Безглузді припущення
Якби Павло був винен у тому, у чому його звинувачували, то храмова варта мала вивести його за місто і побити камінням (Діян. 7:58; див. Лев. 24:10-14). Замість цього натовп почав звіряче і безглуздо бити його (Дін. 21:32). І жити б Павлу лише лічені хвилини, але втрутився Бог і Своєю правицею відвів від нього смерть. За іронією Бог використав світську владу для пригнічення дій релігійних людей[1]. «Коли ж вони хотіли вбити його, до тисяцького полку дійшла звістка, що увесь Єрусалим збунтувався» (в. 31).
Палестина взагалі і Єрусалим зокрема були сильним головним болем для римських окупаційних військ. Привілей управління цією територією можна порівняти з привілеєм сидіти на вершині діючого вулкану. Особливо непередбачуваною ситуація була під час великих свят, коли сотні тисяч юдеїв збиралися в Єрусалимі. У такі дні в місті розміщували додаткові війська, готові відреагувати на безлади.
Ці війська розміщувалися у фортеці Антонія, яка займала північно-західний кут храмового комплексу. Це була древня юдейська фортеця, відновлена Іродом Великим і названа їм на честь Марка Антонія, його римського друга і покровителя. Фортеця на п’ятнадцять метрів височіла над храмом, а її сторожові вежі – ще на п’ятнадцять метрів. Дозор міг спостерігати за усією територією храму і значною частиною міста.
Відповідав за безпеку Клавдій Лісій, місцевий офіцер (23:26), що командував полком з тисячі воїнів. Того дня йому принесли звістку, якої він найбільше боявся: «Увесь Єрусалим збунтувався!»[2] Два прольоти сходів сполучали фортецю із зовнішнім двором храму. На ходу віддаючи накази, Клавдій поспішив до сходинок. «Він, негайно взявши воїнів і сотників, рушив на них» (21:32а).
Поява декількох сотень легіонерів[3] миттєво охолодила запал натовпу: «Вони ж, побачивши тисяцького та воїнів, перестали бити Павла» (в. 32б). Клавдій, що пройшов спеціальний вишкіл з пригнічення заколотів та інших безладів, швидко оцінив ситуацію. Він побачив, що лють натовпу спрямована проти одного побитого і спливаючого кров’ю чоловіка. Він, швидко «наблизившись, узяв його» (в. 33а), але не стільки для того, щоб захистити нещасного, скільки щоб втихомирити натовп[4]. Вважаючи, що цей чоловік був причиною обурення людей[5], він своїм воїнам «звелів закути [його] двома ланцюгами» (в. 33б). Цим самим було виконане пророцтво про те, що Павла в Єрусалимі чекали кайдани (20:22,23; 21:10,11)[6].
Знаючи, що він має доповісти про те, що сталося[7], тисяцький «допитувався, хто він та що вчинив» (21:33в)[8] – і тут ми дізнаємося про безглузді домисли натовпу: «У народі одні кричали одне, а інші – друге» (в. 34а)[9]. У більшості не було анінайменшого уявлення про те, у чому звинувачували Павла, але вони вважали, що він, мабуть, скоїв щось жахливе, раз викликав таке хвилювання.
Незабаром воєначальникові стало очевидно, що якихось пояснень від натовпу не добитися. Тому «він не змігши через сум’яття довідатись про щось певне[10], звелів вести його [Павла] до фортеці» (в. 34б), де його можна було посадити під варту і допитати. Тепер Павло був римським ув’язненим, і їм він залишиться до кінця книги Діянь.
Коли Павлові охоронці рушили до сходів, кровожерний натовп побачив, що його жертва вислизає, і став шаленіти. Стурбовані воїни підняли Павла і понесли[11], насилу протискуючись крізь натовп (в. 35)[12]. Люди почали скандувати: «Смерть йому!» (в. 36б). Іншими словами: «Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити!» (22:22б). У декількох метрах від цього місця інший натовп такими ж словами свого часу вимагав Ісусової смерті![13]
Сумнівне припущення
Коли вони зійшли сходами, апостол заговорив вперше[14]. «Входячи до фортеці, Павло сказав тисяцькому: “Чи можна мені щось тобі сказати?”» (в. 37а). Посеред загального замішання зберіг самовладання тільки один – чоловік, побитий і спливаючий кров’ю[15]. Дотримуючи військовий етикет, він попросив дозволу говорити.
