Коли ми уперше читаємо розділ 25, то відчуваємо спокусу позіхнути. Усе це ми вже бачили: суд над Павлом, слабкий правитель, мстивий синедріон, диявольський задум. Не знаю, як ви, а я повтори не люблю. Деякі люблять знову і знову перечитувати книги, дивитися одні і ті ж фільми або телепередачі, а я ні[1]. Проте, коли мені все ж доводиться перечитувати книгу або дивитися повтор, я незмінно помічаю деталі, які або забув, або не помітив вперше. Розділ 25 – щось на кшталт цього. Не кидайте читання, навіть якщо здається, що «усе це ми вже проходили», і ви можете відкрити для себе нові думки та істини.
ПРОСТЕ ПОВТОРЕННЯ? (25:1-9)
Ті самі дійові особи (в. 1, 2)
Історія починається так само, як і в розділі 24. Одним з головних учасників є римський правитель – інша людина, але, проте, римський правитель. Останній вірш розділу 24 повідомляє: «Місце Фелікса посів Порцій Фест» (24:27б). Цей же розділ починається: «Фест, прибувши в область…» (25:1а).
Про Феста ми знаємо небагато. Він, очевидно, належав до одного з аристократичних римських сімейств. Історик Йосиф Флавій описує його як мудрого, справедливого і доброзичливого. Ми повинні погодитися з тим, що він був справедливіший і помірніший, ніж будь-який з його попередників або наступників[2]. Йосиф Флавій також стверджував, що він багато зробив, щоб позбавити провінцію Юдею від грабіжників і найманих вбивць. На жаль, він помер через два роки після початку своєї служби. Фелікс і Фест відрізнялися в усіх відношеннях, але як римським правителям у Палестині, їм обом хотілося догодити юдеям, і ми це зараз побачимо.
Із самого початку на нас справляє враження рішучість Феста бути хорошим правителем. Лише через три дні після свого приїзду в країну він «вирушив із Кесарії до Єрусалима» (в. 1б). У Феста було багато причин, щоб негайно зустрітися з юдейськими керівниками в Єрусалимі. Йому треба було виразити їм свою повагу (див. в. 13). Йому треба було ближче дізнатися їх[3], а ним його. Йому треба було з’ясувати, що їх найбільше турбує, і пообіцяти їм, що він усе улагодить. Але найбільше йому потрібна була їх співпраця, якщо він хотів впоратися з найбільшим і найважчим завданням: повернути назад потоки політичних і соціальних заворушень в Юдеї.
Коли Фест прибув в Єрусалим, його зустрів той же склад дійових осіб, який ми часто бачили, читаючи Діяння: «первосвященик[4] і знатніші з юдеїв» (в. 2а), іншими словами, синедріон. За два роки, що минули з часу останнього суду, помінявся головуючий у синедріоні. Замість Ананії[5], (23:2; 24:1) тепер первосвящеником став Ізмаїл[6]. Проте Ізмаїл був зроблений з того ж тіста, що і Ананія; він був таким же безжальним і корисливим.
Коли Фест приступив до обговорення справ з юдейськими керівниками, він, ймовірно, припускав, що розмова піде про ослабілу економіку, про ріст злочинності, можливо, навіть про те, що вони вважали порушеннями справедливості з боку Риму. Замість цього, на його подив, головним питанням на порядку денному стала невирішена справа про престарілого виробника наметів, якого Фелікс залишив гнити в Кесарійський в’язниці (24:27)! «Тоді первосвященик і знатніші з юдеїв прийшли до нього зі скаргою на Павла» (25:2а).
Правитель пізніше докладав про те, що сталося: «Є тут якийсь чоловік [Павло], в’язень, залишений Феліксом у кайданах, на якого, під час мого перебування в Єрусалимі, з’явилися із скаргою первосвященики і старійшини юдейські, вимагаючи суду над ним» (в. 14б-15)[7]. Він сказав, що юдеї «кричали, що йому не належить більше жити» (в. 24). Можливо, вони просили його віддати їм Павла[8]. Мені чується, як вони кажуть Фесту: «Феліксу треба було видати цього бунтівника нам, але хитрий політик гадки не мав про справедливість!»
Вони хотіли, щоб Фест виніс обвинувальний вирок без суду, але він «відповів їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоловіка, перше ніж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачів і не дістане право захищатися проти звинувачення» (в. 16). Незалежно від того, які жахливі злочини скоїв ув’язнений, римський закон свідчив, що він мав право на справедливий суд!
Той самий задум (в. 2-5)
Члени синедріону, мабуть, здивувалися, виявивши, що мають справу з римлянином, який має почуття справедливості. Проте в них вже був готовий план Б: вони згодні на суд, якщо правитель дозволить провести його в Єрусалимі. Вони «переконували його, прохаючи, щоб він зробив милість і викликав його до Єрусалима» (в. 2б, 3а). Це прохання здавалося цілком розумним. Правитель міг проводити суд як у Кесарії, так і в Єрусалимі (див. Ін. 19:13), то чому б і не в Єрусалимі?
