У книзі Діянь святих Апостолів записано сім проповідей Павла[1], і тільки одна звернена до християн – у Діян. 20.
Наприкінці попереднього розділу Павло готувався покинути Троаду (20:11)[2]. Він велів своїм супутникам сісти на корабель, а сам пішов пішки в Асс[3], наступний порт, куди його призвав Господь (в. 13). Можливо, до моменту відплиття корабля він ще не був готовий покинути місто (може, він хотів побути ще трохи з братами з Троади). А може, йому просто захотілося віддалитися від усіх[4]. Лука пише: «Коли ж він зустрівся з нами в Ассі[5], то, взявши його, ми прибули до Мітилини[6]. І, відпливши звідти, наступного дня зупинилися навпроти Хіоса[7], а другого дня пристали до Самоса і, побувавши в Трогіллії[8], наступного дня прибули в Мелит[9], бо Павлові спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асії[10]: він поспішав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятниці[11] бути в Єрусалимі» (в. 14-16).
Мабуть, у Павла була двох або триденна стоянка в Мелиті, поки завантажувався або розвантажувався (чи, можливо, ремонтувався) корабель. Він відправив посильного до Ефеса з проханням до старійшин церкви прийти до нього в Мелит[12]. Вони пройшли близько сорока п’яти кілометрів на південь, щоб побачити його; і, коли вони прибули, Павло виголосив велику прощальну промову, записану в Діян. 20.
Мені подобається називати цю проповідь Павла «словом до проповідників, старійшин та інших грішників». Проповідь явно адресована старійшинам; вона була звернена безпосередньо до них (в. 17). Звіт Павла про роботу в Ефесі цінний також і для проповідників. Але я гадаю, що в ній міститься щось корисне для усіх членів церкви. Не забувайте, що там були не лише Павло і ефеські пресвітери; з Павлом було, щонайменше, вісім супутників (в. 4-6). Тому я хочу витягнути з цього тексту істини, які призначені усім.
СЛОВО ДО ПРОПОВІДНИКІВ
Почнемо з проповідників. Оскільки проповідують небагато, то розмова про проповіді з непроповідниками може здатися недоречною. Проте знати про те, що говорить Писання про проповідницьку діяльність, корисне усім християнам[13].
Що таке проповідницька діяльність
Із Павлових слів ми дізнаємося, що таке проповідницька діяльність. Почнемо із заперечень. Проповідницька діяльність – це не легке життя[14]. Павло говорив про випробування і сльози, які випали на його долю (в. 19; див. також в. 31). Він говорив про довгий час, коли «…день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного» з них (в. 31). Це вам не фіксований робочий час з 8:00 до 17:00. Він говорив про «кайдани і скорботи», які чекали на нього в Єрусалимі (в. 23).
Проповідницька діяльність – це не шлях до багатства. Бачу, як Павло простягає свої грубі, мозолясті руки до старійшин, кажучи: «Самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили ці руки мої» (в. 34). Фінансова підтримка проповідників виправдана Писанням (Лк. 10:7; 1Кор. 9; 1Тим. 5:18), але це в проповідницькій діяльності далеко не головне. Проповідницька діяльність – це особливе служіння людини.
Проповідницька діяльність не страхує від небезпек. Павло казав своїм слухачам: «І ось нині я, за велінням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустріне мене» (в. 22). Проповідникам невідомо, що може принести їм завтра.
У нашому тексті також підкреслюється, що проповідницька діяльність – це не пастирство. Павло призвав не проповідників, а пресвітерів Ефеса [старійшин; суч. пер.] (в. 17). Як ми побачимо, пастирями є старійшини (в. 17, 28); проповідник же – не «пастор». (Іноді проповідник може бути одним із старійшин[15], але, з біблійного погляду, проповідник і пастир – різні.)
