РЕАКЦІЯ У ВІДПОВІДЬ (17:32-34)
У попередньому розділі ми відмічали, що Павло прийшов в Афіни в пошуках щирих сердець. Ісус казав, що щирі серця подібні до доброго ґрунту – глибокого, чистого і родючого (Лк. 8:4-15). У більшості своїй шар ґрунту в Афінах був неглибоким, суцільно в будяках забобонів і людських міркувань, неродючим. Лука пише: «Почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: “Про це послухаємо тебе іншим часом” … Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували» (в. 32, 34а). Перераховані Лукою три відповіді на Євангеліє є типовими для світу взагалі.
Одні глузували
По-перше, «почувши про воскресіння мертвих», деякі «глузували» (в. 32а). Недалекі люди дуже давно зрозуміли, що легше висміяти щось нове, ніж розібратися в ньому: те, над чим смієшся, вже можна не сприймати серйозно.
Зверніть увагу: питання, через яке перервалися збори, – «воскресіння мертвих». Вони терпляче слухали, поки Павло розвінчував їх священні твори, і навіть витримали натяк на необхідність покаяння. Проте коли «залітний марнослівець» заговорив про тілесне воскресіння, тут вони себе стримати вже більше не могли. Різні філософські школи майже не мали точок зіткнення, але в одному вони виявили завидну одноголосність: у тому, що ідея тілесного воскресіння безглузда. Навіть ті, хто вірив у безсмертя душі, вважали, що тіло тлінне і порочне. «Для грека тіло було лише в’язницею, і чим швидше він покине своє тіло, тим щасливішим він буде. Навіщо воскрешати мертве тіло і жити в ньому знову?»[1] Настрій типового освіченого грека можна виразити словами одного з грецьких письменників: «Якщо людина померла, і земля ввібрала її кров, то воскресіння вже неможливе»[2]. У цьому вислові слово «воскресіння» грецькою звучить анастасіс. Це ж саме слово було використане і Павлом[3].
У руках насмішників в ареопагу був скарб, але вони упустили його.
Другі вичікували
«Інші говорили: “Про це послухаємо тебе іншим часом”» (в. 32б). Подібно до Фелікса, вони казали: «Тепер іди, а коли [знайдемо] час, [покличемо] тебе» (24:25). Чи зацікавилися вони насправді або просто хотіли ввічливо відхилитися? Цього я не знаю, але я знаю, що зволікання – небезпечна гра з Богом.
Деякі увірували
У цей момент Павло «вийшов з-поміж них» (в. 33)[4] і став спускатися сходами із схилу пагорба, залишивши їх роздумувати про сказане. Не виключено, що він був розчарований[5]. Якщо це так, то ми вдячні Богу за наступний вірш: «Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували; між ними був Діонисій Ареопагіт і жінка на ім’я Дамар та інші з ними» (в. 34). Цей урожай не був щедрим, але все-таки це був урожай, а одна душа коштує дорожче за весь світ.
Серед тих, хто увірував був Діонісій «Ареопагіт»[6]. Його прізвисько свідчить про те, що він був членом знаменитого суду на Ареопагу. Діонісій представляв еліту міста. Згадується ще жінка на ім’я Дамар[7]. Оскільки Лука називає її, то не виключено, що вона була впливовою жінкою. А може, і навпаки[8]. Були там і «інші». Так само, як Лука представив нам проповідь Павла в скороченому вигляді, він міг дати і скорочений опис його служіння в Афінах[9] і реакції людей на благовістя.
Багато коментаторів наполягають на тому, що в Афінах ніхто не хрестився. Підставою для такого погляду служать слова з листа Павла до коринф’ян про те, що домашні Стефана, який жив у Коринфі (1Кор. 1:14-16; 16:17) були «початком Ахаї» (як Афіни, так і Коринф знаходилися в провінції Ахая). Проте не виключено, що Стефан і його сім’я були в Афінах якраз тоді, коли там був Павло, який і хрестив їх у той час[10]. Повідомлення про те, що деякі «увірували» і «пристали» до Павла, типове для стислого стилю Луки, коли він згадує про навернення в інших містах (13:48; 14:1; 17:4,12), і немає підстав вважати, що у вірші 17:34 він мав на увазі щось інше. Дійсно, Павло писав, що «небагато серед вас мудрих за плоттю» стало християнами (1Кор. 1:26), але «небагато» ще не означає «ніхто».
