Якось мені спала думка: «Добре б уміти заглядати в майбутнє!» Але подумавши, я вирішив, що подібна здатність зажадала б від мене занадто великої відповідальності в порівнянні з тією користю, яку вона могла б принести. Що, якби я знав про кожну трагедію, яка мала статися в моєму житті? Це затьмарило б усю радість мого нинішнього існування.
Вирушаючи в Єрусалим, Павло напевно знав про своє майбутнє одне: наприкінці цієї третьої місіонерської подорожі на нього чекають випробування! У листі з Коринфа в Рим він повідомив про своє майбутнє відвідування Єрусалиму і висловив таке прохання: «Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, щоб позбутися мені невіруючих у Юдеї» (Рим. 15:30,31б). Прощаючись з пресвітерами в Милеті, він сказав: «І ось нині я, за велінням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустріне мене; тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене» (Діян. 20:22,23).
Павло знав, що після приїзду в Єрусалим на нього неминуче чекає арешт, а, можливо, навіть і смерть (21:13). Чому ж він все-таки пішов туди? Він був переконаний, що на те була Божа воля (19:21; 20:22[1]), а заради Господа він був готовий ризикувати усім.
У цьому розділі ми побачимо завершення Павлової подорожі в Єрусалим і зростання напруженості в міру його наближення до міста. Заразом ми постараємося зрозуміти, чому Павло був готовий ризикувати усім заради Господа і чому ми теж маємо бути готові на це.
МОРСЬКА ПОДОРОЖ (21:1-3)
Попередній розділ завершився зворушливим прощанням Павла з ефеськими старійшинами. Розділ 21 починається словами: «Коли ж ми, розлучившись із ними, відпливли…» (в. 1а). У грецькому тексті дослівно написано: «Коли ми змогли відірвати себе від них, ми відплили…»
Лука, будучи членом Павлової команди, очевидно, вів щоденник подорожі. Він пише: «[Ми] … одразу прийшли до Косу, другого дня – в Родос, а звідти до Патари» (в. 1б). Про перші дві зупинки Лука міг би написати детальніше. Острів Кос був батьківщиною Гіппократа і колискою всесвітньо відомої медичної школи. Родос славився своїми трояндами (від них він і дістав свою назву), а також одним із семи чудес світу – колосом Родоським, тридцятидвометровою бронзовою статуєю бога сонця Геліоса, яка колись височіла над гаванню. Лука, проте, писав не дорожні замітки. Він розповідав про те, як Павло квапився в Єрусалим, щоб встигнути туди до свята П’ятдесятниці (20:16[2]).
Якби Павлова команда продовжувала плисти на тому ж кораблі, що заходив майже в кожен порт, то вони напевно не потрапили б в Єрусалим вчасно. Пришвартувавшись в Патарі, вони з радістю виявили там океанське судно, що прямувало у Фінікію[3]. Фінікія розташовувалася на східному узбережжі Середземного моря трохи північніше за Палестину. З Фінікії було зовсім близько до Єрусалима. Лука пише: «І, знайшовши корабель, що прямував до Фінікії, зійшли на нього і відпливли» (в. 2).
Цей корабель, на відміну від попереднього, який притискався до берегової лінії, попрямував через Середземне море прямо у Фінікію[4]. Вони обійшли з півдня острів Кіпр (в. 3а), де майже десять років тому почалася перша подорож Павла і Варнави (13:4). Проте судно йшло без зупинок, поки, нарешті, не «причалили в Тирі» (21:3б), «бо тут треба було розвантажити корабель» (в. 3в).
ВИПРОБУВАННЯ В ТИРІ (21:4-6)
Тир був головним містом Фінікії. Це древнє місто добре відоме студентам, що вивчають як світську, так і біблійну історію. Хирам, цар Тирський, поставляв кедр на будівництво Соломонового храму[5] (3Цар. 5:10). Ісус згадував Тир у Своїх проповідях (Мф. 11:21) і навіть одного разу відвідав область поблизу Тиру (Мф. 15:21; Мк. 7:24).