Переходячи від заперечення до твердження, можна сказати, що ця проповідь розкриває суть роботи проповідника. Майже в кожного є своє уявлення про те, на що він має витрачати свій час і які теми зачіпати у своїх проповідях. Давайте запитаємо Павла: «У чому обов’язки проповідника? Що ти робив в Ефесі?» Уявляю, як він спочатку говорить: «Я учив і проповідував» (в. 20, 25). У Павлових словах нічого не говориться про буденні дрібниці, які часто навалюються на проповідників і відводить їх від основного завдання.
Потім мені чується, як Павло пояснює свої слова: «Я проповідував і учив вас Божому Слову». Він говорив про слово «благодаті Його, Який зможе навчати вас більше і дати вам спадщину з усіма освяченими» (в. 32).
Павло підкреслив, що він проповідував і учив усьому Божому Слову[16]. Напучуючи ефесян, він «не пропустив нічого корисного» (в. 20)[17], і тому наполягав, що він «чистий… від крови усіх», бо «не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу» (в. 26, 27). Насамперед проповідник відповідальний перед Богом. Не так важливо сподобатися людям, розташувати їх до себе або збільшити їх чисельність, як сповістити їм «усю волю Божу» (в. 27)!
Далі я уявляю собі, як Павло каже: «Я проповідував і учив усіх Божому Слову скрізь, де тільки міг». Він учив «прилюдно і по домах» (в. 20). Той проповідник, який вважає, що йому треба тільки стояти за кафедрою, не усвідомлює масштабів завдання, покладеного на нього.
І, нарешті, мені чується, як Павло проголошує: «Я учив і проповідував Слово Боже скрізь, де тільки міг, усім людям». Він урочисто свідчив це «юдеям і еллінам» (в. 21). Він не вибирав улюбленців. Проповідник не готовий допомогти нікому до тих пір, поки не буде готовий допомагати усім.
Яким має бути ставлення проповідника
Павло говорив не лише про те, що має робити проповідник, але також про настрій проповідника – про дух, який він має в собі розвивати. Важче мати правильний настрій, ніж виконувати правильні дії.
Проповіднику потрібен дух упокорювання. Павло працював для Господа «з усякою смиренномудрістю» (в. 19). У вірші 24 Павло говорить про своє «служіння». Проповідник – не більш як слуга (див. Рим. 12:3; Фил. 2:3-5). Він не пастир; у його завдання не входить управління церквою. Його завдання – проповідувати Слово, і він має проповідувати його в усій повноті!
Проповіднику потрібен дух віри. На Павловому тілі була безліч шрамів (2Кор. 11:23-33). На його місці я б, напевно, сказав: «Я досить настраждався. Я виконав свою частину. Пора на відпочинок». Проте Павло не думав кидати почате. Що примушувало його працювати? Його віра в Господа (в. 21,32). Що б не відбувалося, він був у Божих руках! Він говорив ефеським старійшинам про своє майбутнє: «І ось нині я, за велінням Духа[18], йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустріне мене; тільки Дух Святий по всіх містах[19] свідчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. Але я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям[20], тільки б з радістю завершити мою діяльність[21] і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса: проповідувати Євангеліє благодаті Божої» (в. 22-24).
На початку вірша 24 Синодальна Біблія услід за Західним текстом додає: «Але я ні на що не зважаю». В одному з англійських перекладів початок такий: «Але це мене не хвилює». Ми дозволяємо занадто багато чому «хвилювати» нас: ми боїмося критики, смерті, невдач, хвороби, самотності, безробіття, майбутнього, старості. Я дозволяю особистим труднощам, проблемам, пов’язаним із здоров’ям, стресам на роботі впливати на мій стан духу. Павло ж казав, що єдине, що його турбує, – це виконання тієї місії, яка покладена на нього Богом, і чесне її виконання до кінця!
Проповідник має уміти співпереживати. Павло двічі говорив про пролиті сльози (в. 19, 31). Справжні чоловіки уміють плакати (Ін. 11:35; 2Кор. 2:4; Фил. 3:18). Якщо усе, що пов’язане з проповідуванням, не чіпає вашого серця, не ставайте проповідником!
