День П’ятдесятниці минув, але вулиці як і раніше були повні людей, які прийшли в Єрусалим на це свято зі всього світу[1]. Деякі закуповували провізію на довгу дорогу додому. Інші насолоджувалися останніми хвилинами спілкування з друзями, яких вони побачать тільки наступного року. Третім просто не хотілося покидати місце, яке вони називали «Божим містом». У північно-східній частині міста, де знаходився великий храм, дехто затримався з далеко не мирними намірами: їх злі очі стежили за кожним рухом Павла, намагаючись знайти будь-який привід, щоб нашкодити йому. І незабаром такий привід буде знайдений, а для Павла настане один з найбільш небезпечних моментів у його житті.
Серцевиною цього розділу є Діян. 21:29: «Бо перед цим вони бачили з ним у місті Трофима ефесянина і думали, що Павло увів його до храму» (виділено мною). Вони бачили язичника в місті разом з Павлом, а пізніше побачили Павла в храмі з декількома іншими людьми «і думали», що він привів у храм язичника! Зараз ми б сказали, що вони «поспішили з висновками». У той час, як багато припущень можуть поставити людину просто в незручне становище, домисли, про які говориться в Діян. 21, ледь не коштували Павлу життя. Давайте розберемося з тими давніми домислами, а потім порівняємо їх з сьогоднішніми, які бувають анітрохи не менш небезпечними.
НЕБЕЗПЕЧНІ ДОМИСЛИ ТОДІ (21:26-40)
Старійшини в Єрусалимі зажадали від Павла приєднатися до виконання обрядів чотирма мужами, що дали обітницю назорейства, і профінансувати їх. Вочевидь, ці четверо осквернили себе і мали пройти дороге семиденне очищення. З якихось не зовсім зрозумілих причин Павло погодився і, «узявши тих мужів і очистившись із ними, … увійшов у храм і оголосив закінчення днів очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва» (в. 26). Щодня Павло входив і виходив з храму, роблячи приготування і беручи участь у ритуалі очищення.
Смертельне небезпечне припущення
«Коли ж сім днів закінчувалися» (в. 27а), юдеї з Асії побачили Павла в храмі. Ці люди були, ймовірно, з Ефеса, де Павло нещодавно пропрацював близько трьох років. Юдеї не прийняли його проповіді (19:8,9), постійно плели проти нього змови (20:18,19) і навіть брали участь у безладах, що мали на меті знищити апостола (19:33), але усе було марним. І тут, нарешті, вони побачили можливість позбавитися від нього[2].
«Бо перед цим вони бачили з ним у місті Трофима ефесянина» (21:29а). Трофим був одним з язичників, що супроводжували Павла в Єрусалим для передачі спеціального пожертвування (20:4). Оскільки він був з Ефеса, то асійські юдеї, ймовірно, знали його в обличчя. І тепер вони «думали, що Павло увів його до храму» (21:29б).
Щоб зрозуміти, чому це припущення було смертельно небезпечним, ми повинні знати декілька фактів про храм[3]. Словом «храм» у цьому уривку перекладене грецьке слово хієрон, що означає священну частину храму. Язичникам дозволялося входити в ту частину храмового комплексу, яка називалася двором язичників, але не далі.
Біля кожних воріт з двору язичників у священні двори висіло попередження: «Жоден представник іншого народу не має проходити за обгороджування навколо храму; кожен, хто буде спійманий, сам буде повинний у своїй смерті». Пішовши на величезну поступку юдеям, римляни надали керівництву храму право негайно розправлятися з будь-ким, навіть якщо це був римський громадянин, хто наважувався порушити священність храму. Якщо Павло провів язичника у священні двори, це було тяжким злочином, що карався смертю!
У асійських юдеїв не було підстав припускати, що Павло осквернив храм, немає їх і в нас. Людина, яка намагається умиротворити охоронців закону, не може піти на такі безрозсудні дії, якщо тільки вона не дурень – а про Павла сказати такого ніяк не можна. Проте якщо ви когось ненавидите, ви готові припустити найгірше.
«Асійські юдеї, побачивши його в храмі», запозичили тактику у свого ефеського побратима Димитрія і «підбурили весь народ» (в. 27б)[4]. Вони «наклали на нього руки, викликуючи: “Мужі ізраїльські, допоможіть!» (в. 27в, 28а). Якби Павло дійсно був винен у тому, що провів Трофима у священні двори, то їм би слід було покликати на допомогу храмову варту. Варта мала право затримати Павла і всіх язичницьких порушників і негайно розправитися з ними. Замість цього юдеї з Ефеса стали закликати на допомогу натовп, прекрасно знаючи, що звинуватити його ні в чому не можуть.