Почувши Павлів голос, воєначальник здивувався. «Ти знаєш по-грецьки?» – запитав він (в. 37б). Нам точно не відомо, чому грецька мова здивувала його[16]. Юдеї зазвичай знали грецьку, яка на той час була загальноприйнятою мовою. Можливо, здивування викликав не сам факт знання Павлом грецької мови, а те, наскільки добре він нею володів: Павлова мова видавала в ньому освічену людину.
Тоді тисяцький висловив своє власне припущення: «Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушення і вивів у пустелю чотири тисячі[17] розбійників?»[18] (в. 38). Згідно з юдейським істориком Йосипом Флавієм, трьома роками раніше один єгиптянин, оголосивши себе Месією (див. Мф. 24:26; Діян. 5:36,37), привів армію на вершину Елеонської гори. Він погрожував зруйнувати стіни Єрусалиму до основи подібно до того, як пали стіни Єрихону, після чого він і його армія збиралися відібрати місто в римлян силою. Римський прокуратор Фелікс атакував бунтівників. Чотириста людей загинуло, двісті було захоплено в полон, але самому єгиптянинові вдалося втекти. Відтоді єгиптянин очолював список найбільш небезпечних злочинців, що розшукувалися римлянами. Вочевидь, воєначальник вирішив, що в його руки потрапив злочинець номер один.
Павло поспішив завірити його, що він не та людина, яку розшукує влада: «Я – юдеянин, тарсянин, громадянин досить відомого киликійського міста» (Діян. 21:39а)[19]. Як юдей, він мав право перебувати в храмі. Як громадянин Тарсу – міста, що стояло не на останньому місці в культурному і політичному плані, – він був респектабельною людиною, яка навряд чи б стала створювати безлади.
Після цього Павло звернувся з проханням, яке мало ще більше здивувати воєначальника: «Прошу тебе, дозволь мені говорити до народу» (в. 39б). У наступних розділах ми побачимо, як Павло, стоячи на сходах (в. 40), звертається до натовпу, що біснується внизу. А доки давайте поговоримо про те, якою загрозою є домисли в наш час.
НЕБЕЗПЕЧНІ ДОМИСЛИ СЬОГОДНІ
Юдеї з Асії, розлючений натовп і римський тисяцький були не першими, кого можна звинуватити в хибних домислах. Марія і Йосиф «думали, що Він [Ісус] іде з іншими; пройшовши ж день дороги, почали шукати Його» (Лк. 2:44а). Деякі вважали, що апостоли були п’яні в день П’ятдесятниці (Діян. 2:15). Коли землетрус розбудив в’язничного сторожа, він «вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли» (Діян. 16:27б)[20].
Ці домисли могли стати роковими, проте наступні ще більш небезпечні і вимагають до себе найпильнішої уваги: деякі вважають, що будуть спасенні завдяки своєму релігійному походженню (Мф. 3:9); другі «думають, ніби побожність служить для прибутку» (1Тим. 6:56); треті вважають, що вони можуть засуджувати інших, а самі коять подібне, уявляючи при цьому, що уникнуть суду Божого (Рим. 2:3)[21].
Домисли не померли разом з тими, хто жив у першому столітті. І сьогодні небезпечних припущень більш, ніж достатньо.
ВИСНОВОК
Переглядаючи сцени з книги Діянь 21:27-40, я виділяю дві категорії людей: що метушаться і відданих. Асійські юдеї, натовп, римський тисяцький – це усі, що метушаться. З другого боку – Павло, відданий Господу незалежно від обставин. До якої категорії відноситеся ви? Якщо ви з числа тих, що метушаться, то я молюся, щоб ви стали правильно мислити, а потім стали відданими своєму Творцю якнайскоріше. Господь негайно прийме тих, хто готовий встати на Його бік, незалежно від того, що можуть казати інші!
