Проповідь (в. 31)
Що б він не мав на увазі, вимовляючи ці слова, Павлу і Силі надалася прекрасна можливість. «Вони ж сказали: “Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій”» (в. 31). Стоячи перед синедріоном, Петро підкреслював, що спасіння можна набути тільки в Ісусі Христі, «бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (4:12). Якщо сторожу судилося спастися, то тільки через Ісуса.
Іноді люди ставлять питання, чому сторож не отримав таку ж відповідь, яка була дана юдеям у день П’ятдесятниці, коли вони запитали, що їм робити (2:37): «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (2:38). Можна також запитати, чому він не отримав відповідь, яка була дана Савлу у відповідь на його питання «Господи! Що мені робити?» (22:10): «Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса» (22:16). Перечитайте ще раз відповіді, дані юдеям у день П’ятдесятниці і Савлу: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (2:38; виділено мною); «Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса» (22:16; виділено мною). Зробити щось в ім’я Ісуса або призвати ім’я Ісуса означає, що ця людина знає, хто такий Ісус, і вірить в Ісуса. Сторож не мав цих знань, не було в нього і віри. Якби йому було сказано зробити щось «в ім’я Ісуса», то йому довелося б запитати, як тому сліпому: «А хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?» (Ін. 9:36).
Прощення (в. 32-34)
Павло і Сила незабаром заповнили відсутність знань сторожа. «І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його» (в. 32). «Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого» (Рим. 10:17). «Слово Господнє», ймовірно, включало слово про істинного Бога (в. 34). Воно, звичайно ж, включало і «слово» про Ісуса і хрест. Те, що воно включало «слово» про те, як скористатися жертовною смертю Ісуса на благо, плюс «слово» про те, як віднині потрібно жити, очевидно з наступних віршів. «І, взявши їх тієї ж години ночі, він [сторож] обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його» (в. 33). Той факт, що сторож відповів негайно[1], був доказом щирості; той факт, що він омив їх рани, був доказом його жалю; той факт, що він був хрещений, був доказом покірності.
Ми не знаємо, де прийняв хрещення сторож і його родичі. Можливо, у сусідньому ставку, а можливо, за містом, у річці Гангіті[2]. Після хрещення сторож, «привівши їх у свій дім, запропонував трапезу[3] і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога» (в. 34). Цієї ночі він був спасенний двічі: спочатку від фізичної смерті і ось тепер від смерті духовної! Гріх сковував його душу сильніше, ніж колоди Павла і Силу у внутрішній в’язниці, але тепер він вільний!
Зверніть увагу, що слово «увірував» у вірші 34 спожите в широкому сенсі, маючи на увазі реакцію на відповідь сторожа в цілому[4]. Йому було сказано, якщо він увірує, то він і його домашні будуть спасенні (в. 31). Йому було проповідано Слово Господнє. Після того, як він покаявся і був хрещений, підкреслюється, що він – ще раніше – увірував.
Проповідники різних віросповідань мають звичай цитувати питання сторожа з вірша 30, а відповідь – з вірша 31 і на цьому зупинятися, представляючи справу так, ніби це був кінець історії[5]. Як сказав Дж. МакГарві, вони «занадто швидко покидають в’язницю». Якщо подивитися на історію навернення сторожа в цілому, виявляється, що він був спасенний від своїх гріхів так само, як і усі інші у відомих нам випадках: йому було проповідане Євангеліє, він увірував в Ісуса, покаявся у своїх гріхах, а потім був хрещений.
Протест (в. 35-40)
Кінець історії забарвлений гірким гумором. «Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: [сторожу]: “Відпусти людей тих”»[6] (в. 35). Влада, напевно, вирішила, що покарання і ніч, проведена в ув’язненні, було достатньо, щоб вказати цим баламутам юдеям на їх місце. Сторож, ймовірно, у присутності міських служителів «сказав про це Павлові: “Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром”» (в. 36). Оскільки він сказав Павлу і Силі: «Вийдіть», – то, мабуть, вони повернулися у в’язницю удосвіта, щоб не підвести свого нового брата. Сторож, ймовірно, був радий закінченню цього важкого випробування.
Павло, проте, не зрушив з місця. Він обернувся лицем до міських служителів (ми вже говорили, що мовою оригіналу це були ті, хто носив із собою палиці і здійснював побиття) і «відказав їм: “Нас, римських громадян[7], без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас”» (в. 37). Раніше ми вже відмічали, що побити римського громадянина вважалося великим злочином. Якби звістка про дії воєвод досягла Риму, то в кращому разі вони б позбулися місця, а в гіршому – голови.
Міські служителі швидко пішли і «сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни. І, [особисто] прийшовши [у в’язницю], вибачились перед ними» (в. 38, 39а), а потім, «вивівши, просили йти собі з міста» (в. 39б). Спробуйте уявити собі, як ці важливі служителі на колінах благають Павла і Силу покинути місто, не здіймаючи шуму, а піт градом ллється в них з лоба!
Перед тим, як завершити опис цих подій, хочеться підкреслити, що Павло настоював на своїх правах римського громадянина не для того, щоб досадити правителям міста (Рим. 12:17,19). Швидше, він хотів поставити усі крапки над «ї» заради молодих християн, яких він залишав там. Їх чекало достатньо проблем (Фил. 1:28-30) і без додаткових неприємностей, викликаних необхідністю пояснювати, чому їх засновник був заарештований, побитий і кинутий у в’язницю, а потім несподівано покинув місто, що супроводжувалося хмарою підозр[8].
