Те саме звинувачення (в. 6, 7)
Після того, як юдейські керівники неохоче погодилися на контрпропозицію Феста, правитель швидко завершив свій візит в Єрусалим. Потім він, «пробувши в них не більше восьми чи десяти днів, повернувся до Кесарії» (в. 6а), прихопивши із собою юдейських керівників (в. 5).
Щоб продемонструвати своє бажання співпрацювати з юдеями, Фест, скасувавши усі інші справи, «на другий день, сівши на судищі, звелів привести Павла» (в. 6б)[1]. Він мав намір рішуче і ефективно завершити цю справу. Пізніше він сказав: «Коли ж вони тут зійшлися, то, без усякого зволікання, на другий же день, я сів на судищі і звелів привести того чоловіка» (в. 17).
Коли солдати прийшли за Павлом, він, мабуть, здивувався. Його вже допитував і визнав невинним колишній правитель (24:26). Кому потрібен ще один суд!
Щойно з’явився Павло, Фест дозволив юдеям представити їх справу. Цього разу з ними не було солодкомовного оратора, який би виступав від їх імені[2]. Усі вони «стали довкола [Павла] зводячи на [нього] багато тяжких провин» (25:7а). Звинувачення, можливо, і були новими для судді Феста, але це були всі ті самі стомливі скарги, наведені в розділах 21 і 24[3], лише з невеликими змінами, політичний прийом[4]. І все одно вони висували звинувачення, «яких [при перехресному допиті] не могли довести» (25:7б; 24:13).
Сцена, наскільки я її собі уявляю, була безладною, навіть сумбурною. По-справжньому, обвинувачам потрібно було б залишатися на місцях і сидячи викладати суть справи (в. 18). За правилами судочинства вони мали виступати по черзі, по одному. Замість цього, усі єрусалимські керівники стовпилися навколо Павла (в. 7), виливаючи свою ненависть. У той же час місцеві кесарійські юдеї вигукували з місць, що «йому не належить більше жити» (в. 24).
На що розраховували юдеї, влаштовуючи таку істерику? Знаючи, що ним ніколи не засудити Павла на підставі своїх фіктивних звинувачень, вони явно сподівалися залякати нового правителя, який піклувався про підтримку порядку в довіреній йому землі.
Та сама заява (в. 8)
До цього часу Фест, мабуть, вже проклинав Фелікса за те, що той залишив справу невирішеною! Чинення римського правосуддя серед юдеїв було не такою простою справою, як він припускав!
Відновивши порядок, правитель дав слово Павлу. Лука передав захисну промову Павла в декількох словах: «Я не зробив ніякого злочину ні проти закону юдейського, ні проти храму, ні проти кесаря» (в. 8б)[5]. Ймовірно, синедріон знову звинуватив Павла в гріху, святотатстві і підбурюванні до бунту: гріх – порушення «закону Юдейського»; святотатство – осквернення «храму» і підбурювання – спричинення заворушень Риму.
Проте у зв’язку з третім звинуваченням було спожите нове слово – «кесаря». Цей імператорський титул не спливав на юдейських судах над Павлом, і його поява у вірші 8 – не простий збіг. У цьому розділі Лука дев’ять разів згадує римського імператора, шість разів називаючи його «кесарем»[6] (в. 8, 10, 11, 12, 21), двічі – Августом[7] (в. 21, 25) і один раз «величністю» (в. 26)[8]. Центр уваги зрушується від Палестини до Риму, від підлеглих до найважливішої людини (див. 27:24)!
Окрім заяви про невинність за трьома звинуваченнями, Павло знову визнав себе винним у тому, що вірить у воскресіння (див. 24:20,21), сміливо проголосивши, що Ісус живий (25:19)!
Та сама політика (в. 9)
Коли Павло закінчив, Фест був збитий з пантелику і розгублений (в. 20). На відміну від Фелікса, Фест не знав «про це вчення» (в. 24:22а). Як він згадував пізніше, йому здавалося, що обидві сторони говорять нісенітницю: «Обступивши його, обвинувачі не подали жодного із звинувачень, які я припускав; але вони мали з ним деякі суперечки про богошанування їхнє і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Він живий» (25:18,19).
Правителеві були абсолютно ясні два факти. По-перше, питання відносилося до релігії, а не до політики. (Галліон, дійшовши подібного висновку, відмовився розбирати цю справу в суді [18:14-16], і Фесту слід було б зробити те ж саме.) По-друге, Павло не був злочинцем. (Правитель пізніше визнав: «Але я зрозумів, що він не вчинив нічого, вартого смерти» [25:25а].) Ці два факти мали вирішити справу. Фесту слід було б оголосити зі свого суддівського місця: «Я знаходжу підсудного невинним». Але він цього не зробив.
