Заняття з одним молодим чоловіком (назвемо його Бертом) були успішними до тих пір, поки ми не підійшли до питання про хрещення. Берт вважав, що не так вже важливе, хрещена людина чи ні, і переконати його було неможливо. Ми вивчали такі уривки, як Мк. 16:16 і Діян. 2:38, де показаний взаємозв’язок між хрещенням і спасінням, але Берт відкидав їх як непереконливі. Поки ми не розібралися з цим питанням, не мало сенсу продовжувати заняття, тому я запропонував глибше вивчити мету хрещення. За допомогою «Симфонії на Старий і Новий Завіт» ми з Бертом склали список усіх уривків з Біблії, де говориться про хрещення, і методично взялися за їх вивчення. Берт читав вголос кожен вірш окремо, а потім розповідав мені, що, на його думку, говориться в цьому вірші про мету хрещення. Берт читав, відмітаючи один уривок за другим, як невідповідні, неясні або непереконливі, і мені здавалося, що це ніколи не закінчиться. Але тут ми підійшли до Діян. 19.
Коли Берт читав у Діян. 19 про дванадцятьох, що прийняли повторне хрещення, я слухав неуважно. Я знав, що Діян. 19:1-7 не містять чітко вираженої мети хрещення, тому був готовий перейти до наступного уривка. На мій подив, коли Берт закінчив читання Діян. 19, на його обличчі з’явився вираз невпевненості. Він знову прочитав уривок, цього разу повільно. Потім він сказав більше для самого себе, ніж для мене: «Якщо хрещення не важливе, чому ж для них було так важливо зробити це правильно? Якщо хрещення – просто символічний акт, тоді навіщо їм знадобилося хреститися наново?» Це стало поворотною точкою в наших заняттях. Берт, нарешті, зміг поглянути на уривки про хрещення неупереджено. Того вечора я навчився цінувати цю дивну маленьку розповідь Діян. 19 про дванадцять учнів, наново хрещених Павлом.
Зараз ми розглянемо цю подію і спробуємо застосувати її до себе. Але раніше нам треба відправити Павла до третьої місіонерської подорожі.
ЗМІЦНЕННЯ БРАТІВ У ВІРІ (18:22,23; 19:1)
Лука описав кінець другої подорожі Павла і початок третьої зі швидкістю, від якої захоплює дух. Для опису Павлової подорожі в Антиохію і наступного повернення в Ефес – переходу завдовжки в дві з половиною тисячі кілометрів, що зайняло багато місяців – Луці вистачило лише трьох віршів:
«Побувавши в Кесарії, (він) прийшов до Єрусалима, привітав церкву і пішов до Антиохії. Пробувши там деякий час, вийшов і проходив по черзі країну Галатійську та Фригію, утверджуючи всіх учеників» (18:22,23).
«Під час перебування Аполлоса в Коринфі, Павло, пройшовши верхні країни, прибув до Ефеса…» (19:1).
Метою Луки було якнайшвидше дістатися до Ефеса, щоб розповісти про Павлове служіння, про, можливо, найзначнішу роботу в усіх трьох подорожах. Ефес був перлиною Азії. Він був головним містом римської провінції і торговим центром у цій частині світу. Його гавань могла приймати найбільші морські судна, і стояв він на головному шляху з Риму на схід. Окрім торговців, Ефес наповнювали туристи зі всього світу, які бажали відвідати храм Артеміди – одно із семи чудес світу. Ефес був знаменитим, прекрасним, багатим містом – і що гинуло в гріху (Еф. 2:1,12).
ВИПРАВЛЕННЯ ДЕЯКИХ УЧНІВ (19:1-7)
Входячи в нове місто, Павло в пошуках щирих сердець спочатку зазвичай йшов у синагогу (якщо в місті була така). Ситуація в Ефесі була іншою. Там вже була невелика церква[1], що збиралася, ймовірно, у будинку Акили і Прискілли (1Кор. 16:19). Тому Павло спочатку провів певний час зі своїми братами. (Я подумки уявляю його радісну зустріч із старими друзями – Акилою і Прискіллою.)
