СМУТОК У КЕСАРІЇ (21:8-14)
Провівши день у Птолемаїді, Павло зі своїми товаришами попрямував на південь, у Кесарію[1] (в. 8а), головний морський порт Палестини, де Петро уперше проповідував Євангеліє язичникам (розділи 10 і 11)[2]. Місто набуло додаткового значення пізніше, коли Павла ув’язнили там на два роки (23:31-35; 24:27). Але під час нашої історії Кесарія була просто місцем останньої великої зупинки Павла на шляху в Єрусалим.
Кесарія знаходилася приблизно за сто кілометрів від Єрусалима, які можна було здолати за два дні. Павло пробув у місті декілька днів (21:10[3]), поки не настала пора вирушати в Єрусалим на святкування П’ятдесятниці. Хазяїном будинку, де зупинився Павло, була, напевно, найчудовіша людина з усіх, з ким довелося Павлу зустрічатися під час його подорожей. Лука пише: «ми… вийшовши, прийшли до Кесарії і, увійшовши в дім Филипа-благовісника, одного з семи дияконів, залишились у нього» (в. 8б).
Уперше ми зустрічаємося з «Филипом благовісником» у розділі 6, де він був відібраний разом з іншими шістьма чоловіками «піклуватися про столи» (6:1-6). Після вигнання християн з Єрусалима він вирушив проповідувати Євангеліє на північ, у Самарію (8:4-13). Потім він пішов на південь проповідувати ефіопському вельможі (8:26-39). Потім він знову пішов на північ, цього разу уздовж палестинського узбережжя «і, проходячи, благовістив усім містам, аж поки прийшов до Кесарії» (8:40б). Кесарія, ймовірно, стала йому домом: там він обзавівся сім’єю[4].
Филип названий «благовісником»[5], бо це заняття стало справою усього його життя. Благовісник – це той, хто несе людям Благу Звістку, тобто Євангеліє. Слово це має той же сенс, що і слово «євангеліст»[6] (див. Еф. 4:11).
Найчудовішим у тому, що саме Филип надав Павлу дах, було те, що якраз Филип мав усі підстави не довіряти Павлу або навіть ненавидіти його. Він був сподвижником Стефана (6:5), до страти якого Павло, ще не будучи християнином, мав безпосереднє відношення. Филип був одним з тих, кого Павло вигнав з Єрусалима (8:1-5). І знову ми зустрічаємося з християнською привітністю, коли Филип запросив Павла і його супутників до себе додому.
У вірші 9 Лука відмічає цікаву деталь у біографії Филипа: «У нього було чотири дочки дівиці, які пророкували». У своїй проповіді в день П’ятдесятниці Петро процитував Божу обіцянку з книги пророка Іоїля (2:28): «…Виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші». (Діян. 2:17). «Пророкувати» означало говорити від Божого імені в натхненні; дар пророцтва передавався як чоловікам, так і жінкам (1Кор. 11:4,5) шляхом покладання апостольських рук. Жінки не мали проявляти цей дар на богослужіннях (1Кор. 14:23,31-37) (тобто вони не мали проповідувати[7]), але цей дар можна було використовувати у вужчому колі.
Чому Лука згадав цю деталь про дочок Филипа?[8] Деякі висловлюють припущення, що це було зроблено у зв’язку з тим, що чотири провидиці підтвердили, що на Павла в Єрусалимі чекають труднощі. Інші відмічають, що, згідно з ранньохристиянськими писаннями, ці дочки стали відомими в церкві і сталі визнаними джерелами інформації про церковну історію раннього періоду. Тому, далі міркують вони, ці дочки були основними джерелами двотомної роботи Луки про Христа і церкву (див. Лк. 1:3)[9].
Поки Павло проживав у будинку Филипа, мир і спокій знову були порушені нагадуванням про майбутнє. Це нагадування було найдраматичнішим з усіх. «Тим часом як ми перебували там багато днів, прийшов з Юдеї якийсь пророк на ім’я Агав» (Діян. 21:10). «Агав» було рідкісним ім’ям, і тому, ймовірно, це був той самий пророк з Єрусалима, який раніше передбачив, «що по всьому світу буде великий голод» (11:28б). Цього разу він прийшов не для того, щоб попередити про нещастя глобальне, але про нещастя, що стосується лише однієї людини – Павла. Подібно до старозавітного пророка він завершив свої слова наочним прикладом[10]. «І, увійшовши до нас, він узяв Павлів пояс[11] і, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: “Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимі і видадуть у руки язичників”» (21:11).