Коли гоніння на християн, що здійснювалися Савлом та іншими, змусили їх покинути Єрусалим (Діян. 8:1-4), деякі з них пішли у Фінікію (11:19). Не виключено, що церква в Тирі була встановлена саме в той час. Через роки Павло, на шляху з Антиохії Сирійської в Єрусалим, проходив через Фінікію, «розповідаючи про навернення язичників, і творили велику радість усім браттям» (15:3б). Можливо, тоді Павло і познайомився з деякими тирськими братами[6].
Корабель, на якому знаходився Павло, досить швидко перетнув Середземне море (Іоанн Хризостом вважає, що ця подорож тривала лише п’ять днів). І хоча як і раніше Павлу необхідно було прибути в Єрусалим до П’ятдесятниці, тепер у нього з’явилося трохи вільного часу[7]. Для розвантаження корабля в Тирі знадобиться декілька днів, але це його не хвилювало. Він використовував час для зміцнення зв’язків з тирськими братами. Лука пише: «І, знайшовши учеників[8], пробули там сім днів» (21:4а).
Раніше Павло порадував серця братів цієї місцевості своєю розповіддю про успіх Євангелія серед язичників, а тепер у нього з’явилася можливість повідомити їм нові відомості. Кульмінацією їх дружнього спілкування став той момент, коли вони зібралися за Господньою вечерею в перший день тижня[9].
І тільки одна думка затьмарювала їх спілкування: «Вони, з натхнення Духа, говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалима» (в. 4б). Мабуть, хтось з братів у Тирі мав дар пророцтва і попереджав Павла про майбутні небезпеки (див. 20:23; 21:10,11).
Будь я Павлом, я б вважав за краще насолоджуватися спілкуванням з моїми братами, не думаючи про майбутнє, проте Святий Дух не дозволяв йому цього. «По усіх містах» Святий Дух надихав людей, щоб вони нагадували апостолові про «кайдани і скорботи», що чекали на нього (20:23). Яким же, напевно, було випробуванням для Павла зберегти рішучість і довести свою місію до кінця!
Зверніть увагу на попередження, висловлене Павлу тирськими братами: «щоб він не йшов до Єрусалима». Я сумніваюся, що ця конкретна заборона виходила від Святого Духа, принаймні, з двох причин: (1) Павло завжди слухався заборон Духа (16:6-8). Якби Дух ясно сказав Павлу не ходити в Єрусалим, він, звичайно ж, послухався б Його настанов. (2) Павло, очевидно, вважав, що похід в Єрусалим – це наказ згори[10], а Дух не суперечитиме Самому Собі. Я гадаю, діло було так: Святий Дух відкрив братам у Тирі, що Павла чекають в Єрусалимі труднощі, і вони самі зробили висновок, що ходити йому туди не слід[11]. Попередження Духа було послане не як заборона, а як попередження – щоб підготувати Павла до того, що на нього чекало в Єрусалимі.
Тиждень у Тирі пролетів швидко. І якщо до цього Павло мав задовольнитися лише коротким знайомством з тирськими християнами, то цього разу семиденне спілкування зробило їх найближчими друзями. Сцена розлучення нагадує зворушливе прощання в Милеті: «Перебувши ці дні, ми вийшли і пішли, і нас усі проводжали з жінками і дітьми[12] аж за місто; а на березі, ставши на коліна[13], помолились[14]. І, попрощавшись один з одним, ми зійшли на корабель, а вони повернулися додому» (21:5,6).
Цілі сім’ї прийшли проводити Павла і його товаришів. У всіх на очах були сльози, коли вони прощалися з тим, хто готовий був ризикувати усім заради Господа.
ПРИВІТНЕ ВІТАННЯ (21:7)
З Тиру корабель попрямував на південь – у Птолемаїду, найпівденніший порт Фінікії, який знаходився приблизно за п’ятнадцять кілометрів від гори Карміл. Птолемаїда, римська колонія, за часів Старого Завіту називалася «Акко» (Суд. 1:31). Пізніше єгипетський цар Птолемей ІІ перейменував це місто. У місті була невелика община, створена, ймовірно, у той же час, що і община в Тирі (11:19).
Лука продовжує: «Ми ж, завершивши плавання, з Тиру[15] прибули до Птолемаїди, де, привітавши братію, пробули в них один день» (в. 7). Із слів Луки ясно, що брати зустрічали корабель Павла в доках Птолемаїди[16], і що вони забрали мандрівників до себе.