У процесі своєї діяльності в місті, коли він допомагав молодим християнам і зміцнював їх (див. 18:23), Павло знайшов «там деяких учеників» (19:1б), «чоловік близько дванадцяти» (в. 7)[2]. Який сенс вкладався в слово «знайшов»? Чи означає це, що Павлу про них повідомили і він цілеспрямовано шукав їх[3], або це просто означає, що Бог потурбувався про те, щоб Павло «ненавмисно» зустрів їх? Я за останнє припущення, але головним все ж є той факт, що ця зустріч сталася.
Чи були ці люди вже християнами? За звичаєм, ми б припустили, що так, були. Зазвичай Лука називав «учнем» того, хто був послідовником Ісуса (11:26; і т. ін.). Проте в даному випадку назвати цих дванадцять чоловік християнами важко. Коли Павло запитав їх: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?», – вони відповіли негативно (19:2). А оскільки Новий Завіт стверджує, що неможливо бути християнином і не мати Духа (Діян. 2:38; Рим. 8:9; Тит. 3:5; Євр. 6:4; 1Ін. 3:24; 4:13), навряд чи ці люди могли називатися християнами.
Можливо, Лука використовував слово «учні» в загальному сенсі «послідовники», не уточнюючи, за ким йшли ці люди. Цілком імовірно, що грецьке слово, перекладене як «деякі», вказує на те, що Лука мав на увазі загальніший сенс. Багато ранніх християн вважали, що ці дванадцять були учнями Іоанна, а не Ісуса[4]. Можливі і інші пояснення слова «учень». Говард Маршалл запропонував наступне тлумачення: «Правильне пояснення уривка таке, що Лука розповів історію з позиції головної дійової особи: Павло зустрів декількох людей, які здалися йому учнями» (виділено автором). Особисто я вважаю, що Павло припустив, що ці дванадцять були християнами, і у своїх питаннях виходив з цього припущення[5].
Коли Павло знайшов цих людей, він запитав їх: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?» (19:2а). «Увірувавши» вживається в усеосяжному значенні відповіді Господу, включаючи і хрещення (в. 3). Павло не запитував, чи отримали вони при хрещенні нечудотворний «звичайний дар» Духа[6]: всякий, хто приймає хрещення відповідно до Писання, отримує його[7]. У наступних віршах розкривається, що Павло хотів зустрітися з цими людьми, щоб покласти на них руки і передати їм дивовижні дари (в. 6), якщо вони ще не мали цих дарів. Таким чином, апостол, по суті, запитував: «Чи отримали ви дивовижний прояв Святого Духа, коли стали християнами?»
На Павлів подив, вони відповіли: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий» (в. 2б). Я прямо-таки чую сигнал тривоги, що зазвучав у Павловій голові. Тепер він знав (якщо не знав заздалегідь), що в їх хрещенні було щось не так, бо за Великим дорученням хрещення тісно пов’язане зі Святим Духом: християнське хрещення здійснюється в ім’я Отця, Сина і Святого Духа (Мф. 28:19). Серед інших благословень, людина при хрещенні отримує Святого Духу як дар (Діян. 2:38). Більше того, таке хрещення називається народженням «водою і Духом» (Ін. 3:5)[8].
Слід мимохідь відмітити, що, хоча фраза «чи є Дух Святий» (виділено мною), можливо, і є точним перекладом, але вона не виражає того значення, якого вимагає контекст. Навіть якщо ці дванадцять знали тільки про Іоаннове хрещення, вони все одно мали знати про Святого Духа (Мф. 3:11)[9]. Значення контексту таке: якщо Святий Дух і зійшов на них, вони про це не знали. Грецьке слово, перекладене в Діян. 19 як «є», зустрічається також в Ін. 7:39 (у минулому часі), де воно означає зішестя Духа; у тому разі перекладачі для полегшення розуміння контексту додали фразу «на них»[10].
