Мені згадуються давні витівки і пустощі, які ми з братом Коєм влаштовували в дитинстві. Коли ми заходили занадто далеко, мама примушувала нас пояснити свою поведінку і вибачитися. Ми тут же починали жваво виправдовуватися, скидаючи провину на кого і що завгодно – на друзів, обставини або просто невдачу – і старанно вигороджуючи себе.
На жаль, деякі з нас на все життя зберігають це дитяче прагнення – виправдатися за всяку ціну, навіть будучи свідомо неправими.
Цей розділ присвячений не такого роду виправданням – недоречність їх для християн розуміється сама собою. Нам би хотілося поговорити про те, що Біблія називає «виправданням». У 22:1 Павло говорить: «Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами». (Слово «виправдання» грецькою – апологія[1], захист, усний або письмовий, виправдання, заступництво. Пізніше в історії ранньої церкви з’явилися писання на захист християнства, звані апологіями[2].) Проте це «виправдання» Павла не є ні визнанням неправильності зроблених вчинків, ні проханням про прощення, а тим, що мав на увазі Петро, коли говорив про готовність «всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь» (1Пет. 3:15б). У книзі Діянь слово апологія зустрічається вісім разів, сім з них – у розділах 22-26[3], коли Павло знову і знову захищає себе як перед юдеями, так і перед римлянами[4].
ПАВЛОВІ ВИПРАВДАННЯ
Попередній розділ завершився на тому, що Павло був врятований від розлюченого натовпу в храмі місцевим тисяцьким римського війська. Коли Павла збиралися привести у фортецю Антонія, він звернувся до воєначальника: «Прошу тебе, дозволь мені говорити до народу» (21:39б). Якби мене побили до напівсмерті, я б сказав: «Допоможіть мені звідси вибратися! Я вже отримав від цього натовпу усе, що можна!» Павло ж сказав: «Дайте мені поговорити з ними»[5]. Воєначальник дозволив (21:40а) – можливо, бо таким чином він сподівався, нарешті, дізнатися причину народного хвилювання.
Захист перед юдеями (21:40-22:23)
Уявляю, як Павло стоїть на верхній сходинці, і воїни відділяють його від натовпу внизу. Його роздертий одяг покритий пилом і кров’ю, обличчя в саднах і синцях. І проте, з божественною гідністю він піднімає руку, закликаючи до уваги.
«Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям[6]; і коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою[7] так: “Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами”[8]. Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли» (21:40б-22:2а).
Павло розмовляв з тисяцьким грецькою (21:37), але зі своїми одноплемінниками юдеями, він заговорив їх рідною мовою[9]. Він навіть звернувся до них, як до рідних, назвавши «братами[10] і отцями». Павло почав свою захисну промову, ототожнивши себе зі своїми слухачами.
Він хотів, щоб вони знали, що він їх розуміє[11]. Як і вони, він був вихований у глибокій повазі до Мойсеєвого закону. Оскільки він покинув Єрусалим понад двадцять років тому, і багато хто його не знав в обличчя, то він коротко розповів про своє юдейське походження. «Я – юдеянин, – сказав він, – народився у Тарсі киликійському» (22:3а)[12]. Він завірив своїх слухачів, що, будучи уродженцем Тарсу, він зовсім не мав язичницького складу мислення: вихований він був в Єрусалимі (22:3б), «при ногах Гамаліїла[13], ретельно навчений у батьківському законі» (22:3в). Гамаліїл, який помер п’ятьма роками раніше, вважався одним з найбільших рабинів, що колись жили на землі[14]. Релігійний мандат Павла був бездоганним.
Не називаючи прямо висунених проти нього звинувачень, Павло показав їх безпідставність. Проти Павла висувалися два звинувачення: (1) висловлювання, спрямовані проти єврейського народу, і (2) нешанобливе ставлення до Мойсеєвого закону (21:28). Павло почав з того, що, фактично, сказав: «Навпаки, я горджуся тим, що я юдей, і я завжди глибоко шанував закон!»
«Ретельно навчений у батьківському законі», Павло завжди був «ревнитель у Бозі» (22:3г) – який ревнитель, він незабаром розповість. Але раніше він вимовив вражаючі слова: «як і всі ви нині» (22:3д). Він похвалив старанність тих, хто кілька хвилин тому старався в його побитті![15]
Павло відмітив, що він навіть розуміє, чому вони хотіли убити його, бо в минулому він переживав такі ж почуття до юдеїв, що стали християнами: «Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок, як засвідчать[16] про мене первосвященик і всі старійшини[17], від котрих, узявши листи до братії[18], що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалима на катування» (22:4,5)[19].
Потім Павло фактично звернувся до них з проханням спробувати зрозуміти його. На шляху в Дамаск він був дуже далекий від того, щоб стати послідовником Ісуса – але дорогою сталося щось вражаюче. Він пішов не для того, щоб шукати Господа, але Господь з’явився, щоб знайти його.
«І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба. Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: “Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?” Я відповів: “Хто Ти, Господи?” Він сказав мені: “Я Ісус Hазорей, Якого ти гониш”[20]. Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули» (22:6-9).