Зверніть увагу на слова «зробив милість»[9]. Кістемейкер відмічає, що «в однині… слово милість має значення «послуга за послугу. Юдеї висунули правителеві ультиматум: «Якщо ти хочеш, щоб ми допомогли тобі, то спочатку ти допоможи нам. Віддай нам Павла!»[10]
На перший погляд, юдеї вимагали справедливості. Але копнув глибше, виявляємо, що вони замишляли несправедливість – бо вони мали задум «убити його [Павла] по дорозі» (в. 3б). Ще один повтор! Двома роками раніше керівники синедріону просили римського воєначальника привести до них Павла, таємно плануючи напад змовників на його варту і вбивство апостола (23:12-15). Цього разу озброєні люди[11] сховалися б серед пагорбів Юдеї, влаштувавши засідку на Павла і його супровід[12], коли ті наблизяться до Єрусалиму.
Час може пом’якшити серце, але тільки якщо володар такого серця прожене від себе гнів (Еф. 4:31). Юдейські ж начальники невпинно підживлювали свою ненависть і палали нею ще сильніше, ніж колись (Євр. 12:15)![13]
Фест міг і не знати про запланований замах юдеїв[14], але він побачив в усьому цьому небезпечну гру[15].
«Але Фест відповів, що Павло утримується в Кесарії під вартою і що він сам скоро вирушить туди. “Отже, – сказав він, – ті з вас, які можуть, нехай підуть зі мною, і якщо за цим чоловіком щось є, нехай звинувачують його”» (в. 4, 5).
Фест як би казав: «Як поступку вам я знову відкрию справу, але не забувайте, що правитель тут я. Це ви повинні пристосовуватися до моїх планів, а не я до ваших!»
І знову ми тут бачимо Боже провидіння (Прит. 21:1), бо, якби правитель погодився доставити Павла в Єрусалим, то доля апостола була б вирішена наперед. Як відмічав Джон Веслі: «Якими невидимими пружинами Бог управляє світом! Турбота Феста про збереження імперських привілеїв зберегла Павлу життя».
[1] Безперечним виключенням є Біблія, яку нам потрібно читати і перечитувати, щоб зрозуміти і оцінити повною мірою.
[2] За ним був Альбін, який був нечестивою людиною. Правління Альбіна в Юдеї посилило ворожнечу, яка призвела до юдейського повстання 66 р.
[3] Не забувайте, що це вони змістили Фелікса з посади!
[4] Див. обговорення Діян. 4:6 у розділі «Коли диявол встає на вашому шляху».
[5] По цій «повапленій стіні» Бог все-таки ударив – він позбувся займаної посади. Проте він зберіг свій вплив і був, ймовірно, серед згаданих «первосвящеників». Смертельний «удар» наздогнав його пізніше (див. обговорення Діян. 23:2,3 у розділі «Знехтуваний в Єрусалимі»).
[6] Ізмаїл у Діяннях не згадується по імені; ця інформація виходить від Йосифа Флавія.
[7] Я розумію, що Фест намагався виставити себе в найкращому ракурсі, коли говорив про те, що сталося, але я схильний вірити Фесту, принаймні, з двох причин: (1) слова правителя не суперечать первинному оповіданню Луки; швидше, вони його доповнюють; (2) прохання юдейських керівників у викладі Феста відповідають їх відомій ненависті до Павла.
[8] У вірші 24 Західний текст додає: «щоб я віддав їм його для покарання без якогось захисту».
[9] У в. 9 це слово перекладається як «догодити».
[10] Тиск на нового чиновника був неймовірним! Вважають навіть, що вони, напевно, намагалися підкупити Феста. Якщо попередника Феста можна було купити (24:26), чому б не спробувати підкупити і цього.
[11] Деякі або усі вони могли бути тими самими людьми, які раніше зв’язали себе клятвою убити Павла (23:12,13).
[12] Навряд чи б Фест надав такий численний ескорт, як свого часу Клавдій Лісій (23:23).
[13] План у розділі 23 розробили сорок юдеїв, вони ж представили цей план синедріону. Цього разу підступний план виник у самому синедріоні.
[14] Якщо Лісій був все ще воєначальником в Єрусалимі, він міг розповісти Фесту про план замаху за два роки до цього, але немає жодних свідчень того, що правителю було відомо про такий план. Якби він знав про нього, то напевно згадав би про це у своїй особистій бесіді з Агриппою (в. 14-21).
[15] Вони намагалися скористатися недосвідченістю нового правителя і його природним бажанням добре почати своє правління. Порівняйте це із зверненням юдеїв до Галліона в Діян. 18 (див. обговорення 18:12 в розділі «Господь завжди тримає Своє слово!»).
