Джордж тупав по кімнаті, ледве стримуючись від бажання щосили вдарити по ніжці столу, коли щоразу проходив повз нього. Він був у кепському настрої, тож йому було байдуже, чи хтось це помітить.
– Я хочу надвір грати у футбол із друзями! – скиглив хлопець.
Батько Джорджа суворо мовив:
– Ти зможеш піти лише після того, коли зробиш звіт.
Його син тупнув ногою:
– Несправедливо! Нікого з моїх друзів не змушують записувати, як вони витрачають свої кишенькові гроші.
Пан Мюллер починав злитися:
– Ти сядеш і зробиш те, що я велів. Я хочу, щоб ти вів облік кожного пенні, який отримуєш. Я повернуся за п’ять хвилин і перевірю, що ти зробив.
Пан Мюллер зачинив за собою двері.
Джордж витягнув свій записник і скривився. Потім він записав, що кишенькові гроші за минулий тиждень витратив на олівець, гумку й блокнот. Хлопець відкинувся на спинку стільця й посміхнувся: «Він ніколи не здогадається, що насправді я програв їх у парі».
* * *
Ручка дверей повернулася, скрипнула й до кімнати ввійшов гер Мюллер. Джордж подав батькові записник.
– Гаразд, – сказав той. – Мені подобається, що ти не витрачаєш своїх грошей на непотріб. Розумієш, – продовжив він, – збираючи податки для уряду Пруссії, я багато знаю про те, на що люди витрачають гроші, і, повір, більшість із них спускають їх просто на вітер. Вони гадають, я нічого не знаю, проте це не так.
– Можна вже піти гратися надвір? – запитав хлопчик, який не бажав більше слухати ні про роботу батька, ні про гроші.
* * *
«Ох, як же хочеться солоденького! – подумав Джордж наступного дня. – Однак грошей у мене не лишилося, я усі їх втратив у тому парі».
І тут він помітив гроші, що батько відклав на податки. Вони лежали в коробці із замком, проте ключ стирчав зі шпарини. Озираючись довкола, щоб переконатися, що ніхто не йде, він розкрив коробку й узяв трохи грошей.
«Куди ж їх заховати?» – міркував хлопчик.
Тут у нього виникла ідея. Джордж зняв черевика, кинув монети усередину й швидко знову взувся (якраз вчасно, бо до кімнати увійшов батько).
* * *
Гер Мюллер сів за робочий стіл, відкрив ящичок для грошей і почав їх лічити. Джордж тихенько попростував до дверей.
– Ану сюди! – гаркнув батько.
Дев’ятирічний хлопчик послухався.
– Ти брав щось із цієї скриньки?
Джордж намагався показати здивування:
– Я?! Я й близько біля неї не стояв!
* * *
– Знімай куртку! – суворо наказав синові гер Мюллер.
Джордж зняв.
Батько перевірив усі кишені і, не знайшовши в них нічого, повністю обшукав сина. Знову нічого.
– Знімай черевики! – сказав він хлопчику.
Джордж знімав їх дуже, дуже обережно.
– Що це було? – вимагав відповіді батько, почувши брязкіт монет.
Хлопець відхилився, намагаючись уникнути удару батька, проте він був не досить прудкий.
– Я навмисно лишив ключі в замку, – сказав гер Мюллер, – адже був переконаним, що ти крадеш гроші, просто хотів ще раз пересвідчитися. Ніколи, чуєш, ніколи більше не роби так! Жахливо, коли батько не може довіряти синові у фінансових питаннях.
* * *
Замість того щоб виправитися, Джордж скочувався нижче й нижче. Щойно видалася зручна нагода, він покинув батьківський дім, потрапив у лихе товариство й ще до свого шістнадцятиріччя, 1821 року, опинився у в’язниці через недобросовісність. Кілька разів він намагався повернутися на праведний шлях і змінитися, проте це йому не вдавалося: справи й надалі погіршувалися. А потім один його друг став християнином. У розпачі Джордж запитав у нього, чи може він також піти на християнську зустріч, що відбувалася вдома у Вагнера.
* * *
– Заходьте, – мовив гер Вагнер, широко відчиняючи двері. – Вітаю в моєму домі і в моєму серці.
Хлопець, з яким прийшов Джордж, зайшов першим, адже був тут не вперше.
«Гарне вітання, – подумав Джордж, знімаючи пальто. Юнак вирішив якомога зручніше розміститися в кімнаті, заповненій людьми. – Що це він робить?» – запитав сам у себе Мюллер.
Присутні щойно закінчили співати гімн, аж тут один із чоловіків став навколішки й почав молитися.
