ЛЯКАЮЧА ПОРАДА (21:23-25)
Старійшини поставили своє питання не заради того, щоб отримати на нього відповідь, а просто щоб підготувати сцену для заздалегідь задуманого сценарію. Вони явно обговорили це питання завчасно і прийшли в будинок Якова із вже готовим планом. Їх «рішення» полягало в тому, щоб самим нічого не робити, а перекласти це питання на Павла. Вони сказали йому: «Зроби ж те, що скажемо тобі» (в. 23а). Вони не пропонували – вони наказували[1].
Їх наказова «порада» звучала так: «Є в нас чотири чоловіки, які взяли на себе обітницю. Взявши їх, очисться з ними і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собі голови» (в. 23б, 24а). Згадані четверо, імовірно, були членами єрусалимської церкви[2]. Оскільки вони мали поголити собі голови, то обітниця, про яку йде мова, зазвичай вважають назорейською обітницею[3].
Назорейська обітниця була обітницею самоти і присвячення. Її можна було приймати на будь-який час від тридцяти днів і до кінця життя[4]. Ті, хто прийняв цю обітницю, мали не стригти своє волосся, утримуватися від будь-яких продуктів з винограду і не торкатися до мертвого тіла (Чис. 6:2-8). Оскільки у вірші 26 нашого тексту сказано про «дні очищення», а у вірші 27 конкретно говориться: «сім днів», то більшість гадає, що ті четверо осквернили себе, доторкнувшись до мертвого тіла, після чого був потрібен семиденний період очищення, а потім треба було поголити голову і почати усе спочатку (Чис. 6:9-12). У період очищення не можна було працювати, та ще потрібні були гроші для жертвопринесень. Старійшини запропонували, щоб Павло узяв на себе усі витрати[5].
Очищення ж самого Павла було, напевно, просто дотриманням ритуалу, що передував входу в храм[6]. Проходження Павлом процедури очищення одночасно з тими чотирма людьми було б (на думку старійшин) ще однією демонстрацією відданості Павла закону.
Немає необхідності занурюватися в деталі обітниці або подробиці того, що сталося в Діян. 21:23-27[7]. Для нас найбільш важливим аспектом назорейської обітниці є те, що він припускав жертвопринесення, зокрема жертву за гріх: після свого очищення для відновлення обітниці людина мала принести священикові двох диких або домашніх голубів, а «священик одного з птахів принесе в жертву за гріх, а іншого у всепалення, і очистить його від осквернення» (Чис. 6:11; виділено мною). Після закінчення обітниці серед інших жертвопринесень людина мала принести «одну однолітню агницю без вад в жертву за гріх» (Чис. 6:14; виділено мною).
Давши Павлу «пораду» сплатити витрати чотирьох чоловіків, старійшини сказали: «І пізнають усі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону» (в. 24б). Чи почервонів Яків хоч трохи, коли разом з іншими старійшинами говорив про «дотримання закону»? Вісім або трохи більше років тому, під час спеціальної зустрічі в Єрусалимі, Яків і старійшини погодилися з Петром, коли апостол назвав закон ярмом, «яке ні батьки наші, ні ми не могли понести» (15:10б)[8]. І ось тепер вони «просили» Павла переконати християн у тому, що він все ще був відданий цьому нестерпному ярму і був готовий нести його!
Старійшини явно розуміли, що їх пропозиція могла бути розцінена як відступ від рішення, досягнутого на тій колишній зустрічі, і тому поспішили підтвердити свою вірність йому: «А про язичників, які увірували, ми писали, щоб вони нічого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе від ідоложертовного, від крови, від удавленини та блуду» (21:25; виділено мною). (Див. також 15:20,29). Іншими словами: «Наше прохання не стосується язичницьких християн. Те, що ми просимо від тебе, Павле, зроби тільки заради юдейських християн».
Я можу поспівчувати єрусалимським старійшинам. Перебуваючи в серці юдаїзму, вони зіткнулися з майже нездійсненним завданням. Юдеї взагалі ніколи не провели відмінності між своєю релігією і своєю нацією. Так було в біблійні часи; так це і сьогодні. Просити звичайного єврея відмовитися від закону означало (і означає) просити його перестати бути євреєм. Поза сумнівом, старійшини міркували так: «Якщо ми виступимо проти Мойсеєвого закону, у нас будуть неприємності в общині, і ми назавжди втратимо авторитет серед наших друзів і сусідів».