У наступних розділах ми побачимо виконання цього пророцтва. Юдеї зв’язали Павла не для того, щоб передати язичникам. Вони мали намір самі убити його, але ми побачимо, як язичники (у даному випадку римські воїни) врятували Павла від натовпу. Слова пророцтва мали означати, що результатом зв’язування Павла юдеями буде передача його в руки язичників. У такому разі чому Лука використав саме ці слова? Можливо, він проводив паралель між тим, що чекало Павла, і пророцтвом Ісуса про те, що станеться з Ним в Єрусалимі (Лк. 18:32).
До появи Агава Лука та інші Павлові супутники не прислухалися до тих, хто умовляв його не йти. Але все одно в них з’явилося передчуття недоброго, яке росло мірою їх наближення до Єрусалима. Тепер, коли до Єрусалима залишалося близько ста кілометрів, драматична заява Агава зіграла роль останньої краплі. Голоси Луки та інших злилися в єдиному хорі, що благав Павла: «Не ходи! Не ходи!» Лука так описує цей момент: «Коли ж ми почули це, то і місцеві‚ і ми просили, щоб він не ходив до Єрусалима» (Деян. 21:12). Уявляю їх аргументи: «До Єрусалима два дні шляху. Ми самі віднесемо пожертвування. Тобі немає необхідності наражати себе на небезпеку!» Але вони не досить уважно слухали пророцтво. Святий Дух не сказав: «Якщо Павло піде, то з ним станеться те і те». По суті, Він тільки сказав: «Це станеться». Благаючи Павла не ходити, вони просили його представити Бога брехуном.
Павло знаходився в оточенні братів, яких він любив і які в один голос наполягали, щоб він не ходив. Милий його серцю Лука прохав із сльозами на очах; Тимофій дивився на нього благальними очима. Усі були одностайні. Апостол більше не міг цього винести. Павло вигукнув, перекривши загальний шум: «Що ви робите? Чого плачете і засмучуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимі[12] за ім’я Господа Ісуса» (в. 13). Грецьке слово, перекладене як «засмучуєте», означає «розтираєте в порошок». Якби вони не зупинилися, то могли б зломити його рішучість.
Це, напевно, була та ситуація, коли Павло щонайближче стояв до порушення свого зобов’язання, даного Богу, – і усе через друзів, які благали його не виконувати це зобов’язання. Робили вони цей не із злих мотивів; вони просто турбувалися за Павла. Проте Павла більше турбували плани і цілі Божі.
Якщо ви чимсь ризикуєте заради Господа (а багато хто з вас дійсно ризикує), не дивуйтеся, коли ваші друзі називають вас божевільними і умовляють відмовитися від свого зобов’язання. Деякі з цих друзів можуть бути вам так само близькі, як Лука і Тимофій – Павлу. Я був знайомий з молодими людьми, які хотіли проповідувати, поки їх доброзичливі друзі не відрадили їх. Я знав чоловіків і жінок, які були налаштовані на рішення проблем свого сімейного життя, поки їх друзі не переконали їх у тому, що «їм не слід більше миритися з таким приниженням». Серед моїх знайомих були і такі, хто хотів їхати і рятувати загиблих в інших країнах, але друзі переконали їх не робити цього. Більшість з цих друзів не керувалася злими спонуканнями; вони просто турбувалися про тих людей, яких любили. Вони ніяк не хотіли зрозуміти, що для християнина особисте благополуччя не таке важливе, як виконання зобов’язання, даного Господу. Якщо ви берете таке зобов’язання перед Богом, де є присутнім ризик, віддайте себе в Його руки і довірте Йому результат. Не дозволяйте друзям вплинути на ваше рішення[13].
Якщо ви ризикуєте усім заради Господа, і друзі не можуть переконати вас, то я сподіваюся, що результат буде таким же, як і в нашому тексті. Коли Лука і усі інші побачили, що «умовити його» неможливо, вони «заспокоїлися» і сказали те, що мали сказати відразу: «Нехай буде воля Господня!»[14] (в. 14).
Сьогодні іноді проповідують, що в Божі плани ніколи не входить, щоб хтось з Його дітей ходив голодним, хворів або зазнавав труднощі, та все ж це за Його волею Павло пішов в Єрусалим наперекір небезпекам. Іноді особистим благополуччям потрібно жертвувати заради вищої мети. Яку мету міг переслідувати Бог, посилаючи Павла в Єрусалим і дозволяючи схопити його там? Дозвольте висунути два припущення.