Правитель виявився між двох вогнів: він не наважувався визнати Павла винним через страх перед Римом[9], так само як і не наважувався визнати Павла невинним через страх перед юдеями. Менш, ніж за два тижні перебування на новій посаді його піднесені ідеали рухнули. Як і інші політики до і після його, він прийняв рішення, яке вважав політично доцільним.
Оточений юдейськими керівниками з кам’яними обличчями, які могли або підтримати його, або поставити хрест на його правлінні, Фест прораховував варіанти. Неважко уявити собі хід його думок: «Першопричина цієї неприємності – в юдейському релігійному питанні, тому кращим місцем для його вирішення буде Єрусалим, центр юдейської релігії. Це ощасливить членів синедріону, а мені треба притягнути їх на свій бік. Але це злякає ув’язненого. А я запевню його, що не випущу справу зі своїх рук».
Фест обернувся до Павла: «Чи хочеш іти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?» (в. 9б). Словами «щоб я там судив тебе» він як би робив послугу Павлу, але пропозиція ніяк не могла влаштувати того. Вона було незаконною, нелогічною і суперечила здоровому глузду. Вона було незаконною, бо Павло був визнаний невинним вже двічі[10]. Вона була нелогічною, бо якщо на двох колишніх судах не було прийнято жодних рішень, то чому третій мав дати інший результат? І нарешті, з погляду Павла, план явно суперечив здоровому глузду. Якщо Фелікса могла залякати купка юдеїв, то він ще більше злякається, коли виявиться перед тисячним натовпом, що вимагає Павлової смерті. Крім того, хто знає, до якого підступу можуть дійти юдеї? Павло занадто часто страждав від їх змов (9:24; 20:3; 23:14), який сенс довіряти їм зараз?
Лука відмічає, що Фест зробив пропозицію, «бажаючи догодити юдеям» (в. 9а; виділено мною). Ось ще один повтор: знову слабкий бюрократ наважується скористатися Павлом як політичним заручником.
Не помиляйтеся відносно того факту, що Фест запитав Павла: «Чи хочеш іти в Єрусалим?» (в. 9б; виділено мною). Питання правителя було рівносильне його рішенню. Правитель не надавав Павлу право вибору. Він говорив апостолу, що йому доведеться відправитися до Єрусалима[11].
[1] «Судище» (грец. бема) було символом римської влади. Хоча воно могло знаходитися і в преторії, швидше за все, воно розташовувалося у дворі. Порівняйте з Ін. 18:28. Див. також обговорення Діян. 18:12 у розділі «Господь завжди тримає Своє слово!».
[2] Див. 24:1. Якщо вони насправді найняли Тертулла, то, ймовірно, подумали, що тільки даремно витратили гроші!
[3] Нам відомо про це з відповіді Павла у в. 8. Подробиці звинувачень див. обговорення Діян. 21:28 у розділі «І думали…». і обговорення 24:10-21 у розділі «Павла судять!».
[4] Зверніть увагу на схожість між цією сценою і тією, що описана в 17:5-8.
[5] Оскільки в юдеїв не було доказів для своїх звинувачень, єдиним способом звинуватити Павла було змусити його визнати свою провину. Коли він заявив про свою невинність, Фесту тут же слід було оголосити його невинним.
[6] «Кесар» грецькою кайсар. Первинно це було прізвище Юлія Цезаря, яке потім стало титулом римських правителів.
[7] Грецькою Себастос, що означає «величний, що вселяє благоговійний страх». Цей титул привласнювали собі римські імператори (див. Лк. 2:1).
[8] «Величність» («господь») грецькою кіріос. У застосуванні до імператора воно набувало сенс божественності. (Не забувайте, що «господом» імператора назвав римлянин, а не юдей або християнин.) Деякі імператори відмовлялися носити цей титул, але тільки не Нерон, що правив тоді. Пізніше багато християн прийняли мученицьку смерть за те, що відмовлялися назвати імператора «Господом». Для Божого чаду існує «один Господь» (Еф. 4:5).
[9] Не забувайте, що Павло був римським громадянином і мав певні права. Якби до Риму дійшло, що Фест покарав безневинного римського громадянина, його б суворо покарали.
[10] У США (і в інших країнах) є закон «про вторинне притягнення до карної відповідальності за той же злочин», який свідчить, якщо один раз людина була визнана невинною в скоєнні якогось злочину, її не можна повторно судити за той же злочин. Фест, очевидно, допускав навіть «потрійне залучення».
[11] Це виявляється з відповіді Павла: «…ніхто не може видати мене їм [юдейським правителям]…». (в. 11). Якби в Павла був вибір, і він міг сказати: «Ні, дякую. Я вважаю за краще не ходити в Єрусалим», – йому б не було потреби апелювати до кесаря (див. 28:19).
