Виправлення неповного розуміння
Оскільки розуміння цих людей було неповним, передусім треба було відкоригувати його. Тому Павло став учити їх[1]: «Іоан[2] хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вірували у Грядущого за ним, тобто у Христа Ісуса» (19:4). Упродовж усієї книги Діянь Лука, за натхненням Святого Духа, незмінно дає проповіді в скороченні, але що стосується настанов Павла дванадцяти учням, «у скороченні» – це занадто м’яко сказано. Сильніше скоротити просто неможливо. Іоаннове хрещення було для Павла лише відправною точкою, з якою він почав свої настанови. Розповідаючи про «Грядущого за ним», тобто про Ісуса, він напевно повідав про Його смерть, поховання і воскресіння, про Його вознесіння і зішестя Святого Духа, про встановлення, організацію і поширення церкви Христової. Відповідь дванадцяти (в. 5) також показує, що Павло ретельно зіставив їх хрещення із хрещенням в ім’я Ісуса.
Павлове питання «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?» дуже популярне серед сучасних харизматів. Вони використовують його як трамплін для проповіді про Святого Духа[3]. Павло, проте, не став відповідати на питання проповіддю про Святого Духа, а сповістив їм про Ісуса. Святий Дух зійшов не для того, щоб звеличити Себе Самого, а щоб прославити Ісуса (Ін. 16:14). Згідно з апостолом Іоанном, Святий Дух проявляється в нашому житті не дивними рухами тіла і невиразною мовою, а сповіданням «Ісуса Христа, Який прийшов у плоті» (1Ін. 4:2).
Виправлення неповної покори
Реакція дванадцяти учнів на Павлову промову могла бути різною. Вони могли розсердитися на апостола за те, що той посмів припустити, ніби їх хрещення не угодне Богові. Якби вони були такими, як деякі сьогодні, вони б сказали: «Та хрещення – це просто символічний обряд, що про нього так турбуватися? Чи велика різниця, яким хрещенням хреститися?». Їх відповідь була свідоцтвом чистоти їх сердець. Павлове вчення розкрило, що не лише їх розуміння було недосконалим, але і їх покора також була неповною. «Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса» (Діян. 19:5).
Коли ми читаємо про хрещення цих людей, у нашій уяві виникає маса питань. Що за необхідність була для них хреститися наново? У чому відмінність Іоаннового хрещення від хрещення в ім’я Ісуса?[4] Чому Іоаннове хрещення було визнане недійсним? У другому питанні криється ключ до усіх інших: у чому відмінність Іоаннового хрещення від того, на якому наполягав Павло?
Більшість коментаторів починають своє пояснення словами: «Відмінність між двома хрещеннями полягала в наступному…», – услід за чим вказують ту єдину відмінність, яку вони вважають найважливішою. У контексті, проте, стверджується або убачається багато відмінностей. Почати хоч би з питання Павла про Святого Духа (в. 2): в Іоанновому хрещенні немає обіцянки Духа, тоді як у хрещенні за Великим дорученням воно міститься (Діян. 2:38).
Хочу повторитися: Павло називав Іоаннове хрещення «хрещенням покаяння» (19:4), іншими словами, воно утілювало і виражало покаяння. З іншого боку, християнське хрещення було б правильно назвати «хрещенням віри», бо воно утілює і виражає віру, а саме: нашу віру в смерть, поховання і воскресіння Ісуса (Рим. 6:3,4). Отримуючи Іоаннове хрещення, люди сповідувалися у своїх гріхах (Мк. 1:5); перед Ісусовим хрещенням люди сповідують свою віру в Ісуса (Діян. 8:37[5]).
Ймовірно, найбільша відмінність міститься в твердженні Павла, що Іоанн говорив «людям, щоб вірували у Грядущого за ним» (Діян. 19:4; виділено мною). Віра учнів Іоаннових була спрямована вперед, до прийдешнього Месії, тоді як наша віра спрямована назад, на Того, Хто помер за нас (Гал. 2:20). Оскільки учні Іоаннові дивилися вперед, чекаючи Грядущого, вони не знали про Його смерть, поховання і воскресіння, що є осереддям Благої Звістки (1Кор. 15:1-4). Отже, їх хрещення не було «подобою смерти Його» і «подобою воскресіння», якою є християнське хрещення (Рим. 6:5). Ним нічого не було відомо про зв’язок хрещення із смертю Ісуса (Рим. 6:3). Вони нічого не знали про те, що їх гріхи при хрещенні могли бути змиті кров’ю Ісуса (Діян. 22:16[6]).
І, нарешті, той факт, що дванадцять учнів «хрестилися в ім’я Господа Ісуса» (в. 5), нагадує нам про те, що, очевидно, Іоаннове хрещення взагалі не було пов’язане із жодним ім’ям. Хрещення ж за Великим дорученням, навпаки, проводилося у священне «ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28:19)[7].
Фактично, при уважному вивченні двох хрещень, ми виявляємо, що вони сходяться тільки в одному: обидва здійснювалися зануренням у воду (Ін. 3:23; Мф. 3:16; Діян. 8:38[8]) і обидва були «на відпущення гріхів» (Мк. 1:4; Лк. 3:3; Діян. 2:38[9]). Навіть коротке порівняння, проведене нами, не має залишити сумнівів у тому, чому цим людям було необхідно хреститися удруге, «в ім’я Господа Ісуса».