Якщо основною темою уривка 21:1-17 є готовність Павла поставити усе заради Господа, то побічною темою можна вважати бажання ранніх християн бути разом. Коли я читаю розділи 20 і 21, я вражаюся тим зусиллям, які додавав Павло для пошуку братів у кожному місті. Не менше враження на мене створює і гостинність цих братів. Несподівана поява дев’яти або навіть більше братів[17], очевидно, ніким не сприймалася як покарання. Я уявляю, як християни Птолемаїди наполягають: «Якщо ви визнали нас вірними Господу, то увійдіть у наш дім і живіть у нас» (див. 16:15)[18].
Мене захоплює в братах Тиру і Птолемаїди їх привітна гостинність. І особливо мене захоплює їх доброта, коли я згадую про те, що церкви в тих містах виникли в результаті жорстоких гонінь, в яких брав участь і Павло (8:1-4; 11:19). Коли їх колишній гонитель показався на порозі їх будинку, вони не дозволили образам минулого затьмарити нинішнє спілкування. Вони вітали Павла і його друзів.
Одним з благословень, даних християнину, є спілкування з іншими християнами. Якщо християни не шукають зустрічей з братами під час своїх подорожей, вони позбавляють себе багатьох благословень!
У нашому розділі основна і побічна теми не є взаємовиключними. Одна з причин, через які Павло був готовий ризикувати усім заради Господа, була любов до братів. Він прямував в Єрусалим, бо сподівався ослабити напруженість між юдейськими і язичницькими християнами (Рим. 15:22-33). Подібно до Ісуса він був готовий «душу свою покласти за друзів своїх» (див. Ін. 15:13б).
[1] Див. обговорення Діян. 19:21 і 20:22 у розділах «Коли християнство б’є по кишені» і «Слово до проповідників, старійшин та інших грішників».
[2] Див. обговорення Діян. 20:16 у розділі «Слово до проповідників, старійшин та інших грішників».
[3] Цей корабель, напевно, був значно більше за той, яким вони пливли раніше. Пізніше його розвантаження зайняло сім днів (в. 3-6).
[4] У вірші 3 Лука пише, що вони прямували «в Сирію». Фінікія – це область у римській провінції Сирія.
[5] Інші посилання на Тир у Старому Завіті див. у пророцтвах Іс. 23; Єз. 26-28; Ам. 1:9,10.
[6] Можливо також, що Павло і Варнава зустрічалися з деякими братами з Тиру, коли возили добровільну допомогу від Антиохії Сирійської в Єрусалим (11:27-30; 12:25).
[7] Починаючи з цього моменту, Павло, здається, вже більше не поспішав.
[8] Грецьке слово, перекладене «знайшовши», припускає наполегливий пошук. Тир був великим містом, а церква, видно, маленькою.
[9] Оскільки в Тирі вони знаходилися упродовж цілого тижня, то вони там були і в перший день тижня і, отже, взяли участь у Господній вечері (див. обговорення Діян. 20:7 у розділі «Сплячі учні»).
[10] Див. обговорення Діян. 19:21 і 20:22 у розділах «Коли християнство б’є по кишені» і «Слово до проповідників, старійшин та інших грішників».
[11] Точні слова Духа наведені у в. 11. Вони передбачали те, що мало статися, але не забороняли Павлу йти в Єрусалим.
[12] Тут вперше в книзі Діянь згадуються діти у зв’язку з діяльністю общини.
[13] Див. обговорення Діян. 20:36 у розділі «Слово до проповідників, старійшин та інших грішників».
[14] Це називають «молитовними зібраннями на березі».
[15] Деякі вважають, що ці слова вказують на те, що цей корабель плив тільки до Птолемаїди, а далі Павло і його супутники пішли пішки.
[16] Павлу не знадобилося «видивлятися» цих братів. Звістка про шлях слідування Павла, можливо, дійшла до Птолемаїди за той тиждень, який Павло і його сподвижники провели в Тирі.
[17] Див. обговорення Діян. 20:4 у розділі «Пам’ятайте про бідних».
[18] Оскільки в різних культурах поняття «гостинності» і «покарання» різняться, то цей відступ, можливо, необхідно адаптувати до місцевих умов. Християни не повинні зловживати гостинністю своїх братів християн (Прит. 25:17), але гостинними християнам бути слід (Євр. 13:2)!