Багато років, перечитуючи цю історію, я не розумів. Чому ці міські служителі повірили Павлу на слово про його римське громадянство? Адже вони навіть не попросили Павла пред’явити їм докази[9]. Якщо докази не були потрібні, то чому тоді все ті, кого чекало покарання, не заявляли про своє римське громадянство? Вивчаючи питання в глибину, я знайшов можливу відповідь: хибна заява про своє римське громадянство була ще серйознішим злочином, ніж неприпустиме поводження з римським громадянином. Покаранням за хибну заяву про нібито римське громадянство була смертна кара, і, знаючи про суворість покарання, мало хто наважувався на таке.
Павло і Сила були, напевно, готові рухатися далі, у нові місця і тому погодилися виконати прохання воєвод (упевнений, на їх велику радість). Зробили вони це, проте, неквапом і з гідністю. «Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії» (Діян. 16:40а), будинок якої служив їм базою і навіть, можливо, місцем зустрічей. Із цього приводу там зібралося декілька братів; ймовірно, метою зустрічі була спільна молитва (див. 12:12). Павло і Сила, «побачивши братів, повчали їх» (16:40б)[10]. З цими двома благовісниками обійшлися жорстоко, та все ж турбувалися вони не про себе, а про цих – таких беззахисних – немовлят у Христі. Нарешті, попрощавшись, вони «пішли» (в. 40в). Ось так була створена община, яка рік від року ставала Павлу все дорожчою (Фил. 1:3-8; 4:1).
ВИСНОВОК
Роздумуючи над цим текстом, ми згадуємо багато настанов про те, як змінити життя: (1) життя не можна змінити без Божої допомоги; (2) проте ми можемо співпрацювати з Богом, зокрема, проповідуючи Євангеліє; (3) розуміння того, що Бог працює разом з нами, дозволяє нам упевнено йти обраним шляхом. Але зараз я хотів би виділити головну настанову: немає безнадійних ситуацій. Якби ми з вами вибирали людей у Филипах, яких можна було б змінити, то навряд чи в наш список потрапили б недоумкувата служниця і римський сторож із садистськими схильностями.
Деніел Бурстін у журналі Діскаверерс розповідає таку історію про мис Божадор. Це крихітна ділянка суші уздовж африканського узбережжя, що виступає в Атлантику, але в п’ятнадцятому столітті жоден корабель не наважувався проплисти повз нього. З погляду мореплавання, мис Божадор не являв якоїсь особливої небезпеки, але ходили жахливі чутки про те, що за ним знаходився мало не край землі. Для навігаторів того часу, каже Бурстін, це була просто «нав’язана собі заборона»[11].
Коли ми з вами шукаємо людей, чиє життя можна змінити, нехай не буде в нас таких «нав’язаних собі заборон». Давайте ділиться Благою Звісткою з усіма![12]
[1] Ймовірно, сторожа і його домашніх хрестили близько 2 або 3 години ранку.
[2] Усередині в’язниці міг знаходитися резервуар з водою, але сторож міг без проблем вивести їх і за межі в’язниці. Йому було сказано «пильно стерегти їх», а не тримати узаперті.
[3] Павло і Сила, мабуть, нічого не їли з часу свого арешту. У черговий раз у Діяннях підкреслюється християнська гостинність.
[4] Порівняйте поводження сторожа із наверненням Криспа. Повідомлення про те, що Крисп увірував (18:8), включало також і його хрещення (1Кор. 1:14).
[5] Пояснення звучить приблизно так: «У Діян. 16:31 не сказане про хрещення, тому хрещення не суттєве для спасіння». Якби це було так, тоді покаяння і сповідання також не були б суттєвими для спасіння, оскільки про них конкретно не згадується в Діян. 16:31. Якщо хтось каже: «Але слово «увірував» має на увазі також покаяння і сповідання», – то чому тоді слово «увірував» не може мати на увазі також і «хрещення»?
[6] Принаймні, в одному древньому рукописі сказано, що воєводи були налякані землетрусом і дійшли висновку, що припустилися помилки, допустившись такого поводження з Павлом і Силою. Проте, оскільки текст свідчить проти цього доповнення, ми не знаємо, чи так це було насправді.
[7] Мабуть, у Сили, так само як і в Павла, було римське громадянство.
[8] Завдяки тому, що Павло потурбувався розставити усі точки над «ї», він пізніше зміг повернутися в місто, не відчуваючи наслідків попереднього візиту (20:1,2,6).
[9] Як свідчать світські документи, досить було прокричати: «Cіuіs Romanus sum», тобто «Я римський громадянин». Павло, мабуть, був зареєстрований, як громадянин, у Тарсі; але він, мабуть, не мав при собі доказів, а для отримання завіреної копії про реєстрацію знадобився б час.
[10] Кофман назвав це «однією з найпрекрасніших заяв у Писанні». Євангелісти самі потребували підтримки, але, замість цього, вони підтримували інших.
[11] Дерхем.
[12] Якщо матеріал цього розділу використовується для проповіді, то в запрошенні можна підкреслити, що Бог може також змінити і життя слухачів – за умови, що вони увірують як той римський сторож.
