У Діян. 16 і 1 Кор. 9 міститься життєво важливий принцип: знайомлячи людей з Євангелієм, ми повинні робити усе від нас залежне, щоб не образити їх, але тільки до тих пір, поки ми не йдемо на компроміс з істиною. Обрізання Тита було б таким компромісом. Обрізання ж Тимофія не було компромісом з істиною, але воно видаляло ганебне тавро.
Ілюстрацій із сучасного життя можна наводити незліченну кількість. Працюючи в Австралії, ми дізналися, що багато слів, які вважаються повсякденними в США, у цій країні відносяться до розряду грубих, якщо не вульгарних. Ми утримувалися від вживання цих слів, щоб не образити тих, з ким ми намагалися встановити контакт. У багатьох країнах світу при вході до будинку роззуваються. Не зробити цього означає – образити хазяїна. У деяких країнах вважається образливим подавати іншій людині щось лівою рукою. Якщо місіонери, працюючи в тих країнах, хочуть зближуватися з місцевим населенням, то вони повинні навчитися утримуватися від використання лівої руки в такій ситуації. У жодному з цих випадків не йде мова про компроміс з істиною. Ми просто повинні уникати зведення непотрібних бар’єрів між нами і тими, до кого ми звертаємося з Євангелієм.
Проте вирішити, приводить чи ні дотримання місцевої традиції до компромісу з істиною, виявляється не завжди простою справою. «Тільки мудрий духовний керівник знає, … коли стояти твердо на своїх позиціях, а коли поступитися»[1]. Зустрівшись із складним питанням подібного роду, ви можете звернутися до Бога з молитвою про мудрість (Як. 1:5), а також порадитися з більш старшим і мудрішим з братів (Прит. 11:14).
Перш, ніж залишити питання обрізання Тимофія, нам слід звернути увагу на згоду самого юнака. Операція обрізання, можливо, і вважалася «незначною хірургічною операцією», але вона все одно була болючою, не кажучи вже про те, що була пов’язана з крайньою незручністю. Будь Тимофій схожий на деяких сучасних молодих людей, він міг би сказати: «Ні за що!» чи «Покажіть мені, де в Писанні сказано, що я маю зробити обрізання!» Тимофій пройшов через біль і зніяковіння не з примусу, а по добрій волі[2]. Чому він зважився на обрізання? Заради успіху своєї роботи і Господньої роботи. Бунтівна молодь, що ставить у незручне становище рідних і церкву своїм стилем одягу і поведінкою, могла б багато чому повчитися в молодого Тимофія.
Після обрізання Тимофія Павло був готовий відновити свою подорож, маючи в розпорядженні таку перевагу, як можливість підготувати юнака до продовження його роботи після того, як він вже не зможе нею займатися. Навряд чи знайдеться важливіша робота, ніж підготовка молодих людей для служіння Господу[3], і навряд чи існує ефективніший метод навчання, ніж вчитися, працюючи рука об руку з учителем[4]. Подивіться, може, в общині, де ви служите, є молода людина, яку ви могли б надихнути на служіння Господу? Можливо, є хтось, кого ви могли б наставити, кого б ви могли узяти із собою для спільного служіння Учителю? Ця робота могла б стати найзначнішою, яку ви колись зробите для Царя царів.
Настав час команді вирушити в дорогу. Не виключено, що саме в цей час старійшини церкви в Лістрі поклали руки на Тимофія (1Тим. 4:14). В якийсь момент Павло теж поклав на нього руки (2Тим. 1:6), поза сумнівом, для того, щоб передати йому чудотворні здібності. Могло бути і так, що старійшини і Павло разом зробили це, відокремивши Тимофія і приготувавши його для майбутньої роботи[5]. Уявляю собі сцену прощання в Лістрі, коли юний Тимофій, насилу стримуючи сльози, розтискає материнські обійми, махає рукою братам і йде за Павлом і Силою запорошеною дорогою в невідоме майбутнє.
