Слово «окультний» походить від латинського occultus (прихований) і означає сокровенні таємниці або знання. У словниках даються наступні визначення слова «окультний»:
- У різних містичних навчаннях – нез’ясовний за допомогою законів досвіду і позитивного знання.
- Що має справу з надприродними діями, сутностями або явищами.
- Доступний тільки для «обраних», «посвячених».
У Втор. 18:9-14 перераховуються декілька окультних дій, які можна згрупувати під трьома заголовками: (1) прорікання (пророцтво долі, включаючи астрологію), (2) чаклунство (включаючи пристріти) і (3) спіритизм. Усі вони засуджені Богом (див. також Вих. 22:18; Лев. 19:31; 20:6,27; Іс. 47:13,14). У книзі «Торговці долями» Гері Вілбурн згрупував окультизм двадцятого століття під тими ж трьома заголовками: (1) пророцтво долі (включаючи астрологію, ворожбу, хіромантію і дії на психіку), (2) магія (включаючи чаклунство, чорну магію і сатанізм) і (3) спіритизм (включаючи спіритичні сеанси, контакти з космосом і викликання духів за допомогою планшетки). Хоча усе це було недвозначно засуджено Господом, окультизм процвітає в наш час так само, як він процвітав і в новозавітні часи.
У Павлові дні Ефес був серцем окультизму. У той час, як будні Афін оберталися навколо інтелектуалізму, а Коринфа – навколо аморальності, будні Ефеса оберталися навколо заклинань. Ефес буквально кишів волхвами, астрологами, медіумами і провісниками долі. Ефес не так страждав від гордині розуму або моральної розбещеності, як від містичної мани.
Ми бачили раніше, що Коринф мав сумнівну репутацію тих днів («коринфувати» означало коїти перелюб). Так само було і з Ефесом: збірки магічних заклинань називалися «ефеськими листами».
І хоча світські джерела не кажуть нам про пристрасть Ефеса до світу духів, це зрозуміло з Писань. У Діян. 19:19 ми читаємо, що під час служіння Павла в Ефесі «багато з тих, що займалися чародійством, зібравши свої книги, спалили перед усіма, і склали ціну їх, і виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм». У той час п’ятдесят тисяч драхм, як, втім, і тепер, було цілим статком. Мабуть, вогонь поглинув сотні, навіть тисячі сувоїв, пописаних заклинаннями, пристрітами, благословеннями і прокляттями.
У цьому розділі ми продовжимо розповідь про трирічне перебування Павла в Ефесі, звернувши особливу увагу на ставлення Бога до темних забобонів, які каламутили людський розум у тому місті.
СТАРА ПРОБЛЕМА (19:8-10)
Перш, ніж приступити до вивчення проблеми окультизму, давайте подивимося, як Павло впорався із старою проблемою напоумлення своїх співвітчизників.
Під час свого короткого візиту в Ефес наприкінці другої подорожі Павло виступив у синагозі, і люди просили його залишитися довше. Він же сказав, що повинен їх зараз залишити, але повернеться, якщо на те буде Божа воля (18:19-21). І він дотримався цієї обіцянки. «Прийшовши до синагоги, він безбоязно проповідував три місяці» (19:8а). Мати дозвіл виступати в синагозі упродовж трьох місяців і при цьому не бути битим або викинутим геть – це для Павла був справжній рекорд![1] Ймовірно, йому дозволили так довго говорити, бо у свій перший візит він справив добре враження[2].
У синагозі Павло проповідував, «навчаючи та переконуючи про Царство Боже» (в. 8б). Але проповідь про «Царство Боже» – це ж проповідь про Месію і Його царство (див. 28:31)! Павло розповідав людям про Ісуса і Його церкву[3].
Хоча спочатку Павла прийняли в синагозі краще, ніж зазвичай, кінцевий результат був той самий, що і раніше. Деякі з юдеїв «розлютилися і не вірили»[4] і говорили, «злословлячи шлях Господній перед народом»[5] (19:9а). Під фразою «шлях Господній» мається на увазі християнство. Коли невіруючі юдеї почали лихословити Ісуса перед народом, Павло вирішив, що пора покинути синагогу (див. Мф. 7:6). Тому «він, залишивши їх, відділив учеників» (Діян. 19:9б) – тобто тих, хто з радістю прийняв його вчення про Месію і Його царство.
У Филипах Павло проповідував на березі ріки, в Афінах – на агорі і в ареопагу, у Коринфі – у будинку Тита Юста. У Ефесі Павло знайшов для своїх проповідей будівлю училища[6]. Він «щоденно проповідував в училищі[7] якогось Тирана» (в. 9в). Чоловік на ім’я Тиран (про нього нам більше ніщо не відомо), що володів лекційним залом, здавав його Павлу або надав у тимчасове користування безкоштовно[8]. «Тиран» латиною означає «тиран, деспот». Якщо Тиран викладав у своєму власному училищі, то не виключено, що це було його прізвисько, дане студентами![9]
У Західному тексті додається цікава примітка до проповідей Павла: «він… щоденно проповідував… з п’ятої до десятої години»[10]. «З п’ятої до десятої години» – це з 11-ї ранку до 4-ї після полудня. Люди в тій частині світу робили перерву в цей час дня[11]. Звичайний робочий день був з 7-ї до 11-ї ранку, а потім – з 4-ї до 9:30 вечора. Під час п’ятигодинної перерви в середині дня, коли інші відпочивали і зал був вільний, Павло учив тих, хто хотів дізнатися про Христа.