З іншого боку, я не можу не думати, що єрусалимські старійшини вже занадто хотіли зробити послугу і своєму суспільству, і прибічникам закону в церкві (15:5; Гал. 2:11,12). Не думаю, щоб ці старійшини заохочували такі різкі проповіді, як проповіді Павла в усіх юдейських синагогах, за які його не раз били і виганяли з цих синагог (див. 2 Кор. 11:24)[9]. Жити «в мирі з усіма людьми» (Рим. 12:18б) і не поступатися при цьому істиною (Прит. 23:23) завжди нелегко. Нелегко було в Єрусалимі; не легко це і там, де живете ви.
ДИВУЮЧИЙ РЕЗУЛЬТАТ (21:26,27)
Як відреагував Павло, коли старійшини сказали йому, що робити? Можливо, обурився: «Хто ви такі, щоб мені вказувати?» Чи заявив: «Ви керівники цієї общини, і вирішення цього питання входить у вашу компетенцію, а не мою»? Чи заперечив: «Я дійсно дотримуюся тактики «дотримання закону» при певних обставинах, але така тактика служить меті завоювання невіруючих юдеїв[10], а не підлабузнювання перед юдейськими християнами»? А, може, зауважив, що запропонований курс дій міг бути використаний прибічниками закону (Діян. 15:5) як «доказ» того, що і Павло згоден з ними?
Старійшини загнали Павла в кут. Апостол прийшов в Єрусалим з метою зміцнення миру в братерстві, а старійшини кажуть йому, що його прибуття несе тільки розлад. Павло виявився в безвихідному становищі. Якби він відмовився наслідувати план старійшин, його могли б звинуватити в тому, що він заохочує розбіжності в церкві; у разі ж прийняття їх пропозиції, його можна було б звинуватити в непослідовності.
Лука не зафіксував ні уявної, ні вираженої словесно відповіді Павла на пропозицію старійшин. Його метою було стисло викласти послідовність подій, які привели Павла до арешту. Він просто передає послідовність подій – які дивують, майже нез’ясовних: «Тоді Павло, узявши тих мужів[11] і очистившись із ними, наступного дня увійшов у храм[12] і оголосив закінчення днів очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва» (21:26).
Цим чотирьом не належало входити в храм до закінчення семиденного періоду очищення, але ритуальне очищення Павла зайняло не більше одного-двох днів[13]. Він міг увійти до храму від їх імені і домовитися про жертвопринесення наприкінці терміну їх очищення.
Слід зазначити ще два факти: (1) Павло не завершив початого. У наступному вірші відзначається: «Коли ж сім днів закінчувалися, тоді асійські юдеї, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і наклали на нього руки» (в. 27; виділено мною). Юдеї-нехристияни схопили Павла раніше здійснення ним жертвопринесень (це слід було зробити після закінчення семи днів). Може, у цьому слід угледіти правицю Божу, що позбавила Павла від безпосередньої участі в кривавому жертвопринесенні? Це цікава думка. (2) Замість того, щоб запобігти хвилюванням, як сподівалися старійшини, Павлові дії прискорили їх наближення. Ми не знаємо, чи допомогли його походи в храм віруючим юдеям[14], але невіруючих юдеїв вони привели в лють напевно – після чого сталося його ув’язнення.
ВИСНОВОК
Незалежно від того, був Павло правий або ні, з цього уривка ми можемо отримати декілька уроків.
Це можуть бути уроки про внутрішньоцерковні стосунки. Перший полягає в тому, що і один член церкви чинить вплив на усіх членів. Другий урок можна сформулювати так: щоб ви не робили, усім все одно не догодите. Третій урок свідчить: завжди знайдуться люди, готові повірити в гірше і поділитися своїми думками з іншими. Павло є прикладом того, як можна нейтралізувати ці небажані чутки. Він турбувався про те, що подумають інші, і був готовий зробити усе, щоб у церкві запанувала згода. У Павла ми можемо повчитися любові до церкви, незважаючи на її недосконалість.
Ми можемо також отримати уроки відносно порад – як їх давати і як їх приймати. З одного боку, ми маємо бути обережними, даючи пораду; занадто легко радити іншим, як чинити, коли справа стосується чужого, а не власного життя. Хотілося б мені знати, чи пошкодували старійшини хоч колись про те, що здійснили тиск на Павла. Чи сказав хтось з них після п’яти років: «Це через нас Павло у в’язниці. Адже міг замість цього проповідувати Євангеліє»? З іншого боку, і сприймати поради ми повинні з обережністю. Будь-яку пораду треба зважити двічі: на натхнених вагах Божої істини і на практичних вагах можливих наслідків.
