БУДЬТЕ ПРИСУТНІМ ОСОБИСТО (15:22-29)
Вирішивши послати лист, «апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, обравши з свого середовища мужів, послати їх до Антиохії з Павлом і Варнавою» (в. 22а). В їх рішенні видно мудрість. Якби Павло і Варнава повернулися з листом одні, то ті, хто сумнівався, могли б сказати, що вони самі написали цього листа. Те, що були відправлені представники, виключало таку можливість. Для доставки листа обрали двох: «Іуду, прозваного Варсавою[1], та Силу[2], мужів, які начальствували між браттями»[3] (в. 22б), які також були пророками (в. 32). У листі пояснювалося, чому їх посилали: «Ми послали Юду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами» (в. 27). Іуда і Сила могли підтвердити, що лист був справжнім, а також відповісти на можливі питання.
Зверніть увагу, що лист був натхненним. Наприкінці листа ми читаємо такі слова: «Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря». (в. 28; виділено мною). Це перший відомий нам натхненний лист. Це ще один доказ того, що збори в Єрусалимі відрізнялися від сучасних церковних соборів і нарад, які не можуть створювати і не створюють документів, натхненних Святим Духом.
Будучи зразком шанобливого ставлення, лист починався із загального вітання, прийнятого в ті дні: «Апостоли, і пресвітери і браття – браттям з язичників, які знаходяться в Антиохії, Сирії та Киликії: радійте» (в. 23). Антиохія, де почалася суперечка, була столицею об’єднаних провінцій Сирії і Киликії[4]. Підкресліть слово «браття». Єрусалимські християни передусім підтвердили свій родинний зв’язок з християнами в Антиохії.
Потім у листі підкреслювалося, що візитери в Антиохії не були представниками єрусалимської церкви, і виражалася заклопотаність викликаними ними хвилюваннями: «Оскільки ми почули, що деякі, що вийшли від нас, стурбували вас своїми словами і похитнули ваші душі[5], кажучи, що треба обрізуватися і дотримувати закон, чого ми їм не доручали, то ми, зібравшись, однодушно розсудили: обрати мужів і послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом[6], чоловіками, які віддали душі свої за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Отже, ми послали Юду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами» (в. 24-27).
Повага, виявлена особисто до Павла і Варнави, а також до їх роботи, покликана була заспокоїти пристрасті в антиохійській церкві.
У завершенні листа вказувалися заборони, рекомендовані Яковом: «Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього необхідного: утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здорові!”» (в. 28,29).
Дозвольте підкреслити той факт, що брати в Єрусалимі не понадіялися на лише один лист; вони послали з листом двох чоловіків. Вони потурбувалися про те, щоб їх відповідь була передана особисто.
Листи, поза сумнівом, можуть бути цінними[7]. Іноді буває добре «віддати усе паперу». З іншого боку, я бачив, як листи підливають масла у вогонь суперечок замість того, щоб гасити їх – особливо ті листи, які написані в розпалі пристрасті[8]. У листах є свої недоліки. Якщо читач невірно розуміє зміст листа, то поруч немає автора, який міг би пояснити, що він насправді мав на увазі. Якщо в листі є слова, що сприймаються як критика, то вони виходять «висловленими» не один тільки раз, як це буває при обговоренні віч-на-віч: адже одержувач незмінно перечитує їх знову і знову, щоразу все більше засмучуючись[9].
Якщо ви залучені в церковну суперечку, то в мене дві поради щодо листів. (1) Якщо необхідно написати листа, робіть це так само тактовно, як і ті, хто складав лист з Єрусалиму. Як загальне правило запам’ятайте: не пишіть листів, коли ви засмучені, але якщо вже написали, почекайте декілька днів, перш ніж відіслати його, а потім уважно і з молитвою перечитайте його кілька разів перш, ніж відправити. (2) Якщо є хоч якась можливість поговорити з іншою стороною безпосередньо, не пишіть листів. Хтось може заперечити: «Але я не в змозі міркувати, коли стою прямо перед своїм опонентом. Я краще виражаю себе на папері». Тоді повчіться в братів з Єрусалиму: напишіть листа, але доставте його особисто; будьте там, щоб пояснювати і відповідати на питання під час його прочитання.
Залагоджуючи справи з іншими, завжди будьте присутніми особисто!
ЗБЕРІГАЙТЕ ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ (15:30-35)
Хочете вірте, хочете ні, але із суперечок можна отримати користь – якщо ми зберігаємо доброзичливість і робимо усе правильно. Суперечка може розкрити проблеми, які слід було вирішити давно. Суперечка може змусити нас наново вивчити питання і підвести нас ближче до розуміння волі Божої. Суперечка може змусити нас постаратися відновити взаємини, якими ми нехтували. У віршах 30-35 говориться про позитивні результати правильного вирішення суперечки в Діян. 15.