Деякі з тих, хто супроводжував Павла з Єрусалиму в Дамаск, ймовірно, все ще жили в Єрусалимі і могли підтвердити істинність сказаного. Але більше значення мала зміна в Павлові. Як би могли його слухачі пояснити цю дивну трансформацію, якби він не бачив Ісуса, Який з’явився йому?
Павло продовжував своє оповідання: «Тоді я сказав: “Господи! Що мені робити?”» (22:10а). Це був крик про полегшення тягаря провини: «Що я маю зробити, Господи, щоб загладити провину і отримати прощення за не туди спрямовану старанність?» У ці слова був вкладений навіть більший сенс. До цього моменту свого життя Павло гадав, що точно знає, хто він, куди йде і як збирається потрапити до місця свого призначення. І раптом його життя перекинулося. Його внутрішнє уявлення про себе зруйнувалося, його плани рухнули. У нього більше не було ясного уявлення про своє майбутнє. Тому він також запитував: «Господи, що мені робити з рештою життя?» До тих пір, поки ми з вами не готові поставити таке питання, Ісус не зможе змінити щось у нашому житті.
Господь сказав Павлу: «Устань та йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити» (22:10б). На дорозі він усвідомив свою провину і розкаявся, а в Дамаску був навернений. Апостол продовжував свою дивну розповідь: «А оскільки я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска. Один Ананія, чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї, що живуть у Дамаску[21], прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: “Савле‚ брате! Прозри”. І я негайно побачив його. Він же сказав мені: “Бог отців наших наперед обрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника[22] і почув голос з уст Його, бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми у тому, що бачив і чув. Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса”[23]» (22:11-16).
Павло знав, що справжньою причиною, через яку його ненавиділи юдеї, були його проповіді язичникам[24]. Він хотів, щоб натовп зрозумів, що не він, а Господь захотів, щоб він йшов і проповідував язичникам. Господь побічно сказав про це вустами Ананії: «Ти будеш Йому свідком перед усіма людьми» (виділено мною). Тепер Павло був готовий відкрито говорити про божественне доручення.
Він не став говорити про три роки, проведені в Дамаску і Аравії, а відразу перейшов до своєї першої після навернення подорожі назад в Єрусалим (Гал. 1:18; Діян. 9:26-30)[25]: «Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе» (Діє. 22:17). Третє звинувачення проти Павла полягало в тому, що він «скрізь навчає всіх» проти храму (21:28). Навпаки, коли він повернувся в Єрусалим після навернення, одне з перших місць, яке він відвідав, був храм. Там він молився, і там він побачив Господа. Будь-якій неупередженій людині мало стати ясно, що звинувачення хибні.
Павло сказав про своє видіння: «Я побачив Його‚ і Він сказав мені: “Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене”» (22:18). Як і Петро під час видіння про чистих і нечистих тварин, Павло почав сперечатися з Господом[26]: «Я сказав: “Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах, і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його”» (22:19,20).
Фактично, він сказав: «Господи, звичайно ж, вони приймуть моє свідоцтво, коли згадають, чим я займався раніше, і побачать, як я змінився».
Павло хотів залишитися в Єрусалимі зі своїми одноплемінниками юдеями, а не йти кудись. Зрозуміло, Господь знав, що колишні побратими Павла не слухати його будуть, а визнають зрадником і спробують убити (9:29). Господня відповідь на коливання Павла була однозначною: «Йди!» (22:21а). Потім Він зробив наголос на особливому завданні Павлу: «Я пошлю тебе далеко до язичників» (22:21б)[27].
Павло тільки і зміг вимовити слово «язичники». Він, ймовірно, планував розповісти, як Бог благословив його роботу серед язичників. Майже напевно він мав намір звернутися із закликом до своїх слухачів увірувати у воскреслого Господа. Ця нагода йому так і не трапилася. Коли Павло вимовив слово «язичники», натовп вибухнув. «До цього слова слухали його; а потім підняли крик, гукаючи: “Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити”» (22:22).
Лука відмічає, що «вони кричали, кидали одяг і порох у повітря» (22:23). Точного значення їх дій ми не знаємо. Можливо, вони скидали із себе одяг, готуючись закидати Павла камінням (див. 22:20), але усе, що вони могли знайти, – це пил (див. 2Цар. 16:13). Можливо, вони просто «давали волю своїй люті, подібно до скажених звірів»[28], піднімали пил, як це робить розлючений бик, що б’є копитами землю[29]. Нам відомо тільки, що, почувши слово «язичники», вони стали шаленіти[30].
[1] Апологія – складне слово, що складається з апо («від») і логос («слово» або «розум»).
[2] Виклад аргументів на користь християнської віри називають апологетикою.
[3] Це слово ми знаходимо в 22:1; 24:10; 25:8,16; 26:1,2,24. Восьмий раз це слово трапляється в 19:33, коли юдей на ім’я Олександр намагався виголосити захисну промову в ефеському амфітеатрі.