СЛОВО ДО СТАРІЙШИН
Тепер перейдемо до старійшин. Ця проповідь, передусім, звернена до старійшин (в. 17[22]). І знову, оскільки більшість не є старійшинами, може здатися, що мало користі говорити з ними про справи старійшин. Проте я молюся і сподіваюся на те, що багато з тих чоловіків, хто зараз читає ці рядки, захочуть стати старійшинами (1Тим. 3:1). Крім того, я вважаю, що всякому чаду Божому треба знати, що означає бути старійшиною за Писанням.
Що означає не відповідати поняттю «старійшина»
І знову ми почнемо із заперечення. Посада старійшини не має нічого спільного зі станом, який приносить славу і почесті. Прочитайте уважно звернення Павла до ефесян. Він говорить тільки про роботу і відповідальність. Як головну ілюстрацію він використовує працю пастуха. У пастуха була брудна робота; живучи з вівцями, він наскрізь просочувався їх запахом. Це була небезпечна робота, адже навколо нишпорило багато хижих звірів. Ця робота не приносила слави.
Повторюю, посада старійшини не приносить грошей і не годиться для кар’єри в житті. Згідно з Писанням, старійшини можуть отримувати платню за працю (1Тим. 5:17,18)[23], але не лише в цьому полягає старійшинство. Одна з вимог, якій має відповідати старійшина, – бути «не сріблолюбним» (1Тим. 3:3; див. також Тит. 1:7; 1Пет. 5:2). Павло закликав ефеських пресвітерів наслідувати його приклад і не бажати ні від кого «ні срібла, ні золота, ні одягу»[24] (Діян. 20:33; див. також в. 34, 35).
Крім того, бути старійшиною не має нічого спільного з володінням необмеженою владою. Пізніше, у міру того як церква ставала все більш і більш відступницькою, церковні керівники набували владу над все більшою і більшою територією. В обов’язок ефеських керівників входило нагляд за церквою в Ефесі, і тільки[25]. Вільям Барклей сказав: «[Старійшини] були місцевою владою, яка обмежувалася тією общиною де вони були поставлені».
[1] З урахуванням 14:14-18, у Діяннях записано вісім проповідей. Див. обговорення Діян. 14:14-18 у розділі «Від обожнення до приниження».
[2] Пізніше, після звільнення з в’язниці в Римі, Павло знову відвідав Троаду (2Тим. 4:13). Деякі вважають, що там він і був заарештований.
[3] Асс розташовувався на протилежному від Троади березі півострова, на відстані близько 30 км сушею і близько 60 км морем.
[4] Пор. це з діями Ісуса в Мк. 6:45,46. Оскільки Павло не лягав спати напередодні вночі, у нього, ймовірно, була вагома причина йти 30 км пішки замість того, щоб спати на борту корабля.
[5] Павло був на кораблі, який плив «з усіма зупинками» (подібно до пасажирського потягу). Пізніше він сів на корабель, який робив дуже мало зупинок (21:2; подібно до швидкого поїзда).
[6] Мітилина була гаванню на південно-східному узбережжі острова Лесбос.
[7] Хіос і Самос – острови.
[8] Цих слів немає в суч. пер., але вони є в Західному тексті.
[9] Мелит був важливим морським портом. Він дещо програвав порівняно з Ефесом, але все таки був великим містом.
[10] Павло, поза сумнівом, хотів заїхати в Ефес, але, якщо він мав намір дістатися до Єрусалима до П’ятдесятниці, у нього не було часу на зупинки: (1) очевидно, його корабель не заходив в Ефес. Щоб потрапити туди, Павлу довелося б залишити корабель у Хіосі, найняти човен до Ефеса, а потім, після закінчення візиту, шукати інший корабель, що прямував в Єрусалим. (2) Павлу було б неможливо поїхати з Ефеса скоро. У нього було багато друзів, а східна гостинність припускала тривалі бенкети і святкування. (3) Павло міг навіть опинитися в центрі ще одних безладів (після одного такого випадку він і покинув Ефес [20:1]).