Чоловіки вирушили на північ, потім на захід, відвідуючи церкви, створені під час першої подорожі: в Іконії, в Антиохії Пісидійській і, можливо, десь ще[6]. «Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі»[7] (16:4). Зверніть увагу на слово «вони» в цьому вірші. Починаючи з 15:40 і до 16:3 включно, Лука користувався займенником «він», підкреслюючи роботу Павла. Проте в 16:4 наголос поставлено на тому, що саме «вони» передавали вказівки. Сила робив те, що міг зробити тільки він: підтверджував те, що ці укази дійсно були від апостолів з Єрусалиму.
Вони проходили через ту область, де одного разу Павла вигнали з міста і де його намагалися убити. Проте цього разу в місіонерів, здається, була спокійна подорож, і Бог благословив їх місію. «І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно» (16:5)[8].
ТОЙ, ДО КОГО МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ (16:6-11)
Павло був настільки натхненний успіхом роботи у Фригії і Галатії, що почав пошук нових полів для посадки насіння Благої Звістки. На захід простягалася Асія[9], найрозвинутіша і найбільш процвітаюча провінція в східній частині Римської імперії. Павло і його сподвижники попрямували до серця Асії – міста Ефес[10], «тієї великої столиці, в якій Схід поглядав на Захід звисока»[11]. На їх подив, Бог перегородив їм дорогу, і їм довелося змінювати свій курс. «Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії» (в. 6). Нам невідомо, як Святий Дух передав Свою звістку (можливо, через пророче навіювання[12]), але Бог не залишив місця для сумнівів: зараз не час йти в Асію[13].
Досягнувши провінції Місії, вони вирішили піти на північ у багату і впливову провінцію Вифинія, і знову виявилось, що це не входить у плани Господні[14]. «Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух (Дух Ісусів; суч. пер.) не допустив їх» (в. 7). «Дух», «Дух Ісусів» і «Дух Святий», згаданий у вірші 6, – це одне і те ж. Можливо, ця унікальна фраза[15] використана тут для того, щоб підкреслити, що Сам Ісус брав участь у виконанні Свого Великого доручення!
Вони не могли піти на південь, в Асію; вони не могли піти на північ, у Вифинію. Ним залишалося або визнати поразку і повернути назад, або піти на захід. Напевно спантеличені і здивовані, вони, врешті-решт, дісталися до Троади (в. 8) – римської колонії і торгового морського порту, що знаходився за декілька кілометрів від розвалин античної Трої. Уявляю, як вони, влаштовуючись на нічліг, усе розмірковувалиали над питаннями, що не давали спокою, і ось вночі Бог дав їм відповідь: «І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: “Прийди до Македонії і допоможи нам”. Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там» (в. 9, 10).
Наступний наш розділ ми почнемо з вивчення цього знаменитого «Македонського заклику» і побачимо абсолютно новий континент, ще не знайомий з Євангелієм. Але зараз я хотів би зупинитися на двох словах у вірші 10: «Ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там» (виділеною мною). Лікар Лука, автор книги Діянь, за допомогою двох особистих займенників ввів у список дійових осіб себе. У Троаді Павло набув четвертого члена своєї команди.
Як сталася зустріч Павла з Лукою? Найбільш правдоподібним здається таке пояснення: Павло і Тимофій шукали лікаря (у них було досить різного роду хвороб) і знайшли Луку[16]. Як би це не сталося[17], за провидінням Божим, Павло знайшов ще одну людину, яка стала не лише цінним членом його команди, але і близьким другом.
Про Луку ми могли б сказати багато. Як відзначалося у вступі, він був язичником, можливо, греком (Кол. 4:10,11,14), за переказами, з Антиохії. Він не був свідком Ісусового життя (Лк. 1:2). Він був освіченою і розумною людиною, яка отримала професію лікаря (Кол. 4:14), а після того, як Павло поклав на нього руки, він отримав натхнення згори. У подорожі він зарекомендував себе людиною сміливою, відданою справі творення церкви і вірним другом (Филим. 24; 2Тим. 4:11).