[4] Висловлюється думка, що уся остання чверть книги Діянь може служити офіційною апологією, оскільки Лука знову і знову показує, що Павло не був винен у порушенні якогось римського закону.
[5] Однією з цілей приходу апостола в Єрусалим було «проповідувати Євангеліє благодаті Божої» (20:24б); зараз йому трапилася перша нагода здійснити цю мету.
[6] Мабуть, тисяцький дозволив звільнити від кайданів, принаймні, одну руку Павла (21:33).
[7] Це був арамейський діалект єврейської мови.
[8] Порівняйте вступні слова Павла із словами Стефана в 7:2. Оскільки Стефан, кажучи «браття і отці», звертався до членів синедріону, то іноді ставлять питання, чи не були присутніми члени синедріону в тому кровожерному натовпі, який описаний у розділі 21. Можливо і навіть цілком імовірно. Хоча, звичайно, звернення Павла до «отців» могло бути і просто знаком поваги до літніх чоловіків у натовпі.
[9] Більшість з них, якщо не усі, зрозуміли б Павлову мову і грецькою, але Павло хотів встановити з ними довірливі стосунки.
[10] Це звернення не до братів християн, а, швидше, до одноплемінників юдеїв.
[11] Коли Павло зустрічався з юдеями в синагогах практично на усій території Римської імперії, він «говорив з ними з Писання, відкриваючи та доводячи їм, що “Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що цей Христос є Ісус» (17:2,3). Ми могли б чекати, що те саме він скаже і в Єрусалимі, але ситуація була іншою. Ці люди жадали його крові; тому йому спочатку потрібно було завоювати їх довіру, а потім вже розповідати про Ісуса.
[12] Більша частина Павлової промови до натовпу в Діян. 22 була розібрана в двох проповідях, присвячених наверненню Савла. Детальніше про цей текст див. розділ «На шляху до апостольства» і «Масовий вбивця хрестився!».
[13] У ті дні учні в повному розумінні слова сиділи на підлозі біля ніг своїх учителів, які сиділи на лавах або стільцях.
[14] З Гамаліїлом ми вже зустрічалися в Діяннях (5:34).
[15] Похвала Павла цим юдеям схожа його компліменту афінянам (17:22). Обидва компліменти зосереджено на певних позитивних фактах, не зачіпаючи в даний момент негативні. Повний опис почуттів Павла відносно старанності юдеїв див. у Рим. 10:2, написаному декількома місяцями раніше.
[16] У той час, коли Павло гнав християн, первосвящеником був Кайяфа (див. обговорення Діян. 4:6 у розділі «Коли диявол встає на вашому шляху»). Коли Павло говорив зі східців фортеці Антонія, первосвящеником був Ананія (23:2). Проте можливо, що Кайяфа був ще живий. Не виключено також, що деякі дійсні члени синедріону – можливо, навіть первосвященик – були тією його частиною, яка відправила Павла до Дамаску. З іншого боку, Павло міг просто говорити про підтвердження його слів протоколами синедріону.
[17] «Всі старійшини» – так Павло назвав синедріон. У даному випадку йдеться не про старійшин церкви, а про старших за віком юдейських керівників.
[18] Йдеться про одноплемінників юдеїв, а не про братів у Христі.
[19] Цей другий опис навернення Павла в книзі Діянь: перший – у розділі 9, а третій – у розділі 26. Цей опис відрізняється від того, який ми знаходимо в розділі 9, тим, що він викладений з погляду Павла. Кожен опис відповідав аудиторії. Усі три розповіді доповнюють одна одну.
[20] Павло не спожив слово «воскресіння», але більшість слухачів зрозуміли, що Павло говорив про те, що Ісус живий, а значить, повстав з мертвих. Офіційна версія в Єрусалимі свідчила, що тіло Ісуса було викрадене (Мф. 28:11-15). Павлова розповідь показувала що це брехня, – і ніхто не чинив опір.
[21] Ананія також був християнином, але Павло говорив про ті його особливості, які могли справити сприятливе враження на юдейську аудиторію.
[22] «Праведником» називали Месію (Діян. 3:14; 7:52; див. Іс. 53:11).
[23] Павло без коливань підкорився велінню хреститися (9:18).
[24] Ненавиділи його, зокрема, за те, що він проповідував, що язичники можуть спастися, не стаючи раніше прозелітами.
[25] Деякі вважають, що це видіння було Павлу пізніше, але схоже, що воно якнайкраще пов’язується з його першим візитом після навернення.
[26] Це одна з багатьох паралелей між Петром і Павлом, які проводить Лука в книзі Діянь.
[27] Деякі гадають, що це міг бути також захист Павла перед юдейськими християнами, які можливо, знаходилися в натовпі, і не приймали його служіння язичникам.
[28] МакГарві.
[29] Було висловлене також припущення, що їх дії були аналогічні діям Павла, коли він обтрусив пил зі свого одягу на знак того, що його супротивники знехтувані (18:6; див. також 13:51).
[30] Павла конкретно звинувачували в тому, що він провів греків (тобто язичників) у священну частину храму. Згадка про язичників, мабуть, нагадала слухачам Павла про це.