Розуміючи, що в хрещенні цих людей було щось не так, Павло запитав їх: «У що[11] ж ви хрестились?» (Діян. 19:3а)[12] – і вони відповіли: «В Іоанове хрещення» (в. 3б). Як ці люди дізналися про хрещення Іоанна Хрестителя? Деякі деталі контексту дають основу припустити, що їх навчив і хрестив Аполлос, а саме: сусідство цієї історії з розповіддю про красномовного проповідника Аполлоса, який знав «тільки про хрещення Іоанове» (18:25), плюс той факт, що Лука згадав Аполлоса, коли говорив про дванадцятьох (19:1). Можливі і інші сценарії[13], але цей найбільш вірогідний. Між іншим, багато учених вважають, що Аполлос хрестився Іоанновим хрещенням ще до дня П’ятдесятниці (Діян. 2), але ті, кого він учив і хрестив, хрестилися Іоанновим хрещенням після дня П’ятдесятниці[14]. МакГарві пише:
«Найбільш вірогідною відповіддю [на питання, чому цим людям треба було наново хреститися] і єдиною, яка відповідає фактам, є та, що вони були хрещені Аполлосом або кимсь, хто учив так само, як і він, оскільки Іоаннове хрещення перестало бути велінням, що має силу».
Як сказав Ричард Остер, ці дванадцять учнів «увірували після П’ятдесятниці у вчення, що існувало до П’ятдесятниці». Якось я довірився старій мапі і заблукав[15]. Винна була не мапа – вона відповідала своєму дню. Проблема була в тому, що мапа застаріла і втратила свою точність. У своїх релігійних мандрах дванадцять учнів звірялися із застарілою і віджилою своє духовною мапою.
[1] У Діян. 18:27 згадуються «брати».
[2] Оскільки Лука назвав число «близько дванадцяти» (виділено мною), я вважаю, що їх могло бути одинадцять або тринадцять.
[3] Можливо, Акила і Прискілла знали про цих людей, але чи не зуміли почати роботу з ними, чи не досягли такого успіху, як при настанові Аполлоса, і тому чекали Павла, розраховуючи, що він вирішить виниклі питання.
[4] Одним з перших, хто записав таке пояснення, був Іоанн Хрізостом, що жив у IV ст.
[5] З іншого боку, якщо Павло знав про цих людей і шукав їх, то поставлені ним питання були розраховані на те, щоб оголити їх духовну нужду. У цьому розділі я виходитиму з допущення, що Павло заздалегідь не знав їх минулого.
[6] Ці слова вказують на те, що Павло не знав про їх духовне минуле.
[7] Див. обговорення Діян. 2:38 розділу «Як були врятовані три тисячі».
[8] Павло часто пов’язував поводження з Духом. Становлення християнином було рівнозначне «отриманню Духа» (Гал. 3:2). Спасенні були «відзначені» («відмічені»; суч. пер.) Духом (Еф. 1:13).
[9] Так само, знаючи хоч щось про Старий Завіт, вони б знали і про Святого Духа, бо в тому завіті іноді говориться про Божий Святий Дух (Пс. 50:13; Іс. 63:11).
[10] Цю ж фразу слід було б додати і в Діян. 19:2, і тоді контекст був би переданий точно.
[11] «У що» – це буквальний переклад старогрецького тексту, що нагадує нам про те, що християнське хрещення одягає нас «в Христа» (Рим. 6:3,4; Гал. 3:27).
[12] Зверніть увагу, що Павло автоматично вважав, що вони були хрещені. «Нехрещений вірний навряд чи взагалі розглядається в Новому Завіті» (Брюс).
[13] Наприклад, як Аполлос, так і дванадцять могли бути навчені і хрещені одними і тими ж людьми – імовірно, якимись Іоанновими учнями, що мандрували в тих краях. У такому разі Аполлосу, ймовірно, довелося наново хреститися, як і цим дванадцяти.
[14] Як вказано в попередній виносці, можливо і інше, але це просте пояснення, чому Аполлос, очевидне, не був наново хрещений, тоді як дванадцять були.
[15] Як приклад можна привести гумористичний, трагічний або прикрий випадок з особистого досвіду.
