Чи знайоме вам почуття страху? Усі ми колись у своєму житті відчували це почуття, а деяких з нас воно відвідує досить часто. Школярі бояться, що проваляться на іспиті. Службовці бояться, що їх звільнять. Молодожони бояться, що з часом їх любов мине. Тисячі людей бояться минулого з його секретами, в якому нічого вже не можна змінити, небезпечного сьогодення з його викликами і невідомого майбутнього з його невизначеністю.
Страх завжди супроводить людину. Якщо ви в цьому сумніваєтеся, то пошукайте в Біблії слова «страх» і «боятися». В одній тільки книзі Буття ви побачите, що в той або інший час усі основні герої переживали почуття страху: Адам, Авраам, Сарра, Лот, Ісаак, Яків, сини Якова (Бут. 3:10; 15:1; 18:15; 19:30; 20:11; 26:7; 31:31; 43:18). Проте я маю додати, якщо боятися – це природно, то жити в страху, як відбувається з деякими, – протиприродно.
У цьому розділі ми побачимо неприборкного апостола Павла в страху. Побачимо ми і те, як Господь допоміг йому упоратися з цим страхом і як Господь може допомогти позбутися страху нам.
Павло проповідував в Афінах – всесвітньому центрі освіти і культури. Розділ 18 відкривається наступним повідомленням: «Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов до Коринфа». Коринф знаходився лише за шістдесят кілометрів на захід, але це була вже як би інша країна. Афіни в той час були невеликим університетським містом, Коринф же – одним з торгових центрів світу[1]. Афіняни були захоплені інтелектом, а коринфяни зачаровані плоттю. Афіняни заявляли, що шукають істину, а коринфяни без сорому проводили життя в гонитві за задоволеннями.
ПРОБЛЕМА ПАВЛА (18:1,9)
При знайомстві з початком роботи Павла в Коринфі по Діян. 18:1-8 складається враження, що перемога йшла за перемогою. Можна припустити, що Павло був сповнений радості і упевненості. Тому ми дивуємося, коли читаємо у вірші 9, що Господь у видінні сказав Павлу: «Не бійся». «Не бійся»? Мимоволі виривається: «А ми і не знали, що він боявся». Проте факт залишається фактом: у метушливій метрополії, Коринфі, Павла переслідували страхи і побоювання.
Дізнаємося ми про це з листів Павла. Під час благовісницької роботи в Коринфі він серйозно почав займатися листами[2]. Таким чином, у нас є його листи, які доповнюють опис Луки і заповнюють деякі пропуски[3]. У листуванні з коринф’янами Павло розповідає про свій настрій, коли він увійшов до їх міста: «І коли я приходив до вас, браття, приходив провіщати вам свідчення Боже не пишномовним словом або мудрістю… і був я у вас у немочі‚ і в страху, і у великому трепеті» (1Кор. 2:1-3).
Чому Павло прийшов у Коринф «у немочі‚ і в страху, і у великому трепеті»? Знаючи дещо про обставини Павлового життя і маючи певне уявлення про людський дух, ми можемо висунути декілька припущень.
Хвилююче минуле
Напевно, Павла, як і багатьох з нас, мучили спогади про минулі події. Мале число тих, хто відгукнувся в Афінах, поза сумнівом, турбувало його. Він не затримався в Афінах – не тому, що вимушений був покинути це місто, а тому, що так захотів сам. (Афіни були першим місцем у Греції, де його не змусили піти з міста!) Він, очевидно, думав, що серед афінських філософів він мало що може зробити.
Крім того, він переживав за молоді церкви у Филиппах, Солуні і Верії (2Кор. 11:28), становище яких було не з кращих. Особливо він турбувався про новонавернених християн у Солуні – місті, з якого йому довелося рятуватися втечею. Він боявся, щоб їх «не спокусив …спокусник і не став марним труд» його (1Сол. 3:5).
Невизначене сьогодення
Як це часто трапляється і з нами, Павло, напевно, дозволив справжнім обставинам узяти над собою гору. Його власне становище було далеко не надихаючим. Він як і раніше був один. Якщо Сила з Тимофієм і приєдналися до нього в Афінах, то він тут же відправив їх назад у Македонію. Так що він був абсолютно один у чужому місті з півмільйонним населенням![4] Крім того, Павло, ймовірно, прибув у Коринф без гроша в кишені. І, більше того, не виключено, що, прийшовши в Коринф, Павло захворів, а лікаря Луки з ним не було (фраза «був я у вас у немочі» з 1Кор. 2:3 може говорити про його фізичний стан). У 2Кор. 12:7 Павло пише про своє «жало в плоті» як про щось, добре відоме коринф’янам. Самотність у поєднанні з убогістю і хворобою може викликати страх навіть у найсильнішої духом людини.