Павло, ймовірно, був у жіночому дворі, коли вони його виявили. У південно-східній частині двору знаходилися приміщення для тих, хто мав на собі обітницю. Асійські юдеї схопили апостола і закричали: «Цей чоловік скрізь навчає всіх проти народу[5] і закону і місця цього; до того ж і еллінів[6] увів у храм і осквернив це святе місце» (в. 28б)[7].
Три речі були святими для юдеїв: їх нація, їх Писання і їх храм. Павла звинуватили в образі першого, знищенні другого і оскверненні третього[8]. У минулому ці звинувачення послужили юдеям добру службу: вони використовували їх проти Ісуса (Мк. 14:56-64; Ін. 2:19) і Стефана (Діян. 6:11,13,14). В обох випадках обвинувачені були страчені.
Слова юдеїв блискавично поширилися вулицями, загачених народом: «Усе місто заворушилося‚ і народ збігся» (Діян. 21:30а). Одного разу в день П’ятдесятниці люди прийшли з усього Єрусалиму, щоб послухати проповіді апостолів. Тепер, через двадцять сім років, люди натовпами валили в храм, щоб побачити, як апостол помиратиме.
«І, схопивши Павла, потягли його геть з храму» (в. 30б) – іншими словами, зі священної території храму у двір язичників[9]. Це, грубо кажучи, все одно, що насильно вивести парафіянина церкви під час богослужіння. Вони виволокли його із жіночого двору, бо кров убитого на священній землі осквернила б храм (див. 4Цар. 11:15,16; 2Хр. 24:21). Вони були готові негайно вбити безневинну людину, ось тільки місце їм оскверняти не хотілося.
Описавши їх дії, Лука додає: «І негайно було зачинено двері» (в. 30в). Можливо, ці слова були просто додатковою деталлю; храмова варта могла зачинити ворота жіночого двору, щоб запобігти подальшому оскверненню, або для того, щоб не заподіювати подальшого занепокоєння тим, хто прийшов помолитися. Багато дослідників, проте, убачають у цих словах символічний сенс:
«Для самого Луки, це, можливо, був той момент, коли Єрусалимський храм перестав виконувати ту почесну роль, яка до того підкреслювалася в його двотомній історії. Усунення Божої звістки і вісника з дому, що колись називався Його ім’ям, наклало на нього відбиток приреченості: настав час руйнування, передбаченого Ісусом багато років тому (див. Лк. 21:6)»[10].
«…акт закривання воріт символізував, що храм перестав бути значущим для язичницьких християн (тобто одній частині церкви) і через певний час – після 70 р. – втратить своє значення також і для юдейських християн (тобто другій її частині)»[11].
[1] Свято П’ятдесятниці тривало один день, але більшість з тих, хто приходив здалека, залишалися в Єрусалимі на довший термін.
[2] Ймовірно, серед них були юдеї з Галатії, Македонії і Ахаї – з усіх тих місць, де юдеї намагалися убити Павла. Не асійські, так інші юдеї з інших районів сталі б ініціаторами подібної провокації. Можливо навіть, що деякі пішли за Павлом в Єрусалим саме з цією метою.
[3] Додаткові коментарі про храм див. у розділі «Випадок зцілення».
[4] Припускають, що призвідниками цих безладів в Єрусалимі могли бути Олександр та інші юдеї, які були в амфітеатрі в Ефесі (19:33,34). Якщо це так, то вони виявилися хорошими учнями Димитрія та інших срібників.
[5] У вустах юдея слово «народ» означало «народ юдейський».
[6] Зверніть увагу, що одна людина (Трофим) перетворилася на «еллінів». Чи означає це, що юдеї з Асії припустили, що четверо, які завершували виконання обітниці назорейства, також були язичниками?
[7] Запам’ятайте точне формулювання звинувачень. Пізніше Павло заявить, що цим юдеям слід було б з’явитися в суді і офіційно висунути проти нього свої звинувачення (24:19).
[8] У тому факті, що Павла звинуватили в оскверненні храму, коли він проходив очищення для того, щоб не осквернити його, є присутньою певна іронія.
[9] Двір язичників був єдиною досить великою територією в місті, де міг зібратися такий натовп. У вірші 30 слово «храм» використане в тому ж значенні, що і в попередніх віршах, тобто для позначення священної частини храму.
[10] Брюс.
[11] Кістемейкер.
