Багатьом людям дуже подобається, коли можновладці нічим не відрізняються від пересічних громадян власної країни. Дехто переконаний, що саме так і має бути, тобто люди, які обіймають високі державні посади, мають жити скромно, аж ніяк не користуючись усілякими земними благами. Деколи в Мережі можна натрапити на статті, в яких розповідається про президентів, міністрів, які провадять доволі скромний образ життя, часто жертвуючи левову частку власного заробітку на доброчинність… Дійсно, і таке буває у світі, проте стосовно цього варто зробити кілька зауважень, бо часто люди видають бажане за дійсне, а натомість дійсність буває прозаїчніша (а часом і мерзенніша) за бажане.
Для початку слід вказати на той факт, що далеко не у всіх країнах президент є головою держави, досить часто це лише церемоніальна посада, від якої мало що залежить. І часто саме таких людей ставлять у приклад «ідеальних» можновладців. Звісно, що такі чудові люди взагалі є, але коли від них мало що залежить… то який сенс тоді рівнятися на них? – Загалом, так мислить світ, тому відразу перейдемо до наступної групи «ідеальних» можновладців. Або ж тих, кого намагаються нам нав’язати в якості ідеалу.
До другої групи, як не дивно, часто потрапляють диктатори, які привселюдно заявляють про те, що вони разом зі своїм народом, є частиною народу і нічим не відрізняються від цього народу… Насправді, це брехня, яка розповсюджується і усіляко підтримується пропагандою (помічено, що диктатори ніяк не можуть жити без всюдисущої пропаганди). Як приклад: Йосиф Сталін, який помер, і в нього після смерті був начебто лише «мундир та люлька». Загалом, як відомо, люди голими приходять у цей світ і такими самими (у матеріальному сенсі) його полишають. Так що формально Сталін взагалі покинув цей світ у первозданному вигляді, а загалом, протягом свого життя, він нічим себе не обмежував (як і решта радянських ватажків). Просто серед обожнювачів срср склався такий міф стосовно персони «вождя», який вони скрізь де тільки можна розповсюджують, через що і ходить така чутка, що Сталін провадив ледь на спартанський спосіб життя (як і інший кат, Микола ІІ).
Але є і третій тип «ідеальних» можновладців, який, як не дивно, відповідає дійсності. Бувають і такі люди, що дійсно живуть доволі скромно відносно посад, які вони займають, і тих можливостей, які ці посади дають. Таких посадовців можна зазвичай зустріти в розвинених демократичних країнах, де відсутня терпимість до будь-якої корупції і де присутня постійна зміна влади. Втім, і такі люди за рівнем статків і комфортом життя відрізняються від середньостатистичних громадян: все ж таки високі посади мають на увазі відповідну оплату праці. Так що і тут бажаного «ідеалу» навряд вдасться відшукати.
Але не зневіряйтеся, ідеального можновладця можна знайти. Але не у світський хроніці, а в Біблії. Це Ісус Христос. Як сказано про Нього, «Він є Господь над владиками і Цар царів» (Одкр. 17:14). Цар, Який посланий Богом «благовістити убогим, …зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе» (Лк. 4:18,19). Цар, Який через убогість не мав «де й голови прихилити» (Лк. 9:58) і Який віддав всього Себе задля спасіння людства (див. Ін 3:16). Чим не ідеальний можновладець? – Насправді, так і є, от лише чомусь мало хто з людей готовий дійсно це визнати і прийняти Ісуса з Назарету як свого особистого Повелителя і Спасителя.
Зважаючи на це, може проблема в людях, може вони самі не знають чого хочуть? Зокрема, у пошуках ідеалу.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Ідеальні можновладці