І, напевно, найважливіше: цей уривок дає нам урок про Божу мудрість і благодать. Незалежно від того, припустився Павло помилки або ні, Бог використав ситуацію у Своїх планах і цілях. Наступна подія виконала пророцтво про те, що в Єрусалимі Павла чекало ув’язнення (20:22,23), і спричинила низку подій, які пізніше привели Павла в Рим. Утішливо усвідомлювати, що, поки наші помисли чисті, а наші серця звернені до Бога, Він може працювати в нашому житті, навіть коли ми приймаємо неправильні рішення. Коли я згадую, як часто я припускався помилок, мене наповнює почуття вдячності за те, що я служу милостивому Богові!
[1] У грецькому тексті дієслово стоїть у наказовому відмінку.
[2] Можливо навіть, що старійшини привели цих чотирьох людей на збори (в. 26).
[3] Порівняйте цей випадок з обітницею Павла, про яку говориться в 18:18. Як сказано в Чис. 6:18, голову голили наприкінці обітниці, а не на початку; робили це на місці жертвопринесення, а не де припаде. Обітниця цих чотирьох – це визначено назорейська обітниця, тоді як обітниця Павла залишається загадкою.
[4] Дві людини дотримували назорейську обітницю усе життя – це Самсон і Іоанн Хреститель.
[5] Деяких авторів надзвичайно турбує питання, де Павло міг дістати гроші, щоб узяти «на себе витрати на жертву за них», якщо в нього самого не було грошей. Висловлювалося припущення, що старійшини запропонували Павлу використовувати для цієї мети частину зібраних коштів для святих, але гроші призначалися зовсім для іншого, і я не можу собі уявити, щоб Павло на це погодився (2Кор. 8:20,21). Оскільки пізніше в Павла знайшлися кошти для оренди будинку в Римі на два роки (Діян. 28:30), то деякі починають домислювати, що Павло приблизно в цей час отримав спадок. Проте усе це не так важливо. Ймовірно, джерелом прибутків Павла були, як завжди, робота або щедрі брати.
[6] Типові ритуальні очищення описані в Лев. 15:1-30. Ми не маємо в розпорядженні доказу того, що Павло прийняв назорейську обітницю разом з цими людьми; і вже ясно немає вказівок на те, що закінчувалася обітниця, прийнята Павлом декількома роками раніше (18:18). Часто юдеї, повертаючись з язичницьких країн, проходили через ритуальне очищення. Можливо, щось подібне малося на увазі під очищенням Павла. Не виключено, що від нього це було потрібно, щоб він міг увійти до храму і зустрітися зі священиками.
[7] Як завжди, Лука, вочевидь, виклав події стисло, тому ми не можемо сказати, що в точності сталося. Завдання Луки полягало не в тому, щоб описати подробиці обітниці цих чотирьох чоловік, а пояснити, як Павло опинився у в’язниці.
[8] Яків був присутнім при заяві Петра (15:13), і у вірші 25 нашого тексту старійшини підтверджують, що саме вони написали лист, про який ми читаємо в Діян. 15.
[9] У наших наступних розділах ми говоритимемо про проповіді Павла єрусалимським юдеям і їх начальникам – проповіді, які розлютили їх. Очевидно, вони не чули подібних проповідей від юдейських християн в Єрусалимі.
[10] Див. 1Кор. 9:20.
[11] Схоже, що ці чоловіки були присутніми на зборах або, принаймні, їх привели, коли старійшини висловлювали свою «пропозицію».
[12] У даному випадку під словом «храм» слід розуміти священну частину храму, а не увесь храмовий комплекс, куди входив і двір язичників.
[13] Зверніться знову до Лев. 15:1-30, щоб нагадати собі, що це була за церемонія очищення.
[14] Оскільки асійські юдеї схопили Павла перед завершенням семиденного періоду, ті недільні збори єрусалимських християн мали відбуватися в проміжку між зустріччю Павла із старійшинами і його полоненням. Що сталося на цих зборах? Що переважало, пристрасті або розум? Хотілося б нам знати, але, повторюю, Лука не ставив собі за мету задовольнити нашу цікавість.
