У БОГА БУЛИ РІШЕННЯ (18:2-11)
Коли Павло був «у немочі‚ і в страху, і у великому трепеті», Бог не залишив його. Пізніше Павло скаже такі слова про Господа: «Отець милосердя і Бог усякої втіхи, Який втішає у всякій скорботі нашій». (2Кор. 1:3,4). Тут, напевно, Павло мав на увазі і те, як Бог утішив його, коли він прийшов у Коринф. Бог з нами не лише тоді, коли сонце зігріває наші душі; Він з нами і тоді, коли безодня відчаю поглинає наші серця. Якщо нас покинули, якщо ми розчаровані або втратили мужність, Бог не відмовляється від нас.
Що Бог зробив для Павла? Текст каже, що Бог потурбувався про те, щоб страхи Павлові розвіялися, забезпечивши його для цього усім необхідним.
Міцні зв’язки (в. 2, 3)
Спочатку Бог дав Павлу міцні зв’язки. Дружба може надати нам сили, коли страх погрожує поглинути нас.
«І [Павло], знайшовши одного юдея[1], на ім’я Акила[2], родом із Понту[3], який недавно прийшов з Італії, і Прискіллу, жінку його, – бо Клавдій[4] звелів усім юдеям покинути Рим, – прийшов до них; і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював» (в. 2, 3а).
Про імперське веління вислати юдеїв з Риму, датованому приблизно 49 роком[5], ми дізнаємося також зі світських джерел. Більшість учених пов’язують цей факт з твердженням Светонія, що Клавдій вислав юдеїв, бо вони «були замішані в постійних повстаннях за намовою Хреста». Ймовірно, мається на увазі конфлікт між юдеями і християнами з питання вчення про Христа[6]. Оскільки Рим дивився на християнство як на одну з форм юдаїзму, то не виключено, що гонінню піддалися як юдеї, так і християни[7].
Ми не знаємо, чи були Акила і Прискілла християнами, коли Павло зустрівся з ними. І ті, хто вірить у це, і ті, хто сумнівається, засновують свої висновки на мовчанні Луки: «Якщо вони не були християнами, то чому Лука не розповів про їх навернення?»; «Якщо вони вже були християнами, то чому Лука назвав Акилу «юдеєм», а не християнином?» Той факт, що Павло не згадав їх у числі тих, кого він хрестив у перші дні свого перебування в Коринфі (1Кор. 1:14-16), очевидно, свідчить на користь того, що до моменту їх зустрічі вони вже були християнами[8]. Якщо вони не були християнами, коли уперше зустрілися з Павлом, то щоденне спілкування з апостолом, поза сумнівом, переконало їх, що Ісус був Месією.
У тексті сказано, що Павло «знайшов» Акилу. Ми не знаємо, як це сталося. Було висловлене припущення, що юдеї однієї і тієї ж гільдії[9] сиділи в синагозі разом, і Павло зустрівся з Акилою саме там. Можливо, що, за провидінням Божим, Павло набрів на майстерню Акили і Прискілли в пошуках роботи. За яких би обставин не сталося їх знайомство, вони стали друзями на все життя. Пізніше він писав про них: «Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників» (Рим. 16:3,4)[10].
Сталий порядок (в. 2-4).
Бог дав Павлу роботу. Коли вас покидає мужність, дуже важливо мати якесь заняття. Скрупульозне дотримання розпорядку може розсіяти страх.
По-перше, Бог забезпечив Павла фізичною працею. Павло «прийшов до них [Акили і Прискілли]; і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; бо їхнім ремеслом було робити намети» (в. 2б, 3). Тут ми уперше читаємо про професію Павла. І хоча Павло вчився на рабина, його також навчили ремеслу виготовлення наметів[11]. Рідна провінція Павла – Кіликія – славилася виготовленням тканини з козиної шерсті, яка не пропускала вологу і ідеально підходила для наметів, тому було природно, що його навчили ремеслу виготовлення наметів[12]. Тут слід зазначити, що грецьке слово, перекладене як «роботи намети», означає також «робота зі шкірою». Павло був вправним майстром і по тканині, і по шкірі.
На початку перебування Павла в Коринфі фізична праця для нього була, мабуть, фінансовою необхідністю. Проте навіть коли його фінансове становище покращало, він продовжував займатися фізичною працею (1Кор. 4:12) щоб уникнути звинувачень у тому, що він проповідує заради грошей (1Кор. 9:11,12)[13].
Павло не лише працював з Акилою і Прискіллою, але і жив в їх домі. Можливо, вони мали майстерню з прибудованим до неї житлом. Цілком імовірно, що їх будинок став місцем зібрань церкви в Коринфі[14].
