки, що гавань Добрі Пристані «була непридатна до зимівлі» (в. 12а): вона була відкрита з боку моря, корабель не можна було укрити від негоди, і частина вантажу могла намокнути. Крім того, поблизу не було великого міста, в якому вони могли б перезимувати із зручностями (найближче «місто Ласея» [в. 8в було маленьким). З іншого боку, лише за сімдесят кілометрів на захід знаходився Фінік. Це було велике місто з добре укритою гаванню. І вони, і їх корабель могли б непогано влаштуватися тут на довгі зимові місяці.
Почувши про те, що вони подумують покинути Добрі Пристані[3], Павло засмутився. Його, напевно, можна було б назвати найдосвідченішим мандрівником на борту цього корабля. Лука зафіксував одинадцять його плавань Середземним морем (не рахуючи поїздки в Рим), за які було пройдено більше 5 тисяч кілометрів; були в Павла і інші подорожі, про які Лука не згадує: він тричі потрапляв у кораблетрощі[4] і «ніч і день пробув …у безодні морській» (2Кор. 11:25г). Тому Павло без коливань сказав усім, що думав: «Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу і корабля, але й для нашого життя» (в. 10).
Чи були слова Павла натхненні згори? Я схиляюся до думки, що це була тверда переконаність, заснована на досвіді минулого: (1) Павло не приписував свої слова божественному джерелу (як він зробив пізніше, у вірші 23). (2) Грецьке слово, перекладене як «бачу», може означати «передбачаю, виходячи з минулого досвіду». (3) Наступні події не сталися в точності так, як були передбачені (ніхто не загинув; в. 22, 44)[5].
На Юлія, вищого посадовця на борту корабля, це не справило враження. Він, ймовірно, подумав: «Що тобі відомо про це, рабине? Якщо фахівці вважають, що ми пройдемо, то хто ти такий, щоб сперечатися?» «Однак сотник більше довіряв керманичеві і начальникові корабля, ніж словам Павла» (в. 11). Таким чином, «чимало[6] людей радили податися звідти, щоб, якщо можливо, дійти до Фініка, пристані критської, що лежить проти південно-західного і північно-західного[7] вітру, і там перезимувати» (в. 12б).
Якщо і існував колись класичний приклад того, як приймати погані життєві рішення, то ось він: ігноруй поради праведних (Прит. 1:5; 19:20; Одкр. 3:8), слухайся «фахівців», що більше думають про вигоду і задоволення, ніж про людей і принципи (Прит. 12:5; 1Кор. 3:18-20), і йди за більшістю (Вих. 23:2; Мф. 7:13).
Зверніть увагу, що в біді, що сталася за цим, був винний не Павло, а усі інші. Іноді ми самі накликаємо на себе бурі (Іона 1:12), але іноді провиною є і інші. Ми можемо страждати не внаслідок особистої недооцінки чогось, а через те, що – як у випадку з Павлом – нашою думкою знехтували.
Спочатку здалося, що більшість прийняла виключно правильне рішення: вітер змінив напрям і став для них сприятливим. «Подув південний вітер, і вони, думаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Криту» (Діян. 27:13). У житті перед бурею часто буває затишшя.
«ЗНИКАЛА БУДЬ-ЯКА НАДІЯ» (27:14-21)
За декілька годин до кінця їх подорожі грянула біда. «Але невдовзі знявся супротивний йому [з вершин Критських гір] бурхливий вітер, що зветься “евроклідон”» (в. 14). «Евроклідоном»[8] моряки називали ураганний[9] північно-східний вітер. Пішовши з-під укриття Крита, корабель вже не міг увійти до жодної гавані – він виявився у відкритому морі. «Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям» (в. 15). Корабель був відданий на милість вітру і хвилям.
За декілька годин його віднесло далеко на південний схід, і ось, нарешті, вони наскочили «на якийсь острівець, що зветься Клавдій» (в. 16а). Скориставшись хвилинним затишшям, усі несамовито взялися за роботу, щоб якось пристосувати корабель до бурхливого моря. Навіть Лука кинувся на допомогу, щоб врятувати човен, який був прив’язаний за кормою. Згадуючи ті зусилля (і, можливо, пухирі на долонях), він каже: «Ми ледве могли втримати човен» (в. 16б)[10].
