Бути частиною команди являє велику цінність для того, хто збирається проповідувати Євангеліє на новому місці. Коли Ісус посилав працівників, Він посилав їх вдвох (Мк. 6:7). Як правило, Павло не робив спроб працювати самостійно[1]. Серед моїх знайомих є люди, які брали із собою сім’ї, якщо їм належало працювати одним у важких місцях. Я захоплювався їх мужністю і відданістю, але дуже часто результати були сумними: вони втрачали мужність і усе кидали, сімейним стосункам завдавалася непоправна шкода, а їх діти виявлялися втраченими для Господа.
Вирушаючи у свою першу подорож з Варнавою і Іоанном Марком, Павло, напевно, думав, що він – частина команди, яка буде весь час разом. Проте Марко незабаром відокремився від них (13:13). Потім, коли Павло обмірковував другу подорож, між ним і Варнавою виникла сильна розбіжність – «незгода» – і кожен пішов своєю дорогою (15:39). Павлу довелося створювати команду наново. Якщо ви колись цікавилися спортом[2], то знаєте, що періодично – з інтервалом у декілька років – доводиться оновлювати команду: у середніх і вищих учбових закладах гравці закінчують навчання і покидають свої команди; у професійному спорті гравці йдуть в інші клуби або взагалі із спорту. Ви також знаєте, як нелегко знайти кваліфікованих гравців на заміну тим, хто пішов. Павлу відновити свою команду було незмірно важливіше, ніж якомусь тренерові відновити склад гравців у спорті; йому не можна було помилитися – інакше постраждала б Господня робота! Перед ним стояло глобальне завдання.
У цьому розділі ми починаємо вивчення другої місіонерської подорожі Павла – подорожі, яка привела його в такі віддалені куточки, про євангелізацію яких він навіть і не мріяв. Ми побачимо також, що на ранніх етапах цієї подорожі Павло зібрав навколо себе нову команду сподвижників, більшість з яких залишиться з ним до кінця його життя[3]. Це була не просто команда; це були найближчі друзі.
ТОЙ, КОМУ ДОВІРЯЄШ (15:40,41)
Розставшись з Варнавою, Павло вирішив вирушити в другу подорож разом із Силою. Ми зустрічалися із Силою в одному з наших попередніх розділів; він був пророком і одним з тих, хто «начальствував» в єрусалимській церкві (можливо, старійшиною в общині[4]) (15:22). Він прибув в Антиохію разом з Павлом, Варнавою та іншими, щоб передати листа від єрусалимської церкви. Перебуваючи в Антиохії, він певний час проповідував і наставляв, надихаючи і зміцнюючи братів (15:32). Його здібності, очевидно, справили враження на Павла, який побачив у ньому споріднену душу. Коли Павло роздумував над тим, хто може замінити Варнаву, він згадав про Силу[5].
Сила ідеально підходив для здійснення плану Павла відвідати церкви, встановлені під час першої подорожі[6]. Як і Павло, він міг говорити за натхненням, і тому міг суттєво допомогти в роботі. Як і Павло, він був римським громадянином (16:37), тому в нього були ті ж політичні права, що і в Павла. У нього також була риса, що робила його вкрай відповідним для цієї подорожі: він міг підтвердити достовірність листа з Єрусалиму, розісланого по всіх громадах (16:4), як це було в Антиохії (15:22,27).
Включивши Силу у свою команду, Павло вирушив у другу подорож з людиною, яка могла полегшити його тяготи: «А Павло, обравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій» (в. 40). І знову брати з Антиохії проводили Павла (офіційно або неофіційно) у місіонерську подорож з благословеннями від общини і Господа. А «Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру» (в. 39). Цього разу Павло не став, як раніше, плисти морем. Замість цього, вони із Силою пішли на північ, а потім на захід, відвідуючи церкви, які були, ймовірно, створені Павлом під час його майже десятирічного перебування в Тарсі: «І проходив через Сирію і Киликію, утверджуючи церкви» (в. 41). Лист з Єрусалиму був адресований цим церквам (в. 23); якщо він не був посланий ними раніше, то Павло і Сила, поза сумнівом, доставили його цього разу[7].