Забезпечивши Павла фізичною роботою, Бог також надав йому можливість займатися важливішою справою – поширювати Євангеліє. Таке велике торгове місто, як Коринф, поза сумнівом, мало велике юдейське земляцтво і синагогу, в якій Павло міг почати проповідувати. Так, ми читаємо: «Кожної суботи він говорив [з Писань; 17:2] у синагозі і переконував юдеїв та еллінів» (18:4). «Елліни» – це, мабуть, ті «богобоязливі», яких відштовхувала безбожність міста і які шукали чогось кращого. Свої проповіді в синагозі Павло, мабуть, почав з того, що спробував довести «їм [за допомогою Писання], що Христу [Месії] належало постраждати і воскреснути з мертвих» (17:3).
Радісне возз’єднання (в. 5-8)
Отже, Павло працював і фізично, і духовно, але ще більше натхнення йому принесло прибуття двох його соратників. Старий друг краще нових двох. Ми читаємо, що «прийшли з Македонії Сила і Тимофій» (в. 5а). Залишившись в Афінах один, Павло написав у Македонію Силі і Тимофію, «щоб вони швидше прийшли до нього» (17:15). У 1Сол. 3:1-5 сказано, що Тимофій прийшов до Павла в Афіни, але Павло тут же відправив його назад у Солунь для зміцнення і підтримки тамтешніх християн[15]. Можливо, що і Сила на короткий час зустрівся з Павлом в Афінах, а потім був відправлений назад до Филипп[16].
Прибуття Сили і Тимофія в Коринф надало Павлу нові сили з ряду причин. Сама їх присутність вже була підтримкою. Можу уявити собі, як сміялися і плакали Павло, Сила і Тимофій, сидячи за столом на кухні Прискілли і обмінюючись новинами. Окрім цього, Тимофій приніс добрі звістки з церкви в Солуні. Павло писав до солунян: «Тепер же, коли прийшов до нас від вас Тимофій і приніс нам добру звістку про віру і любов вашу, …то ми, при всій скорботі і нужді нашій‚ втішалися за вас, браття, заради вашої віри» (1Сол. 3:6,7). Сила і Тимофій, мабуть, принесли із собою також значний фінансовий дар від филиппійських християн[17]. Пізніше Павло писав до коринф’ян, що «нестаток мій поповнили браття, що прийшли з Македонії»[18] (2Кор. 11:9). Цей дар дозволив Павлу віддати увесь час своєму першому коханню – проповіді Євангелія. «А коли прийшли з Македонії Сила і Тимофій, то Павло, ідучи за велінням Духа[19], свідчив юдеям» (в. 5а).
Приїзд Сили і Тимофія, мабуть, надав Павлу упевненості, і він став сміливіше проповідувати в синагозі. Раніше він робив упор на вченні Писання про те, що Месія мав постраждати, померти, а потім воскреснути. Тепер же Павло робить висновок із сказаного, свідчивши «юдеям, що Ісус є Христос [Месія]» (в. 5б; виділено мною)[20].
Коли Павло проголосив, що Ісус – це Христос, юдеї стали проявляти ворожість. Вони «противились [йому] і злословили» ім’я Ісуса (в. 6а). Тоді Павло, «обтрусивши одяг свій, сказав до них: “Кров ваша на головах ваших; я – чистий, віднині йду до язичників”»[21] (в. 6б). Дії і слова Павла йшли своїм корінням у символіку Старого Завіту. Раніше Павло і Варнава обтрусили порох від ніг своїх, свідчивши проти юдеїв в Антиохії Пісидійській (13:50,51). Тепер обтрушування Павлом свого одягу означало те саме: «Ви знехтувані Богом; тому я більше не хочу мати з вами нічого спільного!»[22]
Слова Павла про те, що кров на їх головах, а він «чистий», узяті повністю з розділів 3 і 33 книги пророка Єзекиїля. Якщо Божий вісник не попередить беззаконника, то той помре в беззаконні своєму, але кров його буде стягнута з того, хто не застеріг його (Єз. 3:18; 33:8). З іншого боку, якщо Божий посланець попередить лиходія, то цим він врятує свою душу – незалежно від того, змінить ця зла людина своє життя чи ні (Єз. 3:19; 33:9). Якщо той, хто почув попередження, проігнорує його, то «кров його буде на його голові» (Єз. 33:4; див. також Іс. Н. 2:19).
