Серед багатьох речей, яких я не розумів у молодості, була і схвильованість проповідників, коли мова заходила про подорож Павла з Троади у Филипи. «Нарешті Блага Звістка дійшла до Європи!» – вигукували вони. Вони говорили про Лідію, як про «першу новонавернену Павла в Європі». А я думав: «Ну, і що? Павло і його соратники просто перейшли з однієї частини Римської імперії в іншу!» Я навіть сумнівався, що ця територія в новозавітний час називалася Європою.
Ці сумніви збереглися в мене і до цього дня[1], але я все-таки зрозумів причину схвильованості проповідників. Назв Азія і Європа в нашому сучасному розумінні, може, у ті часи і не існувало, але навіть древні бачили різницю між Сходом і Заходом[2]. Вони могли мати спільний кордон, але це були два абсолютно різних світи. Якось я пройшов шлях з Туреччини (де знаходяться розвалини Троади) у Грецію і побачив на власні очі існуючу і нині вражаючу різницю цих двох культур. Коли Павло і його співпрацівники відгукнулися на македонський заклик, вони дійсно відкрили для себе нове поле для проповіді Євангелія![3]
У центрі цього розділу буде македонський заклик, відповідь Павла на нього і тодішні і нинішні результати. У цей час ми постараємося дещо дізнатися про те, як можна і треба відповідати на Божий заклик.
ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕКСТУ
У попередньому розділі ми зупинилися на тому, як Павло, Сила і Тимофій спробували вирушити в римську провінцію Асію, але Бог не допустив їх туди. Тоді вони спробували піти на північ, у Вифинію, але і тут Бог перегородив їм шлях. Вони опинилися перед вибором: або повернутися додому, або піти на захід. Вони вирушили на захід і, врешті-решт, дійшли до прибережного міста під назвою Троада. Стоячи на березі і дивлячись на заворожливу блакить Егейського моря, вони, поза сумнівом, роздумували, навіщо вони тут і чого хоче від них Бог[4].
Заклик (16:9,10)
Їм не довелося довго думати. «І було Павлові вночі[5] видіння: один муж, македонянин[6], стояв і благав його, кажучи: “Прийди до Македонії і допоможи нам”» (в. 9). Македонія, що знаходилася на півночі Греції, стала відомою завдяки Филипу ІІ Македонському і його синові Александру Великому. Македонія лежала на північний захід від Троади, і до неї легко було добратися на судні, переправившись через північну частину Егейського моря.
Павло був жителем Сходу, і здається очевидним, що ідея благовістя на заході не входила в його першочергові плани. Врахуйте наступні факти. (1) Спочатку Павло спробував піти в провінцію Асію, потім – у провінцію Вифинія. Обидві вони знаходилися на Сході, і їх територія була досить великою, щоб забезпечити Павла роботою на довгі роки, а можливо, і до кінця його життя. (2) Павло вирушив на захід тільки тоді, коли Господь не дозволив йому йти в іншому напрямі. (3) Навіть коли Павло стояв на березі в Троаді і дивився на захід, Господу довелося послати йому особливе видіння, щоб переконати його в тому, що він може і повинен понести Євангеліє за Егейське море, в іншу культуру і в інший народ.
Отримавши видіння, Павло тут же поділився ним зі своїми співпрацівниками, і воно було визнане Божою звісткою. «Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там»[7] (в. 10). Як вже відзначалося в попередньому розділі, слова «ми» і «нас» свідчать про те, що саме в цей час лікар Лука приєднався до місіонерської компанії.
У видінні людина з Македонії сказала просто: «Прийди… і допоможи нам». Павло і його супутники дійшли, проте, до висновку, що Бог призвав їх «благовістити там» (виділено мною). Існує багато різновидів допомоги, яку церква може і повинна робити світу, але єдина ні чим не замінима допомога церкви світу – це проповідь Євангелія! Якщо в нас є можливість, давайте робити добро усім (Гал. 6:10), але давайте ніколи не забувати про особливу мету нашого існування (Еф. 3:10,11,21; Мф. 28:18-20).
Вони тут же стали шукати корабель, що йде з Троади в Македонію. Завдяки Божому провидінню, це не зайняло в них багато часу. Якщо людина відповідає на Божий заклик, то Бог завжди буде з нею і благословить її зусилля.