«Піднявши його [човен], почали всіма засобами обв’язувати корабель» (в. 17а). Цим «засобом» були канати і ланцюги, які обмотували навколо корпусу і затягували лебідкою, щоб човен не змило за борт під час шторму[11]. Потім, «боячись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило» (в. 17б). Йдеться про так звані мілини Сирти – наносну піщану мілину, що тягнеться від узбережжя північної Африки, – кладовище кораблів, якого так боялися моряки. Хоча це небезпечне місце було багато південніше, вони знали, наскільки далеко корабель може понести в бурю[12]. На той час корабель віднесло вітром від укриття, яким був маленький острівець, і нічого не залишалося робити, як «таким чином носитися» (в. 17в).
Можна дечому навчитися в моряків далекого минулого: коли у ваше життя уриваються потрясіння, зробіть усе можливе, щоб звести до мінімуму втрати, «задрайте люки»[13] і приготуйтеся пережити шторм.
Якщо присутні на кораблі, сподівалися, що буря скоро вщухне, то їх чекало розчарування. «Наступного дня, буря… розбушувалася» (в. 18а; суч. пер.). Поставте себе на їх місце. Послухайте, як завиває вітер, як скріпить дерев’яна обшивка, як напружені канати. Подивіться на чорні хмари, що мчать вихором, несамовиті хвилі, що обливають палубу. Корабель то піднімається, то провалюється в бурхливому морі, і ви щосили намагаєтеся утриматися на ногах. Солоні бризки хльостають по обличчю, потрапляють у рот. Шторм завжди болюче реальний – будь він на морі або в житті.
Надзвичайні обставини вимагають надзвичайних заходів. «Ранком другого дня, коли розпочався буревій, почали викидати вантаж» (в. 18). Їх заробіток залежав від корабельного вантажу, але тепер їх більше турбувало власне життя, ніж добробут. «А на третій день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя» (в. 19). Щоб зменшити вагу корабля, вони кидали за борт усе, без чого можна було обійтися[14].
А шторм тривав: «Багато днів не було видно ні сонця, ні зірок» (в. 20а). У ті дні не було компасів і секстантів, щоб можна було перевірити своє місцезнаходження. Курс визначався за сонцем вдень і за зірками вночі. Тому вони не мали уявлення про те, де знаходилися. Вони знали тільки те, що можуть у будь-який момент піти на дно на мілинах у Сирті або розбитися об потаємний риф.
Майже два тижні шторм кидав судно і його мешканців, і не було вже жодної надії на порятунок. Лука пише: «Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і тривала велика буря, то, зрештою, зникала будь-яка надія на наше врятування» (в. 20).
Це найпесимістичніший момент в історії. Люди промокли, задубнули від холоду, вибилися з сил, ослабіли з голоду. І «довго не їли» (в. 21а). Буря відняла в них можливість, час і бажання готувати або приймати їжу регулярно. Зверніть увагу, що Лука включив і себе у загальну картину відчаю: «стала пропадати у нас всяка надія на порятунок» (в. 20; СЕА; виділено мною). Чи включали слова «у нас» і Павла? Можливо. Ангел, з’явившись Павлу, перестерігав його: «Не бійся» (в. 24а) Навіть сильні можуть бути збиті з ніг, якщо їх досить сильно і достатньо довго кидає шторм.
Декому з вас відомо, що це таке, коли шлюб розпадається, коли ви натикаєтеся на мілини страждань, тонете в бурхливих водах невдач, збиті з курсу емоційно і духовно. Вам відомо, що означає блукати щодня в мороці. Ви теж можете бути збитими з ніг.
ВИСНОВОК
Як сумно, навіть дивно закінчувати розділ на цьому місці: «Зникала будь-яка надія на наше врятування» (в. 20в). Пізніше ми побачимо, як Бог повернув їм надію і допоміг їх порятунку. А доки нам треба навчитися боротися з почуттям безнадійності, яке може здолати нас, коли ми піддаємося щоденним життєвим штормам.