Після цього Павло пішов із синагоги, але не далеко, оскільки один богобоязливий чоловік[23] запропонував йому свій будинок, який знаходився зовсім поруч. Ми читаємо, що Павло «пішов звідти, і прийшов до одного на ім’я Юст[24], який шанував Бога; дім його був біля синагоги» (в. 7)[25]. Деякі вважають, що Тит Юст – це Гай[26], якого Павло власноручно хрестив (1Кор. 1:14) і в якого зупинявся в Коринфі у свій наступний приїзд (Рим. 16:23).
Важко не помітити відтінку божественної іронії у визначенні місця зібрань християн поряд з юдейською синагогою. Тим, хто був зацікавлений почути Павла, не треба було порушувати суботнього розпорядку; але замість того, щоб йти в синагогу, вони просто заходили в сусідній з нею будинок. Видовище колісниць, що зупиняються не біля синагоги, а по сусідству, мабуть, позбавляло юдеїв спокою, а голоси християн, що вихваляють Ісуса в будинку Юста в той час, як вони починали читати Тору, дратували їх!
Радісні результати
Результати в Афінах були незначними, а в Коринфі – просто чудовими. (Чи вказує це на те, що аморальні перспективніші, ніж інтелектуали?) Пізніше Господь казав, що в Нього було «багато людей» у Коринфі (18:10), які підкоряться Євангелію, якщо Павло навчить їх. У вірші 8 сказано про початок збору урожаю. Перший із згаданих навернених просто вражаючий: «А Крисп, начальник синагоги[27], увірував у Господа разом з усім домом своїм»[28] (в. 8а). Мені важко уявити собі, що коштувало Криспу стати християнином, але деяким з вас це знайоме, бо ви самі наважилися так же радикально змінити своє духовне життя! Якщо відхід Павла в сусідній будинок розладнав юдеїв, то дезертирство найголовнішої людини синагоги мало завдати їм нищівного удару[29].
Слід зазначити, між іншим, що фраза «увірував у Господа» знову має на увазі увесь комплекс дій, які необхідно зробити для того, щоб стати християнином. У 1Кор. 1:14 Павло пише, що Крисп прийняв хрещення (Павло навіть особисто хрестив Криспа).
Повідомивши про хрещення Криспа, Лука коротко пише про тих, хто відгукнувся на проповіді Павла в Коринфі: «і багато з коринф’ян, слухаючи[30], увірували і охрестилися» (в. 8б). Коринф’яни були спасенні точно так, як і усі інші в книзі Діянь. Можливо, що фраза «багато … увірували і охрестилися» має на увазі і Стефана із сім’єю, якого пізніше Павло назвав «початком Ахаї» (1Кор. 16:15; див. також 1Кор. 1:16)[31].
Обнадійливе завірення (в. 9-11)
Ще раз повторюся: складається враження, ніби на ранньому етапі роботи Павла в Коринфі перемога йшла за перемогою. Проте у віршах 9 і 10 повідомляється, що Павло все ще боровся з негативними емоціями. Цьому міг сприяти цілий ряд обставин. Можливо, Павло побоювався, що сильні спокуси Коринфа відведуть його новонавернених до колишнього життя. Ймовірно, було стомливо постійно долати егоїзм впливових людей, які прийняли хрещення. Не виключено, що він був настільки емоційно виснажений ще до свого прибуття в Коринф, що йому знадобилося багато часу, щоб знову підбадьоритися. З вірша 10 можна з усією певністю зробити висновок, що Павла лякала неминуча жорстокість з боку юдеїв.
Тому Бог дав Павлу останнє благословення, яке мало допомогти йому здолати страх: особливе явлення Ісуса з посланням до нього. Дорогою в Дамаск Ісус пообіцяв Павлу, що час від часу Він являтиметься йому (26:16). Це і було одне з тих особливих явлень[32].
«У видінні вночі Господь сказав Павлові: “Не бійся, але говори і не замовкай, бо Я з тобою[33], і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато є людей у цьому місті”» (18:9,10).
Раніше я висловив припущення, що Павла могли долати думки про минуле, сьогодення і майбутнє. Ісус, явившись апостолові, приділив увагу усьому. Він відкинув минуле: «Не бійся». Він утвердив його в сьогоденні: «Говори і не замовкай, бо Я з тобою». Він дав урочисту обіцянку відносно майбутнього: «Ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато є людей у цьому місті».
Ми розглянемо цю обіцянку і його виконання детальніше в наступному розділі. А зараз дозвольте просто відмітити, що цей божественний візит надав Павлу упевненості в собі. Він пробув у Коринфі півтора роки. Це був другий за тривалістю період його роботи в якомусь місті під час місіонерських подорожей[34]: «І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого» (в. 11). У цей час Павло написав 1 і 2 Солунян[35].
