Пояснюючи притчу про сіяча, Ісус сказав, що добра земля «це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні» (Лк. 8:15; виділено мною). «Добрі і щирі серця» – найбільша потреба нашого часу. Один з найчудовіших описів такого серця можна знайти в цьому розділі: «Тутешні [юдеї у Верії] були добродушніші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так» (Діян. 17:11). Кожен серйозний ловець душ шукає щирі серця. Саме такі серця шукав Павло, подорожуючи Грецією.
У ПОШУКАХ ЩИРИХ СЕРДЕЦЬ У ФИЛИПАХ (16:40)
У двох попередніх розділах ми бачили, як Павло і його сподвижники шукали і знайшли щирі серця у Филипах: це були Лідія, сторож і їх домашні. Завершальний вірш розділу 16 каже, що вони зустріли ще і інших: «Вони ж … прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх» (в. 40а). Бог благословив їх зусилля наверненням декількох «братів».
Більше Лука не дає жодних подробиць перших днів існування общини. Коли пізніше Павло писав филипійській церкві з Риму, він адресував свій лист «всім святим у Христі Ісусі, що перебувають у Филипах, з єпископами і дияконами» (Фил. 1:1). Єпископи – це ті самі старійшини. Можливо, Павло ще до свого відходу допоміг організувати там церкву (Діян. 14:23), але це могло статися і пізніше.
Надихнувши братів, що зібралися в будинку Лідії, Павло і Сила «пішли» (16:40б) шукати щирі серця в інших місцях. Лука ж, мабуть, залишився у Филипах, щоб продовжити роботу з молодою общиною. Ми приходимо до такого висновку, бо Лука, кажучи про відхід Павла і Сили, вже не вживає займенника «ми»; він з’явиться знову лише в 20:5,6, коли Павло знову відвідає Филипи. (Присутність Луки у Филипах допомагає пояснити, чому церква у Филипах продовжувала виявляти особисту цікавість до Павла після його відходу.) Деякі також вважають, що у Филипах на певний час залишився і Тимофій, а до Павла і Сили він приєднався вже у Верії[1].
У ПОШУКАХ ЩИРИХ СЕРДЕЦЬ У СОЛУНІ (17:1-10)
Залишивши Филипи, Павло і Сила пішли Ігнатієвою дорогою на захід, змішавшись зі святково налаштованим натовпом, що рухався в напрямку до Риму. За день вони мали дійти до Амфіполя – столиці тієї області, в якій знаходилися Филипи[2]. Ще один день шляху – і вони в Аполлонії (в. 1а). Амфіполь і Аполлонія були порівняно невеликими поселеннями, і, мабуть, тому місіонери пройшли через них, не зупиняючись і не проповідуючи там[3]. Вони прагнули в столицю Македонії – Фессалоніки (Солінь). Названа на честь сестри Олександра Великого, Солунь була вільним містом[4], головним морським портом тієї місцевості[5] і основним торговим центром, що змагається з Ефесом і Коринфом.
Ігнатієва дорога пролягала через центр Солуні, утворюючи головну вулицю міста. Після прибуття в столицю Павло і Сила виявили, що в Солуні, на відміну від Филип, було досить багато юдеїв. І, таким чином, Павло зміг почати роботу з відвідування синагоги: «Вони прийшли до Фессалоніки, де була юдейська синагога. Павло, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи[6] говорив з ними з Писання, відкриваючи та доводячи їм, що “Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що цей Христос є Ісус, Якого я проповідую вам”» (в. 1б-3).
Чотири дієслова в цих віршах дають уявлення про підхід Павла до проповіді юдеям: він (1) говорив, (2) відкривав, (3) доводив, (4) проповідував. Перед Павлом стояли два завдання: спочатку довести, ґрунтуючись на старозавітному Писанні, що Христос (Месія) мав прийняти страждання і воскреснути, а потім довести, що Ісус і був тим довгожданим Месією. Перше завдання було найскладнішим, бо юдеї ніяк не могли повірити в Спасителя, що страждав (1Кор. 1:23). Павло відбивав їх заперечення, «доводячи» – так перекладене грецьке слово, яке означає «класти поруч». Спочатку він цитував старозавітні пророцтва, а потім «клав поряд» з ними факти про Ісуса[7].