[11] Павло хотів прибути в Єрусалим до свята. Він вже пропустив Пасху (20:6), і одна третина терміну до П’ятдесятниці вже минула, і тому він квапився. Чому Павлу хотілося бути там на П’ятдесятницю? З низки причин (поспілкуватися з численними друзями, відмітити свою юдейську спадщину, скористатися можливістю проповідувати і т. ін.); але, оскільки він прямував в Єрусалим, щоб передати кошти для бідних, його головна мета була, ймовірно, пов’язана з цими пожертвуваннями. Можливо, зібранні кошти мали б більший ефект, якби про них знало більше людей; можливо, факт присутності юдейських християн з усієї Юдеї полегшив би їх розподіл.
[12] Сам він не пішов до них, можливо, тому, що корабель міг відплисти до його повернення. Якби корабель Павла відплив до прибуття старійшин, це було б для останніх незручністю; але якби Павло запізнився на корабель, то він би втратив всяку можливість дістатися до Єрусалима до свята.
[13] Непроповідники повинні знати, чого чекати від проповідників, і цінувати те, що робить добросовісний проповідник.
[14] Більш ніж за рік до цього Павло написав 2Кор. 11:23-33, де розповів про пережиті ним труднощі.
[15] Оскільки старійшини мають право наймати і звільняти проповідників, служіння проповідника як одним із старійшин може привести до конфлікту інтересів. Деякі проповідники духовно досить зрілі, щоб впоратися з подібною ситуацією, але багатьом це не вдається.
[16] Зокрема, покаянню і вірі (в. 21), Євангелію (в. 24), благодаті (в. 24) і царству/церкви (в. 25). Досить незвично бачити покаяння названим першим, а віру – другою (в. 24). Зазвичай люди приходять до віри в Ісуса, а потім каються у своїх гріхах (2:37,38). Проте не забувайте, що Павло в Ефесі проповідував, головним чином, язичникам. Йому спочатку треба було змусити їх навернутися «до Бога вiд iдолiв» (1Сол. 1:9), що включало «покаяння перед Богом» (в. 21; виділено мною), а потім він вже міг учити їх про Ісуса, щоб у них була віра «в Господа нашого Iсуса Христа» (в. 21).
[17] Старогрецький вираз, перекладений як «я не пропустив», вживався моряками, коли вони казали: «Я не опустив вітрила». Відносно проповідницької роботи Павла можна сказати, що вона йшла «на всіх вітрилах»!
[18] Деякі вважають, що Павло говорить тут про свій власний дух. У більшості перекладів слово «Дух» написане з великої букви, вказуючи на те, що Павло говорив про Святого Духа. У суч. пер. читаємо: «…корячись велінню Духа Святого». У принципі, неважливо, чи буде це Дух (з великої букви) або дух (з маленької букви), сенс не змінюється: Павло «за потягом [свого] духу» пішов в Єрусалим (19:21), поза сумнівом, бо був переконаний, що на те була Божа воля. Тому він був повний рішучості йти, шлях цей йому був зумовлений, і ніщо не могло утримати його.
[19] Святий Дух міг говорити з Павлом безпосередньо (як це було з Филипом [8:29], але слова «по всіх містах» означають, ймовірно, що Святий Дух у цих містах звертався до нього через пророків (див. 21:10,11).
[20] Див. Мф. 16:25; Мк. 8:35; Лк. 9:24; Фил. 1:23.
[21] Павло таки наприкінці здійснив свій шлях (2Тим. 4:7).
[22] Зверніть увагу, що в Ефеській церкві було декілька старійшин. Ніде в Новому Завіті ви не знайдете, щоб за общиною наглядав один старійшина/єпископ/пастир.
[23] За усе своє життя я знавав лише жменьку оплачуваних старійшин. Оскільки виконання обов’язків старійшин вимагає стільки часу і сил, церкві потрібно більше вільних старійшин.
[24] Усе це символи наявного становища в першому столітті. Вони і зараз такі в багатьох місцях.
[25] Такий зразок, даний Новим Завітом. Див. Фил. 1:1; 1Пет. 5:2.