(1) Була радість. Павло і Варнава разом з представниками з Єрусалиму «прийшли до Антиохії і, зібравши людей, вручили послання. Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню» (в. 30,31). Брати в Антиохії підбадьорилися, почувши рішення про те, що язичникам не треба дотримувати Мойсеїв закон; вони підбадьорилися, бо суперечка закінчилася; вони підбадьорилися, бо вимоги не були важкими[10].
(2) Боже Слово продовжували проповідувати. «Іуда і Сила, будучи самі пророками, щедрими словами[11] наставляли братію і утвердили її» (в. 32). У вірші 35 відзначається, що «Павло ж і Варнава жили в Антиохії, навчаючи і благовістячи разом з багатьма[12] іншими слово Господнє».
(3) Взаємини між юдеями і язичниками зміцнилися. У вірші 33 говориться, що «пробувши там якийсь час, вони [Іуда і Сила] з миром[13] були відпущені браттями до апостолів». Слова «з миром були відпущені браттями до апостолів» вказують на те, що брати в Антиохії були вдячні як тим, хто прийшов, так і тим, хто послав[14].
Важко зберігати доброзичливість у спорах. Твердо тримайтеся Господнього обіцяння зробити так, що тим, які люблять Його, усе сприятиме для добра (Рим. 8:28), і тримайте себе в руках!
ВИСНОВОК
Вивчаючи Діян. 15:1-35, ми відкрили багато принципів, що допомагають нам впоратися з розбратами в общині, – будь то розбіжності з питань віровчення, подібні тим, що вирішили в Діян. 15, або ж розбіжності в думках. Як підсумувати те, що ми вивчили? Мені подобається «формула єдності», виведена з Діян. 15: «Проповідуй благодать і проявляй любов»[15]. Петро сказав: «Благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось» (в. 11). У цьому розділі, так само як у попередньому, ми намагалися показати переваги упокорювання, тактовності, безкорисливості і поваги до почуттів інших – все разом це можна назвати словом «любов». Незалежно від природи розбіжності, «усе у вас нехай буде з любов’ю» (1Кор. 16:14; виділено мною). Навіть якщо ви стоїте за істину, робіть це без ненависті (Еф. 4:15). Нехай допоможе нам Бог завжди проявляти любов як словами, так і справами!
[1] Нам більше ніщо не відомо про «Іуду, прозваного Варсавою». Оскільки його прізвисько було Варсава («син суботи»), то деякі вважають, що він міг бути братом «Йосифа, званого Варсавою» (див. 1:23) – але чому двом братам треба було давати одне прізвисько, не можу собі уявити.
[2] Це наше перше знайомство із Силою, який стане попутником Павла.
[3] Грецьке слово, перекладене як «начальницький», походить від того ж кореня, що і «наставники» в Євр. 13:17, що примушує деяких роздумувати над тим, чи були Іуда і Сила старійшинами в Єрусалимі. Для єрусалимської церкви послати двох старійшин як своїх представників, ймовірно, мало сенс.
[4] Павло згодом також показав цей лист церквам у Галатії і Фригії (16:4-6). Нам невідомо, де ще він був поширений у той час. Звичайно, завдяки тому, що Лука включив цей лист у Діяння, він дійшов до усіх братів.
[5] Грецькі слова, перекладені як «стурбували» і «похитнули», вказують на напруженість суперечки, що виникла в Антиохії. Це була суперечка, що загрожувала розколоти общину надвоє.
[6] І знову Варнава названий першим через його перевагу в Єрусалимі.
[7] Двадцять одна з двадцяти семи книг Нового Завіту – листи.
[8] У цьому обговоренні ми не говоримо про анонімні листи. Звичайно, кожен християнин розуміє, що немає боязкішого вчинку, ніж відправлення анонімного листа з критикою!
[9] Третій недолік полягає в тому, що такі спірні листи можна зберегти і показати будь-якій кількості людей – тим самим поширюючи суперечку, як пожежу степом.
[10] Язичницькі християни були щасливі виконати ці вимоги. Якщо треба вирішити конфлікт, обидві сторони мають бути готові до того, щоб трохи «поступитися».
[11] «Щедре слово» іноді доречне (див. також 20:7).
[12] Див. Діян. 13:1.
[13] Зазвичай при прощанні казали «ідіть з миром».
[14] У деяких рукописах у вірш 34 включені слова: «Але Сила вирішив залишитися там», хоча в більшості рукописів цих слів немає. Ймовірно, вони були пізніше додані переписувачем, щоб пояснити, як вийшло, що Сила виявився під рукою, коли Павло вибрав його для другої подорожі (15:40). Проте існують і інші можливості: Сила міг піти і пізніше повернутися або ж Павло міг послати за ним в Єрусалим (чи вирушив в Єрусалим, щоб самому знайти його).
[15] Рік Етчлі.
