ВІДПОВІДЬ (24:25)
Нас не дивує реакція Павла на звинувачення під час суду над ним: він негайно ж почав захищатися. Коли ж Павло фактично звинуватив Фелікса і Друзіллу в неправедності, потуранні своїм бажанням і байдужості до Божого суду, відповідь правителя була несподіваною, навіть вражаючою[1]. На якусь мить він занімів і «пройнявся страхом». «Але коли Павло заговорив про праведність, стриманість і про прийдешній суд, Фелікс злякався» (в. 25а,б; суч. пер.).
Кловіс Чепел уявив себе свідком цієї сцени: «Я побачив, як він стискував кулаки так, що кісточки побіліли, а нігті упилися в долоні. Великі краплі поту виступили на лобі. Він увесь затрясся, як у лихоманці».
Знаючи Фелікса, важко собі уявити, що б у нього була совість, але, очевидно, все-таки була. Він побачив істинного себе в дзеркалі Божого Слова (Як. 1:23-25) – плюс погляд на вічність – і те, що він побачив, до смерті налякало його.
Між іншим, у тексті немає ні натяку на те, що Друзілла тремтіла від страху або якимсь іншим чином була зворушена Павловими словами. Якщо ця молода красива жінка колись і цікавилася Євангелієм, то вона швидко втратила інтерес, дізнавшись, що прийняття його зажадає від неї зміни способу життя.
РЕЗУЛЬТАТ (24:25-27)
Це був момент істини для Фелікса – його золотий шанс. Якби правитель закричав у відчаї: «Що мені робити, брате?» (див. Діян. 2:37), як змінилося б його життя – і його вічність! Замість цього він вигукнув: «Почекай!» Хоча цього страху не було достатньо, щоб повернути його від зла до добра, його вистачило, щоб перервати бесіду[2], сказавши: «Тепер іди, а коли знайду час[3], покличу тебе»[4] (24:25в). Під час суду над Павлом правитель відклав рішення (в. 22); стоячи на суді перед Господом, Фелікс знову відклав рішення. «Він відклав слухання своєї власної справи»[5].
У Фелікса були свої «причини» для того, щоб відкласти рішення того дня: було вже пізно, він і Друзілла втомилися після дороги, його голова була зайнята іншими справами (юдеї постійно були на межі бунту)[6]. Поза сумнівом, йому здавалося, що «пізніше» буде кращим часом для того, щоб поміркувати над Павловими словами. Проте факт залишається фактом: через зволікання Фелікс втратив єдиний шанс усього свого життя.
У суч. пер. сказано: «Ступай доки, а за нагоди я покличу тебе» (виділено мною). Не дочекатися «випадку», щоб змінити гріховний спосіб життя, відмовитися від прибуткового місця і розлучитися з красивою дружиною!
Дні йшли за днями, і Фелікс, насправді, знайшов час знову зустрітися з Павлом; він «часто кликав його і розмовляв з ним»[7] (в. 26б). Проте правитель тепер закликав Павла не для того, щоб почути «про віру в Христа Ісуса» (в. 24г). Якщо він і приходив у хвилювання в присутності Павла, то Лука не записав цього. Фелікс упустив «можливість дозволити Господу заповнити порожнечу його серця, яке прагнуло розкоші, влади і грошей»[8]. Його духовне «вікно можливості»[9] закрилося.
Проблиск порядності, що мерехтів у Феліксі, згас. Його серце стало таким же жорстким, як залізні пруття ґрат у Павловій темниці (Євр. 4:7). Увесь духовний інтерес зник[10]. Тепер правитель посилав за апостолом, сподіваючись на те, «що Павло дасть йому грошей»[11] (Діян. 24:26а). Уявляю, як Павло намагається говорити з Феліксом про Ісуса, а той перериває: «Так, усе це дуже цікаво, але те, що ти раніше говорив про подаяння юдеям, куди цікавіше». Я так і бачу, як Фелікс дивиться на нього з глузливим співчуттям: «Мені шкода бачити тебе таким, Павле, коли в цьому зовсім немає необхідності. У тебе є заможні друзі, вірно? Я розсудлива людина. Можна усе влаштувати…»
Далі у вірші 26 слідує фраза, якої немає в нових перекладах: «щоб відпустити його». Були ці слова в оригіналі або додані пізніше, ясно, що Фелікс, сподіваючись на щедрий хабар[12], дратував Павла думкою про свободу. Хабарі були заборонені римським законом, але хабарництво, проте, було фактом життя таких чиновників, як Фелікс.