По-перше, Павлу було необхідно піти в Єрусалим (незважаючи на небезпеку), щоб виконати обіцянку, яку він колись давно дав Петру. Петро просив Павла «пам’ятати бідних» (маючи на увазі бідних в Єрусалимі і Юдеї), і Павло обіцяв зробити це (Гал. 2:10). І ось, нарешті, він впритул підійшов до виконання цієї обіцянки. Керівництво збором пожертвувань на відстані навряд чи призвело б до задовільного завершення справи[15]. Як висловлювалося раніше, Павло ризикував своїм життям заради миру серед братів.
По-друге, арешт Павла («зв’язувати» = заарештовувати) був потрібний задля виконання обіцянки майже двадцятирічної давнини. Після навернення Павла Ісус сказав: «Він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими». (Діян. 9:15; виділено мною). І як взагалі можна було виконати цю обіцянку? Навряд чи якийсь цар прийшов би слухати проповіді Павла або наказав би Павлу прибути в палац. І що робить Бог, щоб виконалася Ісусова обіцянка? Він дозволяє схопити Павла. У наступних розділах ми побачимо, як Павло кілька разів проповідує царській сім’ї – і усе як підсудний, що стоїть на межі життя і смерті! Хіба не дивні шляхи Господні?
НА ШЛЯХУ ДО ЄРУСАЛИМА (21:15-17)
У вірші 15 Лука повідомляє: «По цих днях, приготувавшись, ми пішли до Єрусалима». Грецьке слово, перекладене «приготувавшись», означає упаковку багажу, але воно може також мати додатковий відтінок сенсу, що Лука і усі інші члени команди підготувалися подумки; вони змирилися з тим, що мало статися.
Їх супроводжували декілька учнів з Кесарії (в. 16а). Можливо, серед них були євреї, які хотіли потрапити на свято, але основною їх метою було доставити Павла та інших до «одного Мнасона кіпрянина[16]‚ давнього ученика[17], в якого можна було б нам жити» (в. 16б)[18]. Знайти місце для проживання в Єрусалимі під час свята було майже неможливо, оскільки в цей час місто наповнювали сотні тисяч юдейських паломників. Проблема ускладнювалася ще і тим, що в групі була найбільш непопулярна людина в Єрусалимі (21:20-22,27,28) і плюс ще, принаймні, семеро мерзенних язичників[19]. У Мнасона був будинок, досить великий, щоб вмістити Павла з товаришами, а серце досить добре, щоб запросити їх зупинитися в нього[20]. І ось Павло і його друзі прийшли в Єрусалим (в. 17).
Багато авторів помічають схожість між тим, як описав Лука останню подорож в Єрусалим Ісуса і останню подорож у це місто Павла. У Лк. 9:51 читаємо про Ісуса: «…Він твердо вирішив іти до Єрусалима»[21]. Ісус знав, що чекало на Нього в Єрусалимі (Лк. 18:31-33), але Він все ж пішов, оскільки знав, що на те була воля Господня. Так само і Павло «твердо вирішив іти до Єрусалима», і відрадити його було неможливо.
ВИСНОВОК
Якоюсь мірою виконання волі Божої завжди пов’язане з ризиком. Бог ніколи не дає простих завдань. Християнство не для нервово слабких. На противагу штучному ризику, на який йдуть любителі гострих відчуттів, врешті-решт ризик, зроблений заради Бога, виявляється тільки подобою ризику, бо Він ніколи не залишає нас і завжди незримо є присутнім з нами.
Навіть якщо над вашим життям, як і над життям Павла, нависла небезпека, ви можете дивитися в обличчя смерті з упевненістю, що «відкриється для вас вільний вхід до вічного Царства Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа» (2Пет. 1:11). Якщо ви вірний християнин, ви не можете програти.
Знаєте, що може бути найстрашнішим ризиком для людини? Це відмова коритися волі Божій! Деякі з вас знають, що Бог хоче, щоб ви сповідували свою віру в Ісуса і хрестилися, але друзі намагаються відрадити вас так само, як Павлові друзі намагалися відрадити його йти до Єрусалима. Ніколи, ніколи не дозволяйте комусь відрадити вас від виконання волі Божої відносно вашого життя! Не ризикуйте своєю безсмертною душею! Будемо коритися Господу сьогодні!
[1] Лука не говорить конкретно, подорожували вони морем або сушею.