[1] Це другий раз, коли Бог використовує римлян для порятунку Павла від юдейського натовпу (див. 18:12-17). За бажанням можна відмітити, що одне з основних призначень цивільного уряду – це захист безневинних (Рим. 13:3,4).
[2] Деякі вважають, що цю новину приніс один або декілька бритоголових людей, які були з Павлом. Проте, враховуючи, що було сказано: «Увесь Єрусалим збунтувався», – а не: «Безневинного вбивають», – ту звістку принесли, ймовірно, дозорні із сторожових веж.
[3] Оскільки тисяцький узяв із собою, принаймні, двох сотників з їх сотнями, то це означає, що в дію було залучено не менше двохсот воїнів.
[4] Наступне повідомлення тисяцького спотворило істину до невпізнання.
[5] Ось ще одне помилкове «припущення», яке за бажання можна додати до опису.
[6] Це було також виконанням пророцтва про те, що він буде переданий у руки язичників (21:11).
[7] Паперова робота завжди була основним заняттям бюрократії. Див. донесення, яке він, врешті-решт, написав, у 23:25-30. Важливо було знати, що зробив Павло, оскільки римський закон не дозволяв тримати римського громадянина в ув’язненні без висунення йому звинувачень. Див. 25:26,27.
[8] З тексту оригіналу ясно, що він повторював свої питання багаторазово.
[9] Пор. з 19:32.
[10] Якщо призвідники безладів все ще були присутніми, то вони або мовчали, або їх не було чутно через крики натовпу. Висловлюється припущення, що вони, можливо, вислизнули побачивши воїнів, що наближалися.
[11] Можливо, знесилений Павло йшов не так швидко, як хотілося воїнам; можливо також, що воїни підняли апостола, щоб уберегти від натовпу.
[12] Це принизливе становище, в якому опинився Павло, можна порівняти з його втечею в кошику, яка викликала в ньому почуття незручності.
[13] Лк. 23:18; Ін. 19:15. Хотілося б мені знати, де були ті багато «тисяч юдеїв» (21:20), які увірували, коли усе це відбувалося. Особливо цікаво, де були в той час ті четверо бритоголових назореїв. Ця ситуація схожа на ще один випадок, коли усі залишили Павла, окрім Господа (див. 2Тим. 4:16,17).
[14] Так каже оповідання.
[15] Порівняйте ці події з описом розправи над Стефаном. Чи навчився Павло цьому в людини, яку він допомагав вбивати?
[16] Цілком можливо, що Павлові слова були не стільки несподіванкою для тисяцького, скільки «одкровенням». Початок наступного речення можна було б перекласти таким чином: «Так, значить, ти точно той єгиптянин…» Єгиптяни говорили грецькою. Коли Павло заговорив грецькою замість арамейської, тисяцький, можливо, дійшов до поспішного висновку, що Павло і є той розшукуваний єгипетський баламут.
[17] Йосиф Флавій стверджував, що той єгиптянин привів тридцять тисяч людей на вершину Елеонської гори. Різницю в цифрах можна пояснити тим фактом, що Йосиф і тисяцький могли говорити про дві різні події. Якщо тут протиріччя, то цілком імовірно, що правий був римський офіцер, а не Йосиф, відомий своєю схильністю до перебільшень.
[18] Тисяцький спожив латинське слово, похідне від sica, «короткий кинджал». Так називали найманих вбивць. Вони змішувалися з натовпом під час святкувань, щоб як можна ближче підібратися до про римські налаштованих супротивників. Потім вони несподівано встромлювали кинджал у своїх ворогів і швидко розчинялися в обійнятому жахом натовпі. Вони брали участь у загальному юдейському заколоті, який, врешті-решт, призвів до руйнування Єрусалиму.
[19] Цього разу Павло не згадав про своє римське громадянство (див. 22:5). У ті часи було можливе подвійне громадянство: місцеве і римське.
[20] Інші приклади аналогічних домислів у Біблії див. у Мк. 6:49; Лк. 12:51; 13:2,4; 19:11; Ін. 11:31; 13:29; 20:15; Діян. 14:19; 27:13.
[21] Ще один приклад аналогічного домислу див. у Мф. 6:7.
