СІМ’Я З РАДІСТЮ ВИВЧАЛА СЛОВО ОТЦЯ СВОГО (20:7)
Коли «ученики зібралися на переломлення хліба», важливою частиною їх служіння було вивчення Божого Слова. Боже Слово читали (Кол. 4:16; 1Тим. 4:13), і якщо хтось з чоловіків, що були присутніми, був здатен наставляти, той проголошував проповідь (1Тим. 4:13; 2Тим. 4:1,2). Лука пише, що, коли церква в Троаді зібралася разом для переломлення хліба, «Павло… розмовляв із ними» (Діян. 20:7б). Від грецького слова, перекладеного «розмовляв», відбувається наше сучасне слово «діалог». Бесіда припускає обмін думками[1]. Суть сказаного ним, видно, була тією самою, що і в заклику до ефеських пресвітерів певний час потому (в. 17-35).
Проповідники люблять відмічати, що Павло «продовжив слово до півночі» (в. 7в). У Павла було багато на серці, чим він хотів поділитися з цими християнами, але, ймовірно, брати теж просили його продовжувати. Уявляю, як Павло каже: «Ну, годі, вже пізно, і я знаю, що ви втомилися», – а у відповідь протест слухачів: «Ні! Ми зовсім не втомилися. Продовжуй, брате!» Християни в Троаді керувалися не стільки годинами, скільки можливістю послухати. Хтось сказав: «Завдання полягало не в тому, щоб змусити їх прийти, а в тому, щоб змусити їх розійтися по домівках!»
Багато хто з нас на заході не звик утримувати увагу на чомусь впродовж тривалого часу – і виною тому телебачення: телевізійні фрагменти іноді тривають лише декілька секунд. Нам треба тренувати себе, щоб слухати і пізнавати Біблію, коли нам її викладають! Рання церква любила вивчати Боже Слово.
СІМ’Я ЗУСТРІЧАЛАСЯ СКРІЗЬ, ДЕ ТІЛЬКИ МОГЛА (20:8,9)
За багато років я побував на сімейних зустрічах, які проходили в будинках, в орендованих залах і в парках. Де збирається сім’я, не має особливого значення. Так само, збираючись разом, перші християни не занадто піклувалися про місце своїх зустрічей. Іноді вони зустрічалися по будинках (Филим. 1, 2); іноді принародно (Діян. 2:46; 5:12). У Троаді вони збиралися у світлиці на третьому поверсі (20:8,9). Оскільки не в багатьох приватних житлах були три поверхи, ця кімната, очевидно була в багатоквартирному будинку, які були поширені в Римі і в містах, що наслідували Рим[2].
Чому ці християни збиралися на третьому поверсі? Може, орендна плата була нижча. Може, вони вибрали місце чимдалі від вуличного шуму і метушні. Не виключено, що це місце було єдиним, яке вони змогли знайти. Якими б не були причини, це місце було не особливо зручним для зустрічей. Після цілого робочого дня членам церкви доводилося підійматися трьома сходовими прольотах, щоб дійти до місця проведення служби (а у випадку, описаному в Діян. 20, вони ходили вниз і вгору цими сходами не один раз). Це не турбувало їх. Мета їх зустрічі була важливіша, ніж місце зустрічі.
У власному місці для зібрання общини є свої переваги: члени церкви точно знають, де вони збиратимуться від тижня до тижня; будівля може бути пристосована для потреб общини, що постійно змінюються; нехристиянам церква може здаватися більш стабільною і постійною. Але володіння будівлею може мати і свої недоліки: витрати на його утримання можуть виснажити фінансові ресурси членів, змусивши їх відмовитися від багатьох добрих справ; община може вирішити, що, раз у неї є своя власна будівля, то можна просто чекати, поки загиблі самі «прийдуть на богослужіння»; община може зосередити увагу на собі і займатися тільки власними справами і благополуччям.
Має та община, з якою ви пов’язані, свою будівлю, чи ні[3], її членам треба постійно нагадувати, що не стільки важливе місце їх зустрічі, скільки те, що вони роблять, збираючись разом – і як вони живуть, розходячись по домівках.
ЧЛЕНИ СІМ’Ї ПІКЛУВАЛИСЯ ОДИН ПРО ОДНОГО (20:9-12)
У багатоповерховому житловому кварталі в Троаді «під час тривалої Павлової бесіди одного юнака на ім’я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон» і він вивалився з підвіконня третього поверху на вулицю (в. 9). Служба несподівано обірвалася, члени церкви підхопилися на ноги і кинулися вниз довгими сходовими прольотами. Ті, кому довелося втратити молодого сина або дочку, можуть собі уявити те замішання, яке охопило усіх, коли вони стояли, дивлячись на розбите тіло юнака. Лука написав просто, що вони «тривожилися» (в. 10).
Вірш 12 розширює наше уявлення про глибину їх горя. Пізніше, коли зібрання було розпущене, «юнака ж привели живого, і немало втішилися». Ймовірно, вони були у відповіді за хлопчика – за його доставку, а також за його безпеку. У суч. пер. сказано, що «вони привели юнака додому живим, і сильно тішилися» (виділено мною). Могло бути так, що батьки юнака не були християнами, а члени церкви обіцяли доставити його додому в повній цілості. Поставте себе на хвилину на їх місце, коли вони дивилися на його розпростерте тіло, не знаючи, що вони скажуть його батькам. Яка радість, мабуть, наповнила їх серця, коли Павло повернув життя хлопчикові! «Немало втішилися» є типовою недомовкою Луки.