ВИСНОВОК
Багато уроків можна отримати з початкового періоду роботи Павла в Коринфі. (1) Навіть найкращі слуги Господні іноді відчувають страх. Павло – не виключення. Нам не слід соромитися своїх страхів. (2) Коли страх сковує наші серця, Бог не залишає нас. Навпаки, Він залишається з нами і допомагає нам! Він допомагає нам так само, як допоміг Павлу: Він дає нам друзів, які підтримують нас, роботу, яка повертає нас до життя, надає нам різні можливості, щоб підбадьорити нас, і дає обіцянки, щоб надати нам сил (Рим. 8:28). Ісус сказав Павлу: «Я з тобою». Нам Він теж каже: «Я з вами по всі дні, до кінця вік» (Мф. 28:20). (3) Нехай ми боїмося, але якщо ми не відмовляємося від Бога, Він благословить нас. Він благословив Павла; Він благословить і нас (2Тим. 4:17,18)[36]!
[1] Оскільки тільки Акила названий «юдеєм», то деякі висловлюють припущення, що Прискілла була язичницею; але не виключено, що вона теж була юдейкою.
[2] «Акила» – римське ім’я, що означає «орел».
[3] Понт був римською провінцією на півночі Малої Азії. Юдеї з Понту були присутніми на святкуванні дня П’ятдесятниці (Діян. 2:9). Там в якийсь час була встановлена церква (1Пет. 1:1).
[4] Клавдій згадувався раніше, у 11:28. Клавдій – єдиний імператор, чиє ім’я згадується в Новому Завіті двічі.
[5] Ймовірно, Акила і Прискілла прибули в Коринф незадовго до прибуття Павла.
[6] В оригіналі «Chrestus». «Chrestus» і «Christus» звучать однаково. Різницю в написанні можна пояснити тим, що в ті часи літератори широко користувалися послугами писарів, яким диктували свої твори.
[7] Звичайно, серед вигнаних виявилися і юдеї-християни. Деякі вважають, що Послання до Євреїв адресоване групі юдейських християн у Римі і що Євр. 10:32-34 говорить саме про це вигнання, яке напевно стосувалося тих, кому адресоване Послання.
[8] Якщо це так, то Лука, можливо, згадав той факт, що Акила був юдеєм, щоб пояснити, чому його разом з Прискіллою вигнали з Риму.
[9] Гільдія була асоціацією людей однієї професії; її можна порівняти з профспілками.
[10] Коли Павло писав це, Акила і Прискілла були вже знову в Римі. Деякі світські письменники відмічають, що заборона юдеям селитися в Римі тривала лише рік.
[11] У ті дні було прийнято, щоб рабини опановували якесь ремесло. Юдеї вважали, що це допомагало рабинові підтримувати зв’язок з реальним життям.
[12] Можливо, це батько Павла навчив його ремеслу виготовлення наметів; сини зазвичай йшли стопами своїх батьків, опановуючи їх професії.
[13] Це була основна політика Павла – заробляти собі на життя самому, де б він не був, і не брати грошей у тих, кому він проповідував (Діян. 20:34; 1Кор. 9:1-18; 2Кор. 11:7-9; Фил. 4:15-17; 1Сол. 2:9; 4:11; 2Сол. 3:8). Проте, як ми побачимо, він приймав допомогу від інших громад. Більше того, Павло підкреслював право проповідника отримувати фінансову підтримку від тих, кому він проповідував (1Кор. 9:1-18). Як відзначається, Павло відмовився від цього права, щоб уникнути докорів, але його вороги використовували це для критики на його адресу (2Кор. 11:7-9). Можливо, вони стверджували, що він відмовлявся від оплати, бо знав, що він її не гідний! Нам слід намагатися уникати критики, але вже якщо люди вирішили чіплятися, то вони обов’язково знайдуть щось, за що нас можна було б покритикувати.
[14] Пізніше, в інших містах, церква збиралася в будинку Акили і Прискілли (Рим. 16:3-5; 1Кор. 16:19).
[15] Можливо, що Павло відправив до Верії лист для Тимофія, щоб той не йшов в Афіни, а повернувся в Солунь. Проте природніше зрозуміти 1Сол. 3:1,2 у тому сенсі, що Тимофій прибув в Афіни, як його і просили, а потім був відправлений назад до Солуні.