Павла напевно якоюсь мірою злякав і сам Коринф. Місто було великим, багатим і до межі розбещеним. З погляду торгівлі, Коринф займав ідеальне географічне положення. Він був розташований на вузькому перешийку[5], що сполучає півострів Пелопоннес з іншою частиною Греції, тобто там, «де море майже надвоє розітнуло Грецію»[6]. Увесь рух на схід і захід йшов через Коринф. Більше того, небезпечні умови мореплавання змушували до того, що більшість торгових шляхів на північ і південь проходили через Коринф. Південний край півострова був мисом Малея, відомим своїми бурхливими водами. У моряків була приказка: «Спочатку склади заповіт, а вже потім огинай мис Малея». Щоб уникнути трьохсоткілометрової подорожі біля бурхливих малейських вод, більшість кораблів, що прибували з Риму, заходили в Лекейську гавань (трохи північніше за Коринф); там вони розвантажувалися, і їх вантаж сушею доставлявся через перешийок у гавань Кенхреї[7] (трохи східніше за Коринф), де товари перевантажували на інший корабель[8]. (Малі судна навіть буксирували через перешийок повністю завантаженими спеціальним дерев’яним настилом![9]) Таким чином, Коринф лежав на перетині торгових шляхів всього світу!
Проте Коринф став відомий всьому світу зовсім не завдяки торгівлі. Він прославився, швидше, як місце, «де можна добре провести час» зі світського погляду. Над містом височів Акро-Коринф[10], який вінчав храм Афродіти – так званої богині любові[11]. Світські історики говорять про тисячу жриць (тобто культових повій), які служили в храмі, а ночами спускалися з гори, щоб зайнятися своїм ремеслом на вулицях міста[12]. Коринф вніс свій сумнівний вклад у «збагачення» мови: «коринфувати» означало коїти перелюб; «коринф’янкою» називали блудницю[13].
Коли Павло познайомився з Коринфом, похітливість, ідолопоклонство[14] і інтелектуальне піднесення[15] цього міста, видно, приголомшили його. У першому листі Павла до коринф’ян простежується, яку страшну перспективу обіцяло це місто: «Невже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують. І такими були деякі з вас…» (1Кор. 6:9-11; виділено мною).
Якщо Афіни в духовному плані були неродючим ґрунтом, то Коринф нагадував випалену сонцем пустелю.
Більшість з нас може порівняти себе з Павлом. Рано чи пізно в нашому житті ми теж стикаємося з проблемами, вирішити які здається неможливо. Я досі пам’ятаю, як, будучи в Австралії, я розглядав Сідней з вершини пілону наприкінці моста над міською гаванню і роздумував про те, чи може маленька група працівників Господніх вплинути на це величезне місто.
Небажані можливості
Нарешті, як це часто буває з нами, Павло, ймовірно, турбувався про те, що чекає його попереду. Комерційний успіх Коринфа привертав велику кількість юдеїв. Це означало, що в місті була синагога, де Павло міг почати свою роботу, але це означало також і те, що неприємності були зовсім поряд. У роботі Павла вже утворилася певна модель: (1) він досягав первинного успіху; (2) створювалася сильна опозиція; (3) він зазнавав жорстоке гоніння. В інших містах його били, закидали камінням, ув’язнювали і змушували покинути місто. Навіть найсильніші люди не витримують такого ставлення.
[1] Наведіть у приклад невелике університетське місто у вашій місцевості і великий обласний центр.
[2] Єдиний лист Павла, що зберігся, який міг бути написаний раніше, – це Послання до Галатів.
[3] Гал. 1 і 2 були використані як доповнення до попередніх розділів.
[4] За приблизними оцінками, населення Коринфа в той час складало від двохсот до п’ятисот тисяч людей.
[5] Кожні два роки в Коринфі проводилися народні свята на честь міфічного бога Посейдона. Ці свята і ігри, що проводилися на них, поступалися за значенням тільки Олімпійським іграм, що проходили в Афінах. Тому Павло і використовував у своїх посланнях до коринф’ян порівняння з атлетами (див. 1 Кор. 9:24-27).
[6] Евон Мелон
[7] Див. Рим. 16:1.
[8] Кораблі, що пливли в Рим, виконували цей процес у зворотному порядку.
[9] За Нерона через перешийок було почато будівництво каналу, завершене лише в 1893 р. Невеликі судна і сьогодні переправляються через перешийок цим каналом.
[10] Висота Акро-Коринфа – 656 м.
[11] Римляни цю богиню називали Венерою.
[12] Ці історичні посилання відносяться до більш раннього періоду часу, ніж візит Павла, але, без сумніву, те саме продовжувало існувати і в дні його перебування там. Див. 1 Кор. 6:15,16а,18а.
[13] Навіть у сімнадцятому столітті Шекспір зображував «коринф’янина» п’яним шахраєм.
[14] Серед численних храмів Коринфа був величний храм Аполлона, споруджений на сто років раніше Парфенону. Сім його монолітних колон з первинних тридцяти восьми стоять і сьогодні.
[15] 1Кор. 1:21 адресоване до коринф’ян, але воно застосовне і до афінян.