У такому настрої ми часто вигукуємо: «Чому? Господи, чому Ти допускаєш такі шторми?» Заглянувши в кінець історії, ми можемо, хоч би частково, відповісти на питання, чому Бог допустив шторм у житті Павла. Переживши шторм, Павло, ймовірно, став сильніший у своїй вірі. Він отримав ще один яскравий доказ того, що Бог піклується про своїх. І крім того, шторм надав Павлу можливості, яких інакше в нього не було б. Наприклад, у нього з’явилася можливість показати свою упевненість у Господі. (Невіруючі завжди стежать за вашою реакцією на життєві складнощі.) Ще Павло отримав можливість розповісти 273 язичникам про істинного Бога! Ймовірно – після того, як вони благополучно вибралися на берег – вони були навіть готові слухати про Ісуса. Зрештою, шторм послужив на користь і Павлу, і іншим. Підкреслюю: зрештою. Поки лютував шторм, ця користь не була помітна. І так само, коли нас долають випробування, якось важко побачити те хороше, що може піти від нашої біди.
Що ж нам робити, коли буря збиває нас з ніг? Поступайте, як Павло (в. 24): моліться так, як ви ніколи не молилися раніше (Фил. 4:6; Як. 5:13) – і довіртеся Господові, Який знає про бурі більше, ніж нам колись доведеться дізнатися (2Кор. 1:9,10; 2Тим. 1:12).
[1] Той факт, що «піст вже минув», підтверджує, що це був 59 р. Час дня Умилоствлення встановлювався за фазами місяця. Безпосередньо до і після 59 р. свято випадало на значно більш ранній термін, що не відповідало б попередженню Павла про нещастя в разі продовження подорожі.
[2] «Начальник» міг бути і власником корабля. Власник судна часто бував і капітаном.
[3] Нам невідомо, як він про це почув. Можливо, він був присутнім на зборах. Можливо, кораблем пішли чутки. Оскільки він пізніше вказав, що його протест був висловлений усім присутнім на борту (в. 21), то не виключено, що про це оголосили усім, і він виразив свою незгоду усім, хто його чув.
[4] Це просто вражаюче. Якби я побував у трьох авіакатастрофах, мене важко було б змусити сісти на літак!
[5] Зрозуміло, траплялося, коли Бог передбачав нещастя, а пізніше змінював результат у відповідь на молитву (напр. Чис. 14:11-24).
[6] Чи являлися ці чимало тими, хто був на нараді, або тими, хто був на борту корабля? Оскільки пізніше Павло явно докоряв усім присутнім на борту (в. 21), то, можливо, відповідальні особи опитали кожного, що ті думали про рішення прямувати до Фініка, і отримали підтримку більшості.
[7] Грецький текст тут не зовсім ясний, але це не має турбувати нас. Лука хотів сказати, що гавань була захищена від зимових поривів вітру.
[8] «Евроклід» – складне слово, що складається з грецького «східний вітер» і латинського «північний вітер».
[9] Грецьке слово, перекладене як «бурхливий», є формою того слова, від якого пішло наше «тайфун».
[10] Маленький човен потонув би або розлетівся б на друзки, якщо його залишити у воді, а він міг знадобитися пізніше, щоб добратися до берега. Коли його утягували, він, мабуть, вже частково затонув.
[11] Нам невідомо в точності, як саме обв’язували корпус; є багато різних способів.
[12] Перш, ніж вони досягли землі, їх віднесло на вісімсот кілометрів на захід. Мілини розташовувалися значно південніше.
[13] Цей морехідний вираз фігурально означає «вжити усі заходи безпеки».
[14] Грецьке слово, перекладене як «речі», у Новому Завіті іноді вживається для позначення предметів домашнього ужитку (Мф. 12:29; Мк. 3:27; та ін.). Я бачу, як услід за корабельним знаряддям команда кидає за борт столи, стільці, скрині.