Джордж ніколи не був свідком подібного. У тогочасній Пруссії люди молилися молитвами, записаними в книжках. Ніхто не вигадував власних молитов привселюдно. Це було просто нечувано!
* * *
Мюллер дивився на чоловіка, що стояв на колінах, і слухав.
«Здається, наче він говорить із королем», – думав хлопець.
Після молитви чоловік прочитав уривок із Біблії і виголосив проповідь. Джордж був враженим! Той чоловік ламав усі закони! Адже лише служителі церкви мали право проповідувати. Юнак був настільки враженим, що ловив кожне слово проповідника.
На тій зустрічі щось трапилося в серці Джорджа. Він зустрів не лише чоловіків і жінок, які були друзями Ісуса, але й Самого Господа Христа. Він не бачив Його на власні очі й не чув Його голосу, однак його серце було переконане, що Бог був присутній у тій кімнаті. Ще до того як покинути помешкання Вагнера, він попросив у Бога прощення за свій гріх.
* * *
– Позмагаємося, хто більше вип’є? – запитав у Джорджа один із його друзів кількома днями по тому.
Джордж поглянув на компанію молодих людей. Усі вони були такими ж самими гравцями й пияками, яким був і він.
– Ні, – відповів він. – Я не піду. Я тепер християнин.
Усі балачки поміж хлопцями припинилися. Один зареготав:
– Християнин! Побачимо. Закладаюся, що ти завтра ж повернешся до пабу.
Хлопці розвернулися й подалися подалі, лишивши Джорджа дивитися їм услід. Проте тоді він так і не пішов із ними, він більше ніколи нікуди з ними не ходив.
* * *
– Нам потрібні місіонери, – мовив одного разу проповідник у будинку Вагнера. – Нам потрібні люди, які розкажуть іншим про Господа Ісуса Христа.
Джордж не відводив погляду від проповідника: «Місіонер? – думав він. – Цікаво…»
Бог покликав Мюллера бути місіонером, саме тому він переїхав до Лондона, де певний час працював із євреями. Саме в Англії він зустрів дівчину, з якою одружився. Зрештою, друг Джорджа, Генрі Крейк, переїхав до Брістоля, щоб приєднатися до служіння місцевої церкви. Однак невдовзі після його приїзду місто сколихнула епідемія холери. Багато людей померло, залишивши сотні дітей голодними й бездомними. Тоді Джордж і Генрі відкрили невеличкий сиротинець, а потім другий і третій.
* * *
Минули роки, і Бог привів їх до будівництва нового величезного будинку для сиріт за містом, під назвою «Ешлі Даун». Неймовірно, але там само було збудовано й другий, і третій будинки. Упродовж років Мюллер і Крейк працювали разом, забезпечивши понад дві тисячі дітей оселею, їжею, одягом та освітою. За весь час вони жодного разу не попросили в когось бодай пенні. Усі свої потреби вони приносили до Господа в молитвах, і на них очікували просто дивовижні відповіді.
Якось завідувачка домом для немовлят прийшла до Мюллера, кажучи:
– Я не маю грошей на молоко.
Джордж вийняв скриньку для грошей із шухляди свого столу й перерахував її вміст. Там виявилося на два пенні менше від необхідної суми.
– Молімося про це, – мовив Джорж.
Вони помолилися, просячи, щоб Господь подбав про молоко для немовлят. Відчинивши двері, щоб провести завідувачку, Джордж побачив біля входу вбогу жінку.
– У мене немає багато грошей, – мовила вона. – Однак Бог привів мене сюди, щоб віддати це вам.
І жінка простягла два пенні – саме ту суму, якої бракувало на молоко.
* * *
Минув час. Діти думали, що це був іще один звичайний день. Проте це було не так. Вони уже зробили шкільні завдання й закінчували виконувати свої обов’язки, не підозрюючи, що на вечерю в сиротинці бракувало їжі. Працівники дому знали про це, а також усвідомлювали, що грошей на купівлю необхідних продуктів не було. Утім час вечері наближався. Діти готувалися приступати до їжі, а працівники всім своїм серцем молилися. І Бог відповів на їхні молитви. Коли всі вихованці вмостилися й були готові проказати молитву, до будинку прийшов пекар і запитав, чи потрібен їм хліб. Він спік значно більше, ніж зазвичай, і тепер мав чимало зайвих буханців. Діти помолилися й почали їсти, навіть не здогадуючись про те, що Бог подбав про вечерю тієї ж самої хвилини. За всі роки існування сиротинців жодна дитина не залишилася голодною.