Якщо насіння Благої Звістки посадити в добре серце, то воно неодмінно дасть щедрий урожай (Лк. 8:8). Тому ми читаємо: «І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що визнають Бога, дуже багато, так і зі знатних жінок чимало» (в. 4). Зверніть увагу на слово «деякі»: лише небагато юдеїв прийняли християнство. З іншого боку, «дуже багато» богобоязливих язичників стали християнами, у тому числі чимало «знатних жінок», які відвідували службу в синагозі[8].
З листів Павла до солунян видно, що він і Сила також багато проповідували за межами синагоги міським ідолопоклонникам (1Сол. 1:9). У цих листах він розповідає, як він проповідував Слово (1Сол. 1:6; 2:2,14), які дива вони з силою творили (1Сол. 1:5), як він полюбив солунян (1Сол. 2:7,8)[9]. Згадує він також і про те, що, проповідуючи там, вони з Силою займалися фізичною працею, щоб забезпечити собі проживання (1Сол. 2:9)[10]. Для Павла найважливішим, проте, було щире сприйняття Євангелія багатьма із солунян:
«…ви навернулися до Бога від ідолів, щоб служити Богові Живому і істинному і чекати з небес Сина Його, Якого Він воскресив з мертвих, Ісуса, що визволяє нас від майбутнього гніву» (1Сол. 1:9,10).
«…ми безперестанно дякуємо Богові, що‚ прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як Слово Боже, яким воно є істинно, яке і діє у вас, віруючих» (1Сол. 2:13).
Двоє з тих, що сприйняли вчення, були Аристарх і Секунд (20:4; 27:2)[11].
Після того, як солуняни стали християнами, Павло продовжував їх наставляти (1Сол. 4:2,3,6; 2Сол. 2:15; 3:10), готуючи їх до дня розставання. Наставляючи їх, він розповідав їм про випробування, які чекали попереду, – як їх[12], так і його. Пізніше він напише: «Бо ми й тоді, коли були у вас, передрікали вам, що маємо страждати, як і сталося, і ви знаєте» (1Сол. 3:4).
Неприємності не змусили себе довго чекати, оскільки на одне щире серце завжди знайдеться сотня жорстокосердих. У міру того, як успіх Павла і Сили продовжував зростати, занепокоєння невіруючих юдеїв наростало. Ми читаємо: «Але юдеї, які не увірували, запалившись заздрістю[13] і взявши з майдану деяких негідних людей, зібралися натовпом» (Діян. 17:5а, б). Фраза «з майдану» – вільний переклад грецького слова агорайон, яке приблизно перекладається як «люди з агори». Агора (чи форум) була серцем міста – центром торгівлі, політики і релігії. Людська природа однакова у всі часи, і тому не дивно, що в цьому місці тинялися нероби, завжди готові взяти участь в якомусь скандалі. Цицерон називав цих «людей агори» «підніжжям помосту». Вони зазвичай влаштовувалися ближче за усіх до помосту[14] на площі і перебивали розмови ораторів знущальними вигуками. Їх можна було найняти як для вітання, так і для зганьблення промовця. З опису в розділі 17 виявляється, що вони були найняті для серйознішого завдання. Лука каже, що юдеї, «запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібралися натовпом і збурювали місто» (в. 5б).
Павло і Сила проживали в домі людини на ім’я Ясон (в. 7), туди і попрямував натовп. «І, приступивши до дому Ясонового[15], намагалися вивести їх [Павла і Силу] до народу» (в. 5в). «Народ» у грецькому оригіналі – «демос», від нього утворено слово «демократія» (правління народу). Солунь була вільним містом, і самоврядування в ній здійснювало народне зібрання. Натовп хотів притягнути місіонерів на суд цих зборів.