У наступному розділі ми вивчатимемо це диво детальніше. А зараз мені хочеться просто відмітити, що члени сім’ї піклуються один про одного. Вони дійсно «радіють з тими, хто радіє, і плачуть з тими, хто плаче» (Рим. 12:15). Якщо ваше серце не б’ється в унісон з братами і сестрами в Христі, перевірте себе, щоб переконатися, чи один у вас з ними Отець!
ЧЛЕНАМ СІМ’Ї ПОДОБАЛОСЯ СИДІТИ ЗА СПІЛЬНИМ СТОЛОМ І РОЗМОВЛЯТИ ОДИН З ОДНИМ (20:11)
Після оживлення Євтиха Павло і інші повернулися в кімнату на третьому поверсі. У вірші 11 говориться: «Увійшовши ж і переломивши хліб та споживши, довго вів бесіду – аж до світанку». Можна, звичайно, припустити, що це переломлення хліба і те, яке згадане у вірші 7, – одне і те ж, але це маловірогідне. Оскільки християни в Троаді зібралися «для переломлення хліба», навряд чи б вони стали чекати декілька годин, щоб скуштувати від прісного хліба і випити від плоду виноградної лози, поки Павло б «продовжив слово». Напевно, передусім вони зібралися навколо Господнього столу, щоб згадати Його жертву. Після цього вони були готові слухати Павла. Переломлення хліба у вірші 11, яке сталося через декілька годин, ймовірно, означає дружнє застілля. Тут текст нагадує Діян. 2, де переломлення хліба у вірші 42 означає Господню вечерю, і те ж слово декількома віршами нижче (в. 46) означає спільну трапезу.
Як ми вже бачили, вивчаючи Діяння, дружнє застілля займало важливе місце в житті перших християн. Уявляю, як Павло і інші повертаються, радісно збуджені, у верхню кімнату. Чую полегшення в їх голосах, коли вони говорять про трагедію, що ледь не сталася. Було б дивно, якби ніхто не жартував над Євтихом з приводу того, як він заснув і впав. Так, напевно, тривало, поки розв’язувалися вузлики і розкладалася принесена із собою їжа. Подякувавши за їжу, за приїзд Павла і за порятунок Євтиха, вони розсаджуються і беруться за їжу. Це було видовище, яке здивувало б світ, бо юдеї і язичники, пани і раби, чоловіки і жінки їли разом за спільним столом – адже вони були «одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28).
Поки вони так спілкувалися, Павло «довго вів бесіду» (в. 11). У грецькому оригіналі слово, перекладене як «вів бесіду», відрізняється від того, що ми зустрічаємо у вірші 7. Тут це те слово, яке вживалося для опису невимушеної неформальної розмови. Можна сказати так: «Павло із задоволенням поговорив з ними перед від’їздом».
Кінець того дня в Троаді нагадує мені про численні богослужіння, на яких я був присутнім і за якими йшли дружні трапези. У Новому Завіті такі застілля називаються «вечерями любові» (Іуд. 12)[4]. Як би це не називалося, це особливий час, коли ми краще дізнаємося один одного, коли зміцнюються зв’язки один з одним.
Зазвичай у сім’ях велика радість, коли усі з’їжджаються, сідають за спільний стіл, спілкуються один з одним. Так само і члени ранньої церкви раділи дружнім застіллям і бесідам один з одним. Так треба чинити і нам.
ВИСНОВОК
Завершуючи цей розділ, давайте зупинимося на хвилину, щоб насолодитися атмосферою ранньої церкви. Я вважаю, що ми відновили основні складові новозавітної церкви: її організацію, проведення богослужінь, її визначення і т. ін. Проте іноді я задаюся питанням, чи досить ми старанно працюємо, щоб відновити дух і взаємини перших християн. Павло підкреслював, що церква – це Божа сім’я (1Тим. 3:15). Нехай допоможе нам Бог жити так, як личить сім’ї!
День Господній
Через роки поглибленого вивчення питання доктор Віллі Рордорф, професор систематичної теології в університеті м. Нойхатель, Швейцарія, дійшов висновку, що для перших християн «день Господній» був нерозривно пов’язаний з Господньою вечерею, так само як Господня вечеря приймалася виключно в неділю. Відносно практики багатьох конфесій, коли Господня вечеря дотримується раз на декілька місяців або раз на рік, він каже: «Один з головних недоліків нашого недільного богослужіння полягає у відсутності регулярного дотримання Господньої вечері». І ще: «По суті, ми не маємо права називати неділю «Господнім днем», бо відсутнє те головне, що має робити цей день Господнім, а саме – Господня вечеря». Віллі Рордорф
[1] Лекція – не єдиний біблійний спосіб проповідування.
[2] Троада була римською колонією.
[3] Деякі можуть сказати, що, оскільки в нас немає письмових свідчень про «церковні будівлі» до другого або третього століть, мати таку будівлю суперечить Писанню. Поборники цього часто стверджують, що треба збиратися тільки по будинках. Проте, вивчаючи Діяння, ми побачили, що перші громади збиралися в різних місцях; немає жодного «виняткового зразка» для того, щоб збиратися по будинках. Заповіді збиратися (наприклад, у Євр. 10:25) свідчать про те, що має бути місце зібрань, але не конкретизують, де саме. Це може бути і приватний будинок, і орендований зал, і галявина під яблунею, і будівля, яку община купила або побудувала. Кожна община має сама вирішити, де найкраще збиратися, щоб виконувати данні Богом задачі.
[4] Церква в Коринфі перекрутила вечері любові, коли, об’єднавши їх з Господньою вечерею, перетворила на п’яну гульню (1Кор. 11). Павло, звертаючись до них, засуджував не саме дружнє застілля, а те, у що вони його перетворили.