У даний момент я хочу відмітити тільки дві характеристики Луки: особистий лікар Павла і його відданий друг. У 2Кор. Павло говорить як про свої духовні переживання («щоденні клопоти, турбота про всі церкви» [11:28]), так і про фізичні страждання («жало у плоті, що пригнічує» [12:7-9]).
Для мене Лука – людина, яка допомагала Павлу «триматися на ногах». Чи є у вас хтось, хто допомагає вам триматися на ногах? Хочеться вірити, що є. Більш важливо, чи допомагаєте ви самі іншим триматися на ногах? Може виявитися, що ваша найбільша служба Богові, як і в Луки, полягає в зміцненні і підтримці інших. Коли Павло і його команда відплили з Троади, їх вже було четверо. Павлова «команда мрії»[18] була укомплектована.
ВИСНОВОК
Пророк, проповідник і лікар – усі такі різні, були віддані спільній справі. У наступних розділах ми познайомимося з їх пригодами на континенті, який ми тепер називаємо Європа.
Я молюся про те, щоб у вас був хтось, кому б ви могли довіряти, кого б ви могли навчити і до кого б ви могли звернутися. Багато з нас знайшли першого і третього з вищезгаданих у християнському подружжі, а другого – у своїх дітях. Чи в такій ви перебуваєте ситуації чи ні, я б радив вам об’єднатися в команду з іншими, хто розділяє ваші переконання і турботи.
«Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. …І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься» (Еккл. 4:9-12).
[1] Вірсбі.
[2] Сумнівно, щоб хтось силою змусив Тимофія обрізуватися. Крім того, він не потребував обрізання для спасіння. Йому довелося піти на обрізання заради того, щоб стати товаришем Павла по місіонерській подорожі, але ніхто не змушував його йти з Павлом.
[3] Важливо навчати і молодих жінок (Тит. 2:3-5), але оскільки йдеться про юного Тимофія, у цьому розділі я обмежився тільки юнаками.
[4] Ми часто називаємо це «методом Павла-Тимофія». Ми це говоримо не для того, щоб дискредитувати інші методи навчання, кожен з яких має свої переваги і недоліки.
[5] Можливо, Павло поклав руки на Тимофія і пізніше – коли Тимофій виявив себе.
[6] Ми не знаємо точно, чи були встановлені інші громади. Див. 13:13,14; 14:24,25.
[7] Про указ і сферу його дії див. обговорення Діян. 15 в розділі «Ще декілька порад…».
[8] Це третій звіт Луки «про виконану роботу». Зверніть увагу, що, «утверджуючись», церкви щодня збільшували і свою чисельність. Якщо наші ряди щодня не зростають, то ми, можливо, потребуємо серйозного зміцнення у вірі.
[9] Це була римська провінція, а не сучасний континент Азія.
[10] Те, що він планував потрапити саме туди, витікає з наступних подій (18:19-21; 19:1).
[11] Ф. Хорт.
[12] Див. Діян. 20:23; 21:4,10,11.
[13] Пізніше Павло працював в Асії (Діян. 19), так що це не було однозначне «Ні!», а швидше, «Не зараз». Тоді Бог закрив двері, але відкрив їх пізніше (1Кор. 16:8,9).
[14] Ця область була євангелізована пізніше, можливо, Петром (див. 1Пет. 1:1).
[15] Ніде більше в Писанні фраза «Дух Ісусів» не зустрічається.
[16] Коли я переїжджаю на нове місце, то насамперед запитую: «Чи є тут лікарі християни?»
[17] Висловлювалися такі припущення: Лука чекав корабля, щоб повернутися до себе додому у Филипи; Лука шукав роботу лікаря на кораблі; Лука очолював делегацію з міста Филипи, які прийшли в Троаду, щоб спробувати переконати Павла і його сподвижників прийти до них у місто. Вірш 10 (і інші наступні вірші) робить останнє припущення украй маловірогідним.
[18] «Dream Team» – «Команда мрії» – так називалася команда, що складалася, в основному, з професіональних баскетболістів і представляла США на Олімпійських іграх у 1992 році в Барселоні.