Пізніше Павло відмічав, що в Ефесі він займався фізичною роботою, щоб утримувати себе і своїх співпрацівників (20:34). Більше того, він учив не лише публічно, але і по домах (в. 20), не лише вдень, але і вночі (в. 31). Таким чином, щоденний розклад Павла міг виглядати таким чином: з 7-ї до 11-ї ранку він працював, роблячи намети (ймовірно, у майстерні Акили і Прискілли); з 11-ї ранку до 4-ї години вечора він учив Божому Слову в училищі Тирана; з 4-ї до 9:30 вечора він знову робив намети; з 9:30 до півночі він учив по домах. Це свідчить про те, як Павло любив учити Слову!
Час, відведений для проповідей Павла в училищі Тирана, говорить дещо і про людей у тих краях: їм подобалося вивчати Слово. Щодня, поки їх друзі і близькі спали полуденним сном, вони слухали Павла! Якби ми жили в Ефесі, проявляли б ми таке ж сильне бажання вчитися? Чи так пристрасно ми бажаємо вчитися там, де живемо?
У в. 10 говориться, що «це тривало майже два роки». Ці два роки плюс три місяці, які Павло учив у синагозі (в. 8), плюс (можливо) «час в Асії» з вірша 22 складають у сумі «три роки», про які Павло згадує пізніше (20:31). Це було найтриваліше перебування Павла в одному місті в період його місіонерських подорожей, що вказує на ті унікальні можливості, які він виявив в Ефесі (1Кор. 16:9).
Головним чином завдяки зусиллям Павла Слово поширилося не лише Ефесом, але також і усією римською провінцією Асія, «так що всі жителі Асії слухали проповідь про Господа Ісуса: як юдеї, так і елліни» (Діян. 19:10б). Павлові вороги пізніше скажуть: «Не тільки в Ефесі, а майже по всій Асії цей Павло своїми переконаннями відвернув немало людей» (в. 26). Ймовірно, у цей час були встановлені усі або майже усі сім церков Асії (Одкр. 1:11), плюс громади в Колосах і Ієраполі (Кол. 1:2; 4:13).
Павло не займався євангелізацією одноосібно. Мудрий керівник завжди готує собі помічників, навчаючи і надихаючи інших. Ми відмічали раніше, що в Ефесі разом з Павлом були Тимофій і Тит. З ним також працював брат на ім’я Ераст (Діян. 19:22), так само як і християнин на ім’я Сосфен (1Кор. 1:1,2). Були з ним також два брати з Колос, Епафрас і Архип, ним же навчені і направлені на євангелізаційну роботу (Кол. 1:7,8; 4:12,13,17; Филим. 2,23). Можливо також, що «македоняни Гай і Аристарх, супутники Павлові» (див. Діян. 19:29), певний час працювали з ним в Асії. І в жодному разі не можна забути друзів Павла, благовісників Акилу і Прискіллу (18:18,19,26)[12].
Швидше за все, в Ефесі Павло публічно навчав Божому Слову, головним чином, в училищі Тирана (20:18). Там він учив тих, хто приходив до нього з усієї провінції. Потім вони несли Слово у свої рідні міста. Павло, приміром, пізніше казав, що сам він не був у Колосах, Лаодикії і інших містах того краю (враховуючи Ієраполь, який був неподалік від Лаодикії) (Кол. 2:1). Євангеліє було принесене в Колоси і, ймовірно, у Лаодикію і Ієраполь його «улюбленим співпрацівником» на ім’я Епафрас[13] (Кол. 1:7,8; 4:12,13).
Як би мені хотілося, щоб у нас було те саме завзяття, що в Павла і його співпрацівників! Тоді можна було б сказати, що усі, хто живе в нашому краю, «почули слово Господнє»!
[1] Порівняйте з трьома тижнями в Солуні (17:2,3).
[2] Можливо також, що серед богобоязливих людей він мав менший успіх, ніж зазвичай, і тому юдеї позадриили не так скоро.
[3] Див. обговорення Діян. 1:3 у розділі «Останні приготування».
[4] Використане тут грецьке слово означає непокору внаслідок невіри. Рятівна віра йде рука об руку з покорою.
[5] Грецьке слово, перекладене як «народ», може також мати спеціальний сенс, означаючи релігійну общину, збори. Деякі переклади і, зокрема, переклад Слов’янської евангельськой асоціації (СЕА) дають таку версію: «перед зборами». Я виходжу з того, що слово «народ» є правильним перекладом.
[6] У перші дні церкви в США проповідник, приходячи в нове місце, зазвичай домовлявся про користування шкільною будівлею і потім проповідував там щовечора. Так церква була встановлена в сотнях нових поселень.
[7] Старогрецьке слово, перекладене як «училище», споріднене слову «дозвілля», або «вільний час». Деякі вважають, що Тиран вів заняття училища в спортивному залі (гімнасії). У ті дні, на відміну від наших, у гімнасіях розвивали як розум, так і тіло; це було місце для настанов і для фізичних вправ.
[8] Можливо, що Тиран був християнином і дозволив Павлу користуватися залом безкоштовно.
[9] У такому разі це не обов’язково було образою. Зовні грубі прізвиська даються іноді від грубуватої любові.
[10] Хоча такого додавання немає в кращих перекладах, більшість учених вважають, що це може бути точним описом ситуації.
[11] Один древній автор стверджував, що «о 1-й годині після полудня людей, що спали, було більше, ніж о 1-й годині ночі» (цит. за Ф. Ф. Брюсом).
[12] Тихик і Трофим з Асії пізніше мандрували і працювали з Павлом (Діян. 20:4 та ін.); можливо, вони теж були навернені і навчені Павлом.
[13] Епафрас, очевидно, подорожував певний час з Павлом. Він був з ним у Римі (Кол. 4:12,13), і Павло навіть назвав його: «співв’язень мій» (Филим. 23).