Завдання (16:11,12а)
Вірші 11 і 12 розповідають про подорож. «Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії» (в. 11а). Самофракія була гористим островом на півдорозі між Троадою і їх кінцевим пунктом. Ймовірно, у першу ж ніч вони кинули якір біля Самофракії. Той факт, що вони могли прямо йти курсом, вказує на попутний вітер[8]. Бог квапив їх до місця призначення.
Напрочуд цікаво озиратися назад і відмічати, як, здавалося б, незначні події чинять вплив на наступний хід історії. За час подорожі від Троади до Македонії було подолано трохи більше двохсот кілометрів, і зайняло це лише два дні, а хід історії людства був безповоротно змінений. Не будь цієї подорожі (чи їй подібній), то не виключено, що сьогодні церкви Сходу відправляли б місіонерів на Захід.
Наступного дня Павло і його товариші прибули «до Неаполя»[9] (в. 11б). Неаполь служив морським портом для Филип, а саме місто розкинулося на відстані близько 15 кілометрів углиб материка. Через Неаполь проходила знаменита Ігнатієва дорога[10], основна римська магістраль, що простягнулася від Адріатичного моря[11] через Неаполь до Візантії[12]. Не гаючи часу, місіонери пішли на захід-північний захід у Филипи[13] цією знаменитою дорогою. Дорога вела спочатку вгору через гірський масив на північ від Неаполя, а потім сходила вниз до Филипів (в. 12а).
Чоловік у видінні сказав просто: «Прийди в Македонію». Так чому ж Павло і його співпрацівники пішли у Филипи, а не в якусь іншу частину провінції? Поза сумнівом, їх вів Господь. Перший же корабель у Македонію йшов до Неаполя. Македонія розташовувалася на захід від Неаполя вздовж Ігнатієвої дороги, і вони могли прийняти це за знак, що вказує їм встати на цю дорогу і йти через усю Македонію, благовістя у великих містах на своєму шляху. Филипи і були таким першим великим містом.
Лука пише, що Филипи – це «перше місто в тій частині Македонії, колонія» (в. 12а). Учені сперечаються з приводу того, що означає фраза «перше місто». Вона не може означати столицю Македонії, оскільки столицею усієї провінції була Солунь. Не можуть ці слова означати і столицю району, де знаходилися Филипи, оскільки ця честь належала Амфіполю. Ймовірно, Лука просто мав на увазі, що на своїй території Филипи були порівняно важливим містом[14].
Важливішим для нашого вивчення є слово «[римська] колонія»[15]. Шість міст, згаданих у Діяннях, були римськими колоніями[16], але тільки при згадці про Филипи ми бачимо подібне уточнення. Думаю, що воно невипадкове. Я вважаю, що ці слова є ключем до розгадки того, чому Бог не дозволив Павлу проповідувати в Асії, а наполіг на тому, щоб він пішов у Македонію.
У римської колонії було багато привілеїв. Серед інших переваг було самоврядування і звільнення від сплати податків Риму. Фактично римська колонія була шматочком Риму, пересадженим на чужий ґрунт (в. 21)[17]. Жителі носили римський одяг, говорили латиною, а не грецькою, дотримували римські звичаї і були палкими патріотами (в. 20, 21). У деяких моментах римська колонія була більш римською, ніж саме місто Рим[18]. У Филипах Павло поринув у римську культуру як ніколи раніше[19].
Успіх Павла в цьому глибоко римському оточенні міг навести його на думку про благовістя Риму. Раніше Павла задовольняло проповідування Євангелія в різних великих містах, звідки Слово поширювалося на прилягаючі території. В якийсь момент він усвідомив, якщо Слово Господнє міцно утвердиться в Римі, то воно пошириться не лише на декілька сотень кілометрів на всіх напрямках, але і по всій імперії! І тоді він почав планувати поїздку до Риму (Рим. 1:9-13; 15:22-29). Не виключено, що його бажання йти в Рим зародилося у Филипах. Можливо, саме тому Бог і наполягав на тому, щоб Павло йшов туди. Особисто я переконаний, що македонський заклик був більше, ніж просто запрошенням піти в якусь одну римську провінцію. Я вважаю, що це був крик про допомогу з боку світу, що загруз у гріху!
Уявіть на мить Павла, Силу, Луку і Тимофія, що прийшли у Филипи Ігнатієвою дорогою. Спробуйте уявити, яке завдання їм належало вирішити в цій римській колонії. Врахуйте також можливість того, що, за Божим задумом, Филипи були сходинкою в рішенні ще більш піднесеної задачі поширення Благої Звістки по всій Римській імперії!