Показово, що в тексті не говориться, що дванадцять учнів були «хрещені наново»[10]. У Біблії взагалі нічого не говориться про «повторне хрещення». Якщо хтось був занурений у воду за Писанням, той був хрещений. Він отримував відпущення гріхів, додавався Господом до Його церкви, і йому ніколи більше не треба було повторювати цей акт.
Після хрещення цих дванадцять учнів, ймовірно, були прийняти в маленьку команду в Ефесі. Павло, нарешті, відмітив цю радісну подію тим, що він, очевидно, хотів здійснити з моменту їх зустрічі. «І, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати» (Діян. 19:6). Павло зробив те саме, що зробили Петро і Іоанн, коли вони прийшли в Самарію і поклали руки на самарян, що стали християнами. Покладати руки на християн, наділяючи їх дивовижними дарами, було в практиці апостолів. Ці дари дозволяли християнам дізнаватися волю Божу у відсутність написаного Нового Завіту і існувати як церква у відсутність апостола.
Залишається одне питання: чому Лука згадує той факт, що Павло поклав руки на цих людей і що вони заговорили іншими мовами? Покладання рук на новонавернених було, очевидно, звичайною справою для Павла (2Тим. 1:6), але це єдиний випадок, згаданий Лукою. Приміром, Павло, поза сумнівом, поклав руки на багатьох у Коринфі під час свого служіння там, так що деякі з них заговорили іншими мовами (1Кор. 1:7; 12:10), але Лука умовчує про цей факт. Що ж змусило його розповісти про це тут? Можливо, Лука проводить паралель між діями Петра в Самарії і діями Павла в Ефесі[11]. Можливо, цей факт записаний для того, щоб підкреслити, що ці люди, які прийняли повторне хрещення, були прийняті в ефеську церкву без якихось обмежень – подібно до того, як покладання рук апостолами в Діян. 8 показало, що самаряни прийняті в церкву. Ричард Остер пише: «Це третій епізод у Діяннях, що має відношення до говоріння іншими мовами. Усі три рази це явище пов’язувалося з вченням про Святого Духа в контексті включення в церкву значних нових груп (2:4; 10:46; 19:5)».
ВИСНОВОК
З історії про дванадцятьох, яким треба було повторно хреститися, слідує два явні практичні висновки: (1) нам треба бути непохитними у своїй настанові, навіть якщо існує вірогідність зачепити чиїсь почуття. Павло без коливань сказав дванадцятьом, що в їх хрещенні було щось не так. Якщо в наших слухачів щирі серця, вони приймуть Боже слово в тому ж дусі, в якому ми для них його підносимо; (2) кожному з нас треба порівнювати нашу релігійну практику з тим, чому учить Біблія, і вносити необхідні виправлення, приводячи наші практичні дії у відповідність з біблійним вченням – навіть якщо при цьому буває боляче. Дванадцять були готові піти на це. А ми?
[1] Не гаючи часу даремно на засудження тих, хто наставляв цих людей неправильно, Павло весь свій час спожив на те, щоб навчити їх істині.
[2] Ця остання згадка про Іоанна Хрестителя в Біблії.
[3] Зокрема, вони проповідують про дивовижні дари Духа, які, як вони вважають, лунають і сьогодні.
[4] Для різноманітності я користуюся низкою слів і виразів для опису «одного хрещення», яка мала силу в Павлові дні (як і сьогодні): хрещення в ім’я Ісуса; хрещення, що проводиться християнами; хрещення відповідно до Великого доручення, християнське хрещення, Ісусове хрещення та ін. Усі вони означають хрещення, заповідане у Великому дорученні (Мф. 28:19; Мк. 16:16) і уперше проповідане в день П’ятдесятниці (Діян. 2:38).
[5] Див. обговорення Діян. 2:37 у розділі «Як були врятовані три тисячі».
[6] Див. обговорення Діян. 22:16 у розділі «Масовий вбивця хрестився».
[7] Відносно важливості виконання чогось «в ім’я» Господа див. розділ «В ім’я Його».
[8] Див. обговорення Діян. 8:38 у розділі «Ідеальне навернення».
[9] Див. обговорення Діян. 2:38 у розділі «Як були врятовані три тисячі».
[10] Оскільки грецьке слово, що перекладається як «хрещення», буквально означає «занурення», мені важко виразитися так точно, як хотілося б. Я намагаюся протиставити істинне біблійне хрещення обряду, який можна тільки назвати «хрещенням». Оскільки цих дванадцять чоловік раніше вже хрестилися зануренням у воду (Іоанновим хрещенням) і так само хрестилися удруге (в ім’я Ісуса), я кілька разів використовував слово «повторне хрещення». Проте вони корилися хрещенню за Великим дорученням тільки один раз. Іноді як ілюстрацію наводять приклад, як діти, граючи в басейні, занурюють один одного у воду, називаючи це «хрещенням» (так, діти іноді грають у такі ігри). Те, що вони роблять, можна назвати «зануренням», але це далеко від біблійного «хрещення».
[11] Лука навів немало паралелей у Діяннях між роботою Петра і роботою Павла. От декілька прикладів: зцілення кривого, вигнання бісів, звільнення з в’язниці, воскресіння мертвих. Писання зазвичай показує, що Бог не залишає наступників так само, як Він не залишав попередників (наприклад, Мойсея і Ісуса Навина, Іллю і Єлисея).