[2] Окрім випадків, згаданих у тексті (9:30; 18:22), Павло, можливо, відвідував Кесарію під час своїх подорожей з Антиохії Сирійської в Єрусалим і назад.
[3] Лука сказав «багато днів». Припущення коливаються, називаючи від шести до десяти днів.
[4] Коли я був дитиною, словом «євангеліст» зазвичай називали того, хто проповідував Євангеліє, роз’їжджаючи по містах і країнах, а «проповідником» називали того, хто працював на одному місці. Очевидно, хоч Кесарія і стала для Филипа домом на двадцять з гаком років, він був як і раніше відомий як «благовісник».
[5] Порівняйте це визначення з іменами «Іоанн Хреститель», «Симон шкіряник» та ін.
[6] «Євангеліст» – моє улюблене слово для позначення людини, що займається проголошенням Євангелія повний робочий день. На мій погляд, це визначення конкретніше, ніж «проповідник».
[7] Див. також 1Тим. 2:12.
[8] Зауваження Луки могло бути просто деталлю, доданою свідком без якоїсь особливої мети.
[9] Оскільки Лука виявився з Павлом у Римі, він, ймовірно, не покидав Павла під час його ув’язнення в Палестині. Таким чином, він, напевно, провів багато часу в Кесарії або в її околицях.
[10] Приклади із Старого Завіту див. у 3Цар. 11:29-31; 22:11; Іс. 20:2-4; Єр. 13:1-11; 27:1-11; 28:1-17; Єз. 4; 5:1-4; Зах. 11:7-14.
[11] Це був широкий шкіряний або тканий ремінь, призначенням якого було утримувати верхній одяг на тілі.
[12] Павло, звичайно ж, не загинув в Єрусалимі; але він був готовий померти, якби на те була воля Божа. Аналогічну фразу див. у словах Есфірі в Есф. 4:16.
[13] Я не стверджую, що ви ніколи не повинні слухати порад друзів (Прит. 24:6), особливо, якщо вони християни. Перед тим Павло часто дослухався до порад друзів християн, які переконували його уникати небезпечних ситуацій (напр., 19:30,31). Проте в цьому випадку друзі просили Павла не послухатися Бога. Ніколи і нікому, навіть своїм близьким друзям, не дозволяйте відрадити вас робити те, чого чекає від вас Бог.
[14] Див. обговорення Діян. 18:21 у розділі «Як зміцнювати у вірі ваших братів».
[15] Можна скористатися своїм прикладом, щоб проілюструвати ситуацію, коли проект, початий однією людиною, завершувався іншою, і до яких катастрофічних наслідків це призводило. Зазвичай у того, кого просять встати на заміну, немає такого сильного бажання добре виконати роботу, як у того, хто розпочинає проект.
[16] Кіпр – острів, де Павло і Варнава почали свою першу місіонерську подорож. Мнасон, мабуть, був з елліністів, і на нього швидше можна було розраховувати, що він запросить у свій будинок Павла і язичників, ніж на палестинського єврея.
[17] Це єдине місце, де ми зустрічаємося з Мнасоном. Лука відмічає, що Мнасон був «давнім учеником», можливо, щоб підкреслити, що він був одним із засновників церкви в Єрусалимі і мав будинок у цьому місті; не виключено також, що Лука згадує це тому, що Мнасон був одним з джерел інформації для його двотомної історії (Лк. 1:3); а можливо і те, що ця деталь не мала жодного особливого значення.
[18] Ймовірно, приготування для цього були зроблені під час тих «багатьох днів», які Павло і його сподвижники провели в Кесарії (в. 10). У вірші 16 зустрічаються деякі текстові труднощі. В одних рукописах міститься натяк на те, що Мнасон прибув у Кесарію з Єрусалима, а потім супроводжував групу назад в Єрусалим, в інших же – що мандрівники зупинилися в Мнасона на ніч на півдорозі до Єрусалима. Ця різниця не впливає на суть історії.
[19] У тому, що на свята приходили язичники, не було нічого незвичайного (Ін. 12:20). Великий зовнішній двір території храму називався «Двір язичників». Проте, якщо язичник не був «богобоязливим», тобто не збирався стати юдейським прозелітом, він викликав в Єрусалимі підозру.
[20] Оскільки пізніше згадується племінник Павла (23:16), то іноді висловлюється припущення, що в сестри Павла був в Єрусалимі будинок і що Павло міг зупинитися в неї. Проте ми не можемо наполягати на істинності цих припущень.
[21] Див. також Лк. 9:53; 13:33; 18:31; 19:11,28.