[1] Кажуть, що європейський континент дістав свою назву на честь легендарної принцеси на ім’я Європа, але мені не вдалося знайти жодної древньої карти (біблійної або світської), де б значилася ця назва.
[2] У цьому розділі слова «Схід» і «Захід» (обидва із заголовної букви) означатимуть два континенти, які ми зараз називаємо Азією і Європою.
[3] Можливо, і навіть цілком імовірно, що в Римі були християни і до того, як Павло вирушив у Македонію (2:10), але до приходу в Македонію Павла з товаришами ми ніде не зустрічаємо вказівок на систематичне навертання до християнства населення західної частини Римської імперії.
[4] Схоже, вони не думали, що в Божий план на той час входило їх благовістя в Троаді. Принаймні, ясно, що вони там не проповідували. Пізніше в Троаді була встановлена церква (20:6-12; див. також 2Кор. 2:12).
[5] Спав Павло або не спав – цього ми не знаємо.
[6] Слова «один муж» у даному випадку є точним перекладом тексту оригіналу. Слово «один» змусило декого зводити припущення відносно особи цього «мужа». Одне з найбільш фантастичних припущень – що це був Александр Великий. Ми не знаємо, була ця людина знайома Павлу чи ні.
[7] Той факт, що Лука написав «нас покликав Господь благовістити», вказує на те, що Лука міг в якійсь мірі проповідувати (див. також слово «ми» в 16:13).
[8] Ця подорож з Троади в Неаполь зайняла лише два дні. Зворотна подорож цим же маршрутом займе п’ять днів (20:6).
[9] «Неаполь» складається з двох грецьких слів: неос – «новий» і поліс – «місто». Таким чином, «Неаполь» перекладається як «Нове місто». Сьогодні це місто називається Кавала, що означає «кобила».
[10] При розкопках були знайдені частини цієї древньої дороги, вимощеної каменем. Місцями можна бачити навіть колію від античних колісниць.
[11] Відразу ж за Адріатичним морем знаходилася Італія і починалася Аппієва дорога, яка вела в Рим (28:15).
[12] Пізніше Візантія стала називатися Константинополем. Сьогодні це місто називається Стамбул.
[13] У нас немає письмового свідоцтва, що вони тоді проповідували в Неаполі. Павло, ймовірно, розсудив, якщо церкву встановити у Филипах, то Боже Слово природним чином пошириться і до Неаполя.
[14] Цю фразу можна зрозуміти і так, що Лука просто хотів вказати, що місто знаходилося в «першому районі Македонії». Македонія ділилася на чотири райони, і Филипи знаходилися в першому районі зі сходу.
[15] У тексті оригінала сказано просто «колонія», але сучасні Луці читачі розуміли, що малася на увазі римська колонія. Щоб зрозуміти смислове навантаження фрази «римська колонія», нам слід трохи познайомитися з історією Филип: це місто виникло на місці поселення Креніда, що означає «джерело». (Сучасне селище Крініда розташовується неподалік від руїн Филип.) Филип II Македонський зацікавився цією територією через золотоносні гори, що знаходилися там. Він зміцнив місто і дав йому ім’я Филипи. Пізніше в долині, що починалася за містом, сталася знаменита битва, що визначила долю Римської республіки. Там Октавіан (Август) і Антоній розгромили Брута і Касія, вбивць Юлія Цезаря. Август, ставши імператором (Лк. 2:1), зробив Филипи римською колонією. Місто стали називати Colonia Julia Augusta Philippensium. Лука використовував розхожу назва міста (Филип + поліс [місто] = місто Филипи).
[16] Ці шість міст – Антіохія Пісидійська, Лістра, Троада, Филипи, Коринф і Птолемаїда. Про деякі з них ми вже говорили.
[17] Рим відправляв багатьох ветеранів армії у свої колонії, де вони користувалися особливими привілеями. Їх присутність нагадувала населенню усього регіону про повсюдність Риму.
[18] Рим відрізнявся своїм космополітизмом, у ньому спостерігалося змішення багатьох культур. Наприклад, у Римі було багато юдеїв і багато синагог (18:2; 28:17). У Филипах же, навпаки, було дуже мало юдеїв і зовсім не було синагог.
[19] До цього ми вже бачили Павла в римських колоніях, але ті були на Сході, і більшість з них відчули на собі вплив юдейської синагоги.