ТОЙ, КОГО НАВЧАЄШ (16:1-5)
Виконавши своє завдання в Сирії і Киликії, Павло і Сила вирушили на захід. Пройшовши низовинну Киликію і здолавши суворі гори Тавр через перевал, відомий як Киликійські Ворота[8], вони добралися, нарешті, до плато південної Галатії, де Павло працював під час першої подорожі: «Дійшов він до Дервії і Лістри» (в. 1а). Оскільки Павло прийшов зі сходу, а не із заходу, то Дервія згадується раніше Лістри. (Хотілося б мені знати, чи запитували Павла під час його роботи в Дервії про Варнаву, і, якщо запитували, то що він відповідав.)
Коли Павло прийшов у Лістру[9], «був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько – еллін» (в. 1б). Тут ми знайомимося з хлопцем, що став найдорожчим другом Павла, його сином по вірі, який замінив йому кровного сина, якого він ніколи не мав.
З 2Тим. 1:5 ми дізнаємося, що матір Тимофія, яка «була юдеянка, що увірувала», звали Євникія, і що в нього ще була набожна бабуся на ім’я Лоїда. Ці дві благочестиві жінки з дитинства учили Тимофія Писанню (2Тим. 3:15), вселяючи в нього глибоку віру в Бога і Його Слово (2Тим. 1:5). Під час першого перебування Павла в Лістрі не лише Євникія і Лоїда були навернені[10], але також був хрещений[11] і зовсім ще юний тоді Тимофій[12].
Благословенна дитина, чиї батьки і близькі піклуються, у першу чергу, про її духовне благополуччя! Якщо у вас маленькі діти, зрозумійте, що ваша найголовніша відповідальність – це правильно виховати цих дітей, і найбільше, що ви можете зробити для Господа, – це наставити їх на шлях Божий![13] Я не знаю, як ще служила Євникія Богу, але нічого не можна порівняти з тим, що вона виростила юнака, якого зміг використовувати Господь!
Слід також зауважити, що Євникія і Лоїда вимушені були самі «наставляти [Тимофія] на початку путі його». (Прит. 22:6) – майже без сторонньої допомоги. У Лістрі не було ні синагоги, ні рабина, який би наставляв Тимофія[14]. Та ще чоловік Євникії був язичник[15], який не розділяв її віри і, ймовірно, навіть активно протистояв її релігійним переконанням[16]. Якщо у вас є маленькі діти, і ви перебуваєте в такому ж становищі, що і Євникія[17], то подивіться, яким виріс Тимофій, і підбадьортеся.
Час від часу я повертаюся в ті місця, де колись працював. І незмінно мене наповнює смуток і радість одночасно: мені сумно, що хтось відпав від віри, але радісно бачити, як інші духовно виросли. Радість Павла, мабуть, була великою, коли він побачив, як змінився Тимофій. Йому було лише дев’ятнадцять-двадцять років[18], а про нього вже «свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії» (16:2). Оскільки Іконія була досить далеко від Лістри, то це означає, що Тимофій був активний у трудах Господніх на великій території. Можливо, він вже був авторитетним проповідником[19]. В якийсь час старійшини церкви в Лістрі поклали на нього руки, відокремивши його для роботи благовісника (1Тим. 4:14)[20]; не виключено, що це сталося ще до прибуття Павла.
Я упевнений, що в Тимофія ще не усе виходило, як у всякого молодого проповідника. Окрім цього, він був сором’язливий[21] і мав слабке здоров’я (1Тим. 5:23). Проте, Павло побачив у ньому дивний потенціал і вирішив узяти його у свою команду. Павло хотів зробити для Тимофія те, що Варнава – для Марка: підготувати його для більшої служби в царстві. Павло, можливо, навіть бачив у Тимофії людину, яка одного разу зможе продовжити його роботу (2Тим. 2:2).
Діян. 16:3 повідомляє нам, що «Павло захотів узяти його з собою». Тимофій був ще дуже молодий, а батько його помер[22], тому рішення, чи відпускати Тимофія в подорож з Павлом, довелося приймати Євникії. Той факт, що Євникія дозволила йому йти, викликає в мені почуття захоплення нею. Поставте себе на якусь мить на місце цієї матері: вам здається, що ви ще чуєте рев натовпу, що розправляється з Павлом. Ви закриваєте очі і ясно бачите його понівечене, скривавлене тіло. І ось ця людина, якій часто доводиться бути в шкурі переслідуваного звіра, приходить до вас і каже: «Я хотів би, щоб ваш син пішов зі мною і розділив усі тяготи мого життя». Що б ви на це сказали? Я знаю, як на це відреагували б багато матерів. Спираючись на свій скромний досвід, я можу сказати, що причина номер один, за якою люди відмовляються від місіонерської діяльності, – це матері, які кричать із сльозами на очах: «Будь ласка, не залишай мене одну! Я не витримаю, якщо ти поїдеш так далеко!» чи «Будь ласка, не лишай мене моїх онуків!»[23] А що б сказали ці матері, якби до них прийшов пошарпаний бурями місіонер і сказав: «Я хочу, щоб ваша дитина пішла зі мною і страждала, як і я»? Благослови, Боже, тих батьків, які відпускають своїх дітей служити Господу, які кажуть разом з Євникію: «Мені б дуже хотілося утримати тебе біля себе, але Божа робота важливіша моїх особистих бажань. Як твоя мати, я все одно турбуватимуся про тебе, але я вірю, що Бог догляне за тобою. Йди, я благословляю тебе».