Усі тлумачі, за винятком небагатьох, самовпевнено стверджують, що Павло не створив общини в Афінах, ґрунтуючись, переважно, на тому факті, що в Новому Завіті немає згадки про церкву в цьому місті. Але Павло, поза сумнівом, створив багато громад, які не згадані в Новому Завіті. Більшість тлумачів дотримуються не біблійного, а конфесійного уявлення про те, що вимагається для створення общини. Біблія учить, що Бог додає до церкви того, хто послухався Євангелія (Діян. 2:47[11]). Лука каже, принаймні, про шість новонавернених в Афінах[12]; «організовані» або «неорганізовані», ці люди склали церкву в тому місті. (Історія свідчить, що в другому столітті в Афінах існувала сильна община. Чи знайдеться хтось, хто стане заперечувати, що Павло посіяв перше насіння для цього урожаю?)
Як би мені хотілося знати, що сталося з тією жменькою щирих сердець в Афінах, але Лука умовчує про це. Незабаром Павло пішов на захід у пошуках кращого ґрунту. Свою розповідь ми продовжимо вже з Коринфа.
ВИСНОВОК
Зрадійте: незнаний Бог став знаним! «Бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо» (в. 28). І тепер нам необхідно залишити своє егоїстичне життя і звернутися до Нього. «Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися» (в. 30). А ви не вважаєте, що вам треба покаятися? Тоді цей розділ – для вас!
Як ви відреагуєте? Чи будете ви насміхатися, як деякі? Чи відкладете рішення, як це зробили інші? Або ж ви увіруєте і підкоритеся, як це зробили небагато? Пам’ятайте: зараз Ісус може бути вашим Спасителем, а пізніше Він буде вашим Суддею. Бог «визначив день, у який праведно судитиме весь світ» (в. 31). Воскресіння гарантує це!
ЦИТУВАННЯ СВІТСЬКИХ ДЖЕРЕЛ
Проповідь Павла в ареопагу, видно, відбиває його класичну освіту: він міг цитувати світських поетів, які шануються його слухачами. Два інші випадки, коли Павло цитував світських письменників, згадано в 1Кор. 15:33 і Тит. 1:12. З цих прикладів ми можемо зробити два висновки: (1) проповіднику допустимо цитувати зі світських джерел з метою ілюстрації або пояснення; (2) оскільки таких прикладів зустрічається украй мало, то ми можемо зробити висновок, що це слід робити дуже помірно. Урок з Біблії або проповідь не повинні перетворюватися на збірну солянку з цитат, узятих з книг, журналів, газет та інших світських джерел. Священне завдання залишається незмінним: «Проповідуй слово» (2Тим. 4:2; виділено мною). Силою Божою для спасіння (Рим. 1:16) як і раніше залишається Євангеліє.
[1] Вірсбі.
[2] Це твердження ми знаходимо в творі Есхіла «Евменід».
[3] Див. обговорення 17:18 в розділі «Що таке «успіх» в трудах Господніх?»
[4] Зміст вірша 33 вказує на те, що Павло міг прийти і піти за своїм бажанням, так що офіційного суду над ним, ймовірно, не було.
[5] 1Кор. 2:1-3 може вказувати на те, що події в Афінах засмутили Павла.
[6] За переказами, Діонісій став єпископом (старійшиною) церкви в Афінах. Це можливо. Інші перекази про нього маловірогідні. Нині в Афінах є вулиця, названа його ім’ям.
[7] І знову Лука підкреслює роль жінок у ранній церкві.
[8] Про те, хто така була Дамар, висловлюються найрізноманітніші припущення – від «вуличної діви» до «аристократки». Чомусь вважається, що вона чула проповідь в ареопагу, хоча Лука цього не каже. Вона могла бути з богобоязливих і почути проповідь Павла в синагозі.
[9] Точно не відомо, чи приєдналися Сила і Тимофій до Павла в Афінах.
[10] Можливе і інше пояснення. Деякі тлумачі вважають, що тут мається на увазі уточнююча обставина «в Коринфі», тобто «початок Ахаї» в Коринфі.
[11] Див. обговорення 2:47 у розділі «Церква, членом якої я хотів бути».
[12] У тексті сказано: «деякі мужі [найменше, 2 людини] … між ними був Діонисій … [+1] і жінка на ім’я Дамар [+1], та інші з ними [+ мінімум 2 людини]».