– Котел не працює, – повідомив Джорджеві працівник дому одного зимового дня. – Там серйозний витік.
– Але ж так холодно, ми не можемо дозволити, щоб діти промерзли, – відповів чоловікові Мюллер. – За скільки часу ми зможемо отримати новий котел?
– За місяць, – пролунала відповідь.
Джордж із дружиною молилися про це й відчували, що варто покликати іншого майстра для дослідження проблеми. Однак це означало зняти котел і дозволити дітям мерзнути.
– Молитимемося, щоб Бог змінив крижаний північний вітер на теплий південний, коли ми вимкнемо котел, – вирішило подружжя. Так вони й робили.
Того дня, коли прийшли майстри, холодний північний вітер змінив лагідний і теплий південний. Наступного дня надворі знову був мороз.
* * *
– Звідки надходять фінанси для утримання цих величезних сиротинців? – якось запитав один із відвідувачів «Ешлі Даун».
– Від Господа, – відповів Джордж Мюллер.
Гість спантеличився:
– Поясніть, що ви маєте на увазі.
Джордж підвівся, підійшов до вікна й визирнув у нього. На подвір’ї гралися діти, сотні дітей. Кожна дитина була вбрана в охайний якісний одяг і взуття. У хлопців були м’ячі для гри у футбол, дівчата бавилися з ляльками і мали красиві зачіски.
– Я маю на увазі, що Господь дивовижним чином забезпечує нас кожним пенні. Ми не отримуємо грантів і не беремо позик. Ми не розсилаємо листи з проханнями про допомогу, ми не звертаємося до жодних фондів. Ми не говоримо людям про свої потреби, не розповідаємо про рахунки, які необхідно сплачувати.
Гість спостерігав за виразом обличчя Мюллера, коли він говорив. Попри те, що Джорджеві уже було вісімдесят, він мав вигляд захопленої дитини.
– Ось що ми робимо. Ми стаємо на коліна й про все розповідаємо Господеві, а Він ще жодного разу не покинув нас, ще жодна молитва не залишилася без відповіді. Ми отримуємо в подарунок їжу й тканину для виготовлення одягу. Деякі люди приходять під двері, щоб дати нам кілька пенні, інші – сотні фунтів. За роки існування цих сиротинців нам дали грошима чи допомогою понад мільйон фунтів. Не забувайте, що ми ніколи не просили й пенні.
* * *
– Гере Мюллере, – сказав відвідувач. – Ваша історія просто неймовірна. Однак дозвольте поставити вам ще одне запитання.
Літній чоловік усміхнувся і кивнув:
– Авжеж.
– Де ви навчалися до того, як стати служителем? Ви були бухгалтером? Ви, безперечно, маєте неабиякі здібності й вмієте поводитися з грішми.
Джордж Мюллер замислився, що саме розповісти цьому чоловікові, і вирішив розповісти все.
– Підрахунку грошей мене навчав батько ще до того, як мені виповнилося десять. А щодо здібностей до роботи з грішми, то скажу вам, що до того, як стати християнином, я був вправним малим злодюжкою.
Цікаві факти
Наполеон. Наполеон був корсиканським солдатом (відомий як Наполеон Бонапарт), який став імператором Франції 1804 року, за рік до народження Джорджа.
Наполеон мав мету завоювати Європу, однак після перемог під Аустерліцом та Єною, він припустився фатальної помилки і 1812 року вторгся в Росію. Він дійшов до Москви, втративши багатьох солдат через суворий зимовий клімат.
1813 року Наполеон зазнав поразки, а наступного року він зрікся престолу. 1815 року Наполеон зробив спробу повернути владу над Францією на сто днів, однак після поразки під Ватерлоо знову зрікся престолу. Решту свого життя він провів у вигнанні.
Примітка. Джордж Мюллер у всьому покладався на Бога. Він знав, що, довіривши Йому свої потреби, може бути впевненим, що про них подбають якнайкраще. Він мав абсолютну довіру до Бога, і Господь ніколи його не підводив.
Повчися в Джорджа того, як він віддавав Богові всі свої потреби в молитвах, а також довір Господу подбати про тебе.
Поміркуй. Коли молишся, не забудь подякувати Богові за все, що Він дає тобі, розповісти про те, чого ти потребуєш, а не чого хочеш – у цьому є суттєва різниця! І не забудь прославити Бога, коли Він дбає про твої потреби.
Молитва. Господи, дякую за те, як Ти відповідав на мої минулі прохання. Допоможи мені більше довіряти Тобі й завжди відразу віддавати свої потреби Тобі. Роби мене все більше й більше залежним від Тебе. Амінь.