Тимофій приєднався до команди Павла, і тепер їх стало троє. І тоді Павло зробив щось надзвичайне, майже вражаюче: «…і взявши, обрізав його [Тимофія] заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін»[24] (в. 3б). Чи той це Павло, який боровся із законниками, які говорили, що християнином можна стати, тільки зробивши обрізання (15:2)? Чи той це Павло, який не дозволив Титу зробити обрізання, коли вони вирушили на нараду в Єрусалим (Гал. 2:3)? Чи той це Павло, який писав церквам Галатії: «Якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5:2)? Чи той це Павло, який мав при собі лист з Єрусалиму, що говорив, що християни не зобов’язані здійснювати обрізання (16:4)?
Ми повинні розуміти, чому Павло не дозволив Титу зробити обрізання і чому він вважав, що обрізання Тимофія було потрібне. Давайте розглянемо різницю між цими двома випадками. Почнемо з Тита. Тит був язичником (Гал. 2:3), і учителі-законники наполягали на його обрізанні заради спасіння (Діян. 15:1). Якби Павло допустив обрізання Тита, то це було б рівносильне визнанню правоти учителів, які помилялися. Павло на це піти не міг. Павло не допустив обрізання Тита, оскільки це було справою принципу.
З іншого боку, у Тимофія було юдейське коріння (16:1), і його спасіння не викликало сумнівів. У нашому тексті говориться, чому Павло зробив це обрізання: «…заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін» (16:3). Оскільки мати Тимофія була юдейкою, то в юдейському товаристві Тимофій вважався юдеєм[25], але оскільки він не був обрізаний, то в певному значенні він ставав юдеєм-віровідступником. Як ви вже бачили, у кожному новому місті Павло починав роботу в синагозі, якщо вона там була. Але якби Тимофій не зробив обрізання, то йому б не дозволили увійти до синагоги. Більше того, якби в юдеїв з’явилася підозра, що Павло заохочує віровідступництво Тимофія, то і його не пустили б у синагогу. Павло пішов на обрізання Тимофія з доцільності[26]. «Обрізання Тимофія було незначною хірургічною операцією, виконаною заради практичних цілей, – для його більш плідного використання в справі служіння Євангелію»[27].
Діян. 16:3 – це практична демонстрація заяви Павла в 1Кор. 9: «Бо, будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв… Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких» (в. 19-22).
[1] Виключенням були Афіни, але на те були певні обставини, і результати не можна назвати задовільними.
[2] Я навожу аналогію із спортом, наслідуючи приклад Павла (1Кор. 9:24-27). Ви можете навести в приклад той вид спорту, який популярний у вашій місцевості.
[3] Тимофій і Лука продовжували працювати з Павлом до самої його смерті.
[4] Див. обговорення 15:22 в розділі «Ще декілька порад…»
[5] Сила, вочевидь, повернувся в Єрусалим. Чи повернувся він пізніше в Антиохію або Павло посилав за ним в Єрусалим, ми не знаємо.
[6] Сила працював пліч-о-пліч з Павлом до кінця другої місіонерської подорожі, разом з ним ділячи і усі його тяготи (16:19,25,29; 17:4,10,14,15; 18:5). 2Кор. 1:19 говорить про його роботу в Коринфі («Силуан» – це форма його імені). Коли Павло писав свої два послання до солунян з Коринфа (1Сол. 1:1; 2Сол. 1:1), то Сила, можливо, був його писарем. Як склалися стосунки між Павлом і Силою після другої подорожі, ми не знаємо. Відомо тільки, що пізніше Сила став співпрацівником Петра і записав Перше послання Петра (1Пет. 5:12).
[7] Чи відвідав Павло Тарс, перебуваючи в Киликії? Чи була його сім’я рада бачити його?