Чи то Павла і Сили не було удома, чи то брати таємно відвели їх, дізнавшись про наближення натовпу[16]. Досадуючи, юдеї схопили Ясона і декількох новонавернених християн і потягнули їх «до міських начальників» (в. 6а). Слова «міські начальники» – це переклад грецького слова «політархас», яке складається з двох слів: «місто» (поліс) і «правитель» (арх). Археологічні розкопки підтвердили, що народне зібрання в Солуні очолювали п’ять або шість чоловік, які називалися «політархами»[17].
Юдеї приховали перед зборами справжню причину свого невдоволення – заздрість до успіху Євангелія. Замість цього, вони повторили брехню, яку хазяї служниці сказали владі у Филипах: що Павло і Сила були баламутами, дії яких були незаконні і суперечили інтересам Риму. Вони стали кричати: «Ці всесвітні підбурювачі прийшли сюди, а Ясон прийняв їх[18]; і всі вони діють проти повелінь кесаря[19], визнаючи іншого царем – Ісуса» (в. 6б, 7). Павлу і Силі заочно було висунені два конкретні звинувачення: (1) вони створювали безлади; (2) вони заявляли, що Ісус є цар, суперник кесаря[20]. Перше звинувачення було явною брехнею: саме юдеї, а не Павло і Сила, «збурювали місто» (в. 5). Друге було умисним спотворенням того, що проповідували місіонери[21]: Ісус – Цар (1Тим. 6:15); але оскільки Його царство «не від світу цього» (Ін. 18:36), то Він не був суперником кесареві (Мф. 22:21). Ясона звинувачували в тому, що він допомагав цим баламутам і підбурював їх.
Слова юдеїв були спрямовані на те, щоб причинити неприємності Павлу і Силі. Проте вони мимоволі дали одну з найвищих оцінок силі Євангелія. Дослівний переклад фрази «Ці всесвітні підбурювачі» – «ті, хто перевернув світ догори дном» (виділено мною). Вираз «перевернути догори дном» використовувався рибалками, коли вони говорили про свої човни: перевернути догори дном, щоб очистити днище, виконати необхідний ремонт, видалити черепашок і пофарбувати. Юдеї ніяк не могли утямити, що це гріх перевернув світ догори дном (Бут. 3), а Євангеліє, нарешті, повертає йому правильне положення! Як би мені хотілося сьогодні почути звинувачення в тому, що християни – це «всесвітні підбурювачі»!
Коли юдеї висловили свою брехню, у злих серцях восторжествували неуцтво і упередження: «І стривожили народ та міських начальників, що слухали їх. Але ті, одержавши від Ясона та інших запоруку, відпустили їх» (Діян. 17:8,9)[22]. Запорука – це застава, яку мали залишити Ясон та інші брати, і яка у разі чинення подальших безладів конфісковувалася. Це могла бути велика сума грошей, або під заставу могли бути узяті їх будинки або інша власність. Не виключено, що частиною цієї угоди була умова, що Павло і Сила назавжди покинуть місто (див. 1Сол. 2:18).
Якими б не були умови, висунені владою, община піклувалася про безпеку Павла. Під покривом темряви християни «відправили Павла та Силу до Верії» (Діян. 17:10). Павло йшов з важким серцем, тривожившись за ще незміцнілу і уразливу общину, яку він залишав після себе (1Сол. 1:6; 2:14,15). Він знав, що може вистояти гоніння і зберегти свою віру, а чи зможуть вони?
[1] Вони так вважають, бо причиною займенника «вони» в 16:40 і 17:1 є Павло і Сила. Наступного разу Тимофій згадується у Верії (17:14). Звичайно, Тимофій міг піти разом з Павлом і Силою, і цей факт міг не згадуватися.