[16] Це припущення засноване на тому факті, що Сила і Тимофій, ймовірно, принесли пожертвування від церкви у Филиппах (див. наступні примітки в тексті). Оскільки Тимофій прийшов із Солуні, то логічно припустити, що Сила прийшов з Филипп, куди Павло відправив його (як Тимофія в Солунь), щоб той подивився, як живуть брати.
[17] Оскільки єдиними, хто допоміг Павлу, коли він уперше покинув Македонію, були филиппійські християни (Фил. 4:15,16), і оскільки є свідоцтво, що Сила і Тимофій принесли допомогу з Македонії (2Кор. 11:9), то, швидше за все, ця допомога була з Филипп.
[18] Якщо звернення «браття» відноситься не до Сили і Тимофія, то ми тоді не знаємо, до кого воно відноситься.
[19] У тексті оригіналу дослівно: «був примушений словом». Це може означати, що Боже Слово (як вогонь у кістках Єремії) змушувало Павла бути сміливішим або ж що Павло почав проповідувати Слово Боже своїм слухачам з більшою пристрастю. Багато перекладачів і коментатори вважають, що дар з Македонії дозволив Павлу продовжувати благовістя з великим завзяттям, оскільки він вже не відчував необхідності в щоденній фізичній праці (принаймні, певний час). У суч. пер. читаємо: «Коли Сила і Тимофій прийшли з Македонії, Павло присвятив увесь свій час проповідям…». (18:5а).
[20] Про поширення основного послання Павла в Коринфі див. 1Кор. 1:18-25; 2:2; 15:1-8.
[21] І цього разу заява Павла про те, що віднині він йде до язичників, мала лише місцеве значення. Він продовжував проповідувати юдеям, як тільки траплялася така нагода (в. 19).
[22] Див. обговорення 13:50,51 у розділі «Божа межа розподілу». Аналогічний приклад із Старого Завіту див. у Неєм. 5:13.
[23] «Хто шанує Бога» і «богобоязливий» – за книгою Діянь одне і те ж. Юст, ймовірно, в якийсь момент став християнином, але ми не знаємо, було це до або після того, як він запросив Павла до себе додому. У суч. пер. він названий Титом Юстом.
[24] Деякі вважають, що це був той самий Тит, який пізніше подорожував разом з Павлом (Тит. 1:4,5), що, втім, маловірогідне.
[25] Це не означає, що Павло покинув будинок Акили і Прискілли, щоб перейти жити до Юста. Будинок Юста використовувався для проповіді тим, хто хотів знати більше про Ісуса.
[26] У римлян було прийнято давати людині три імені.
[27] Начальник синагоги відповідав за створення умов і за проведення служби (див. 13:15). Можливо, що в синагозі Коринфа було більше одного керівника (як у 13:15). Одним начальником міг бути Крисп, а другим – Сосфен (18:17). Проте ймовірніше, що Сосфен був призначений начальником, коли Крисп став християнином.
[28] Це третє «сімейне навернення», про яке ми читаємо в книзі Діянь. Те, що було сказано при обговоренні 16:15 в розділі «Відповідь на Божий заклик», відноситься і до даного випадку.
[29] Згадайте про це, коли ми вивчатимемо 18:12-17 в розділі «Господь завжди тримає Своє слово!».
[30] Слухання Благої Звістки – важлива частина Божих умов спасіння (Рим. 10:17).
[31] Див. обговорення 17:34 у розділі «Одна з найбільших проповідей, відомих світу». Я дотримуюся того погляду, що Стефан і його домашні прийняли хрещення в Коринфі, а не в Афінах, і що фразу «початок Ахаї» слід сприймати з уточнюючою обставиною, що мається на увазі, «у Коринфі».
[32] Інші з’явлення Ісуса Павлу описані в Діян. 9:1-6; 22:17,18; 23:11; 27:23-25; 2Тим. 4:16,17.
[33] Див. Іс. 43:5.
[34] У Ефесі він пробув довше (19:10).
[35] 1 Солунян було написане незабаром після того, як до Павла в Коринф прибув Тимофій (1Сол. 3:6), який відразу ж був відправлений до Солуні з цим листом. Коли він повернувся, Павло написав ще один лист. Другий лист, майже напевно, був також написаний з Коринфа (зверніть увагу, що в 2Сол. 1:1 згадують Силу, з яким ми останній раз у книзі Діянь зустрічаємося саме в Коринфі [Діян. 18:5]).
[36] Якщо цей розділ використовується як проповідь, то в запрошенні можна повернутися до навернення Криспа. Йому довелося дорого заплатити за прийняття Христа, але він вчинив правильно. Слухачів слід призвати прийняти таке саме рішення, як і Крисп, незалежно від ціни, яку треба буде за це заплатити.