[8] Хоча Лука і не дає цих подробиць, це був єдиний доцільний шлях з Киликії в Галатію.
[9] Якщо брати до уваги тільки вірш 1, то можна припустити, що Тимофій був родом або з Дервії, або з Лістри (хоча природним антецедентом слова «там» у даному випадку є Лістра). Але якщо узяти до уваги також і вірш 2, то ми можемо бути упевнені, що Тимофій був з Лістри, оскільки у вірші 2 згадуються тільки Лістра і Іконія. (Якщо Тимофій був з Дервії, то ми тоді маємо справу з маловірогідною ситуацією, коли про нього добре відгукувалися в Лістрі і Іконії, але не в його рідному місті).
[10] Павло ніколи конкретно не казав, що Лоїда стала християнкою, як Євникія, але це мається на увазі в 2Тим. 1:5.
[11] Див. обговорення 14:20 в розділі «Від обожнювання до приниження».
[12] МакГарві припускає, що під час місіонерської подорожі Павла Тимофію було п’ятнадцять років. Оскільки через майже двадцять років він як і раніше вважався молодим (1Тим. 4:12), то під час першої зустрічі з Павлом він, мабуть, був дуже молодим.
[13] Іноді батьки почувають себе винуватими, оскільки не можуть присвятити стільки часу служінню Господу, скільки ті, у кого немає дітей; поясніть їм, що виховання дітей – це те саме служіння Господу. Тут можна звернутися до присутніх бабусь і дідусів і підкреслити, що їх завдання – намагатися чинити такий вплив на своїх онуків, щоб вони твердо стояли на шляху Господньому.
[14] Див. обговорення 14:6 в розділі «Від обожнювання до приниження».
[15] Оскільки в той час шлюби зазвичай укладалися за рішенням батьків, то я допускаю, що це було рішення не Євникії, а її батька. Оскільки Павло не вказує, що дід Тимофія зробив позитивний вплив на юного Тимофія, то я вважаю, що він видав свою дочку заміж за язичника з фінансових міркувань.
[16] Оскільки Лоїда і Євникія представлені Павлом як приклад любові до Писання, то найбільш правдоподібним поясненням того факту, що Тимофій не був обрізаний, буде заборона його батька на це. У той час дружини, як правило, не мали іншого вибору, як коритися чоловікам.
[17] Я не можу радити, щоб християни одружувалися з нехристиянами, але часто, коли тільки один з подружжя приймає християнство, сім’ї розділяються на два табори.
[18] Якщо оцінка МакГарві вірна, то на той час, коли повернувся Павло, Тимофію мало бути близько вісімнадцяти років.
[19] Я почав проповідувати у віці сімнадцяти років, а у вісімнадцять мене запросили в общину проповідувати там щонеділі. Це не було виключенням у той час і, можливо, це було звичайною справою для тієї області, де жив Тимофій.
[20] «Не може бути обґрунтованих сумнівів у тому, що ця церемонія з боку старійшин була спрямована на те, щоб відокремити його [Тимофія] для роботи проповідником; іншої причини, яка могла б пояснити це, немає» (МакГарві).
[21] Багато дослідників вважають, що про це говорять такі уривки, як 1Кор. 16:10 і 2Тим. 1:6,7. Так, Господь може використовувати сором’язливих людей, роблячи їх наставниками і проповідниками. Не забувайте Фил. 4:13.
[22] Ті, хто знає грецьку мову краще за мене, кажуть, що на це вказують часи, використані в 16:1 і 3. Про це ж говорять і відомі факти: Тимофію було дозволено йти разом з Павлом, і ніхто не заборонив Тимофію обрізуватися. Видно, у той час усі домашні справи вирішувала Євникія.
[23] Друга причина полягає в тому, що не завжди вдається знайти общину, яка узяла б на себе їх матеріальну підтримку.
[24] «Еллін», ймовірно, просто означає «грекомовний язичник».
[25] Їх прагматична філософія була такою: «Ніколи не можна з упевненістю сказати, хто батько дитини, але ви завжди знаєте, хто її мати. Тому якщо мати юдейка, то і дитина юдей».
[26] Самому по собі обрізанню Павло не надавав жодного значення (Гал. 5:6; 6:15); неправильно було тільки нав’язувати його людям як неодмінну умову спасіння. Не забувайте про те, що практика обрізання передувала Мойсеєвому закону (Ін. 7:22); ізраїльтяни практикували обрізання задовго до того, як Мойсей дав Закон.
[27] Брюс.