Біблія містить ясне вчення про хабарництво[13], і ця історія є яскравою ілюстрацією його. Якщо існує ситуація, при якій хабар був би виправданий, це був саме той випадок. Павлові друзі могли б міркувати так: Богу, звичайно, угодне, щоб Павло опинився на волі, щоб проповідувати і учити, і тому варто «тільки один раз» підкупити розбещеного чиновника. У Павла були друзі з грошима, але, що дуже важливо, жодного хабара не було. «Результат» ніколи не «виправдовує засобів», якщо ці «засоби» йдуть врозріз з Божим Словом![14]
Дні перетворювалися на тижні, а тижні – у місяці, поки не минули два роки[15]. Між Феліксом і Павлом йшов обмін словами, але не грошима. «Коли минуло два роки, місце Фелікса посів Порцій Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелікс залишив Павла в кайданах»[16] (в. 27). Фелікс був відкликаний Нероном і викликаний у Рим в 59 р[17]. Історія не залишає сумнівів, чому він був зміщений і чому турбувався про прихильність юдеїв:
«Між юдеями і греками йшла безперервна суперечка про те, є Кесарія юдейським або грецьким містом, і справа вже дійшла до ножів. Сталося зіткнення натовпу, в якому юдеям вдалося узяти гору. Фелікс відправив свої війська на допомогу язичникам. Були убиті тисячі юдеїв, а війська із згоди і заохочення Фелікса грабували і підпалювали будинки найбагатших юдеїв у місті.
Юдеї зробили те, на що мали право жителі усіх римських провінцій: вони відіслали скаргу на свого правителя в Рим. Ось чому Фелікс залишив Павла у в’язниці, хоча і розумів, що його слід було звільнити. Він намагався завоювати розташування юдеїв»[18].
Вільям Барклей так сказав про старання Фелікса ублажити юдеїв: «Усе було марно. Його зняли з урядової посади, і тільки вплив його брата Паласа врятував його від страти». Фелікса заслали в Галію (тобто, у Францію), де він і помер. Друзілла і їх син пізніше загинули при виверженні Везувію, завершивши сумну історію про пару, яка намагалася завоювати весь світ, а погубила свої душі (Мф. 16:26). Ця історія удвічі сумніша, якщо згадати той пам’ятний день, коли ці двоє слухали, як Павло говорив їм про свого Господа. «Ось найсумніші слова, що колись виходили з вуст або з-під пера: «Це могло б бути»!»[19]
ВИСНОВОК
Вивчаючи Діян. 24, ми бачили на суді трьох: Павла, Фелікса і Друзіллу. Перед завершенням хотілося б розміркувати про четвертого на суді життя: про вас. Сьогодні ви стоїте в ролі обвинуваченого перед престолом святого Бога. Вас звинувачують у тому, що грішні, і усе, що ви можете вимовити – це «винен» (Рим. 3:23). Усі ми духовно нечисті, і «вся праведність наша – як забруднений одяг» (Іс. 64:6б).
Простить вас Бог чи ні, залежить від того, яку ви дасте відповідь на Його Слово. Деякі відповідають подібно до Друзілли – безтурботно, відкидаючи благодать Божу. Значно більше таких, які відповідають подібно до Фелікса. Загляньте у свою душу: чи швидше б’ється ваше серце, коли ви думаєте про те, що «судний день настає»? Коли ви думаєте про друге пришестя Господнє, що у ваших грудях – страх або радість? Чи тремтите ви, як Фелікс, але не плануєте змінити напрям вашого життя? Отримайте урок з трагічного оповідання про Фелікса: віддавайтеся на милість Божу – і зробіть це зараз!