[2] До Амфіполя було близько п’ятдесяти кілометрів; за ним, приблизно в сорока кілометрах, знаходилася Аполлонія, а ще через півсотні кілометрів була Солунь.
[3] Головна місіонерська стратегія Павла полягала в євангелізації великих міст, щоб звідти Блага Звістка природно поширювалася на довколишні райони. Амфіполь і Аполлонія могли бути євангелізовані в результаті поширення Благої Звістки з Филип і Солуні (див. 1Сол. 1:8).
[4] Солунь давно приєдналася до Риму, за що як нагороду отримала статус вільного міста. Цей статус припускав автономію, можливість карбувати свої монети і відсутність римського гарнізону в межах міських стін. Це місто було значно більше грецьким, ніж римським.
[5] Це місто (нинішня його назва Салоніки) як і раніше є головним морським портом південно-східної Європи.
[6] Це не означає, що вони пробули в Солуні лише три тижні. Тут говориться про те, чим Павло займався в цьому місті впродовж перших трьох тижнів свого перебування там.
[7] Прикладом того, як він це робив, може служити проповідь Павла в синагозі в Антіохії Пісидійській (13:16-41).
[8] Згідно із Західним текстом Біблії, під «знатними жінками» малися на увазі дружини керівників міста. Багатьох язичницьких жінок привертала мораль і етика юдаїзму. Як правило, Лука прославляв роль жінок.
[9] Оскільки вірші 1-4 оповідають про перші три тижні перебування Павла в Солуні, а вірші 5-9 – про кінець його перебування, то, мабуть, ми повинні розуміти, що між віршами 4 і 5 існує проміжок часу, впродовж якого Павло зробив велику частину своєї роботи в Солуні.
[10] Вони, втім, неодноразово отримували фінансову допомогу з Филип (Фил. 4:15,16).
[11] Їх імена дозволили деяким припустити, що Аристарх був юдеєм, а Секунд – греком.
[12] Див. 14:22.
[13] Раніше ми вже зустрічалися з подібного роду заздрістю (13:45).
[14] Греки називали цей поміст бема; а римляни – рострум. Цей поміст служив різним цілям і частенько – трибуною для промовців.
[15] Ми не знаємо, чи був Ясон християнином. Той факт, що текст, схоже, робить розмежування між «Ясоном» і «деякими братами» (в. 6), може вказувати на те, що не був. Я, проте, схильний думати, що він був християнином. Деякі вважають, що це той же Ясон, який згадується в Рим. 16:21. Якщо це так, то пізніше він вирушив у Коринф.
[16] Завдяки Божому провидінню, Павло часто (але не завжди) отримував попередження про можливу небезпеку. Можливо, це і був якраз такий випадок.
[17] Багато років скептики свої сумніви в достовірності книги Діянь обґрунтовували, зокрема, використанням Луки слова «політарх», оскільки воно не було знайдене в жодному зі світських письмових документів. Потім у Солуні були виявлені Вардарські ворота, на яких були накреслені імена шести міських політархів. Пізніше було знайдено ще декілька подібних написів.
[18] Якщо Ясон був християнином, то можливо, що він, як і Лідія (16:15,40), після хрещення запросив Павла і Силу жити в нього в будинку.
[19] Юдеям слід було б прикусити язик. Кесар Клавдій був їх заклятим ворогом (18:2), але вони прикинулися, ніби піклуються про виконання його указів! Брехливе серце не знає меж своєму безчестю.
[20] Аналогічне звинувачення висувалося Ісусу за Його життя (Лк. 23:2).
[21] Я називаю це «умисним спотворенням», бо, проповідуючи Воскресіння, благовісники чітко говорили, що Ісус повернувся на небеса. Тому Він не міг вважатися суперником царю земному.
[22] Можливо, що вони і «стривожили» правителів міста, але слід сказати, що з Ясоном і іншими обійшлися м’яко, враховуючи серйозність звинувачення. Це підтверджує той факт, що конкретних доказів для звинувачення не було.