Едвард Янг сказав: «Зволікання – злодій часу». Воно також злодій наших душ. У старому англійському прислів’ї говориться: «Колись – це ніколи». Мій друг проповідник нещодавно прокоментував це так: «У календарі немає дня під назвою «Колись»». Біблія свідчить:
«Не хвалися завтрашнім днем, тому що не знаєш, що народить той день» (Прит. 27:1)[20].
«Бо сказано: “У сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобі”. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння». (2Кор. 6:2).
«Коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших» (Євр. 4:7б).
Хтось сказав: «Одного разу настане останній день, коли ти зможеш підкоритися Євангелію». Сьогодні може бути таким днем. Якщо вам треба прийти до Господа, зробіть це зараз!
[1] Від правителя можна було б чекати байдужості, кепкувань або навіть гніву.
[2] Фелікса наводять як приклад «печалі мирської» (2Кор. 7:10).
[3] Ми рідко «знаходимо час» на дійсно важливе; ми повинні «відводити на це час».
[4] Порівняйте цю відповідь з тією, яку дали афіняни в 17:32.
[5] Морган.
[6] Проведіть паралель між Феліксом і найбільш поширеними у вашій місцевості відмовками, якими зазвичай виправдовують зволікання.
[7] Немає жодних вказівок на те, що Друзілла виявила інтерес до повторної зустрічі з Павлом.
[8] Оджілві.
[9] «Вікно можливості» – це той короткий період часу, коли можна досягти певної мети або виконати бажане. Згаєш час – з ним піде і можливість.
[10] Підкресліть небезпеку зволікання: (1) можна померти раніше, ніж з’явиться ще одна можливість; (2) може повернутися Господь; (3) може стати жорстоким серце. Всякий раз, коли хтось відмовляється від запрошення Євангелія, його серце стає трохи грубішим.
[11] У тексті сказано: «До того ж він сподівався, що Павло дасть йому грошей». Я розумію слова «до того ж», як те, що спочатку Фелікс переживав внутрішню боротьбу. Проте очевидно, що пожадливості не знадобилося багато часу, щоб узяти гору над інтересом, виявленим Феліксом до Євангелія.
[12] Фелікс був правителем, дружина його була царського роду, а брат – одним з найбагатших людей у Римі; скромним хабаром тут було не обійтися.
[13] Див. Вих. 23:8; Втор. 16:19; 2Хр. 19:7; Пс. 14:5,27.
[14] Хабарництво прийняте в багатьох країнах – це майже «додатковий податок» на кожну купівлю або різновид діяльності. Не знаю, як вирішити цю проблему; можу тільки поспівчувати і помолитися за тих, хто живе з таким тягарем.
[15] Очевидно, повторне слухання справи, обіцяне Феліксом (24:22), так і не відбулося.
[16] Єдиною законною дією, яку міг зробити Фелікс, було б звільнення Павла, але він знову вважав за краще нічого не робити, залишаючись послідовним до кінця. Фелікс покинув Кесарію в духовних оковах, тоді як Павло був вільний у Христі. Після слів «в кайданах» один текст додає: «заради Друзілли». Можливо, Друзілла наслідувала свою тітку Іродіаду в справах помсти тому, чиї слова викривали її (Мк. 6:19).
[17] Вірш 27 є ключовим для визначення хронології Діянь: Павло був заарештований в Єрусалимі двома роками раніше, у 57 р.; він вирушив до Рима незабаром після того, як Фест став правителем (60 р.?) і пробув там два роки (28:30), тому книга закінчується 62 роком або біля того.
[18] Барклей.
[19] Дж. Вітієр.
[20] Див. також Лк. 12:19-21; Як. 4:13,14.
