БОГ ДАВ ЇМ ОПОРУ В АНТИОХІЇ (14:24-28)
Завершивши роботу, заради якої вони прибули, Павло і Варнава вирушили додому[1]. «І, перейшовши Пісидію[2], прийшли до Памфилії» (в. 24), де вони прибули в Пергію, місто, в якому Іоанн Марко відокремився від них (13:13). Раніше їм не довелося проповідувати в цьому місті (можливо, внаслідок Павлової хвороби[3]), проте зараз вони розповіли тамтешнім жителям про Ісуса[4]. «І, проповідавши слово Господнє в Пергії, прийшли до Атталії» (14:25), головного морського порту тієї місцевості. Там вони знайшли корабель, що прямував туди, куди вони хотіли потрапити.
До цього моменту вони поверталися в точності за попереднім маршрутом, і тому було б природно припустити, що вони вирушать на Кіпр. Проте ж «звідтіль [з Атталії] [вони] відпливли до Антиохії» (в. 26а). Нам не відомо, чому вони не повернулися на Кіпр. Можливо, вони знайшли корабель, що прямував прямо в Антиохію, і вирішили, що немає такої вже необхідності цього разу повертатися на Кіпр[5]. Якою б не була причина, вони відплили прямо в Антиохію, «звідки були передані благодаті Божій[6] на діло, яке й виконали»[7] (в. 26б).
Вони були відсутніми більше року, може навіть, декілька років[8], і церква в Антиохії, видно, весь цей час не мала від них жодних звісток[9]. Уявіть собі радісне збудження усіх християн, коли до них дійшов слух: «Варнава і Павло[10] повернулися!» Місіонерам не терпілося розповісти про виконану роботу, а християни палали бажанням слухати. Тому «прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними» (в. 27а). Звітувати на зборах християн про виконану місіонерами роботу – відповідає Писанню; прославляти при цьому Бога – неодмінно.
МакГарві сказав: «Той, хто повертається з важкого поля битви з хорошими звістками, задихається під тягарем невисловленого». Я знаю, наскільки істинне це твердження – і як вдячний я тим громадам, які давали мені можливість висловитися, громадам, які підтверджували свою довіру до тієї роботи, яку я виконував. Община, яка намагається уникнути місіонерських звітів, не розуміє свого завдання.
У своєму повідомленні Павло і Варнава розповіли християнам в Антиохії про те, «як [Бог] відкрив двері віри язичникам» (в. 27б). Поняття відкритих дверей часто вживається в Новому Завіті[11]. Основне значення цієї фрази – «надана можливість»: відправляючи Павла і Варнаву благовістити, Бог дав язичникам можливість увірувати і спастися[12]. Часто ця фраза припускає велику можливість: багато язичників стали християнами в результаті першої подорожі. Поза сумнівом, в антиохійській церкві була велика радість.
Зверніть увагу, що фраза «відкриті двері» зовсім не означає, що у двері наданої можливості можна увійти без зусиль (див. 1Кор. 16:9). Щоб увійти до своїх відкритих дверей, Павлу і Варнаві довелося багато вистраждати. Деякі з нас проходять повз відкриті Богом двері, бо можливості явно припускають важку роботу і сердечний біль!
До кінця своєї першої місіонерської подорожі Павло з Варнавою здолали більше 2 тисяч кілометрів! Вісімсот кілометрів по воді на утлих суденцях того часу і більше тисячі кілометрів найбільш дикими, небезпечними і труднопрохідними місцями суші (див. 15:26). Це була історична подорож. Тепер їм треба було перепочити. Розповідь завершується словами: «І перебували там з учениками чимало часу» (в. 28)[13]. Ці слова свідчать нам про те, що Павло і Варнава не збиралися залишитися там назавжди, що мав настав час, коли вони знову упакують свої заплічні мішки і вирушать у далекі краї.
ВИСНОВОК
У цьому місці Писання ми знаходимо багато уроків для себе. Головне, що я підкреслював, – це необхідність віддавати хвалу Богові за усе, що нам вдається зробити, – так, як це зробили Павло і Варнава, коли звітували про свою місіонерську роботу в Антиохії. Проте в тексті містяться і інші уроки, включаючи дорогоцінну звістку грішникам: якщо ви язичник (а, швидше за все, так воно і є), як радісно вам, мабуть, усвідомити, що Бог відкрив двері віри язичникам – і що ці двері все ще відкриті! Ви і зараз можете увійти до цих дверей, увірувавши і підкорившись вашому Господові!
Ще одна звістка в тексті звернена до нас: перш ніж стати християнином, людина має «вирахувати витрати» (Лк. 14:28). Не забувайте, що було сказано учням в Галатії: «Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (в. 22). Господь не обіцяв легкого життя. Але Він обіцяв бути з нами – і будь-яка жертва вартує цієї надії бути з Ним на небесах!
Якщо ви ще не християнин, я молюся, щоб ви тепер вирішили присвятити Богу усе своє життя. Увійдіть до Його дверей наданої можливості, поки вони ще відкриті для вас![14]
[1] Пізніше Павло і Сила знову відвідають ці громади (15:40-16:6).
[2] Дві галатійські громади (в Антиохії і Іконії) знаходилися в Пісидії.
[3] Див. обговорення 13:13,14 в уроці «Гіркота і солодкість місіонерської роботи».
[4] Якщо хтось і сприйняв Євангеліє в Пергії, Лука не згадує їх, і ми не знаходимо жодних вказівок на те, що Павло колись повертався туди. Деякі коментатори вважають, що Павло і Варнава проповідували там, щоб не гаяти часу в очікуванні корабля, а не спеціально, бо люди тієї місцевості виявилися сприйнятливими до Євангелія. Якщо це було так, то вони не змогли знайти корабель, який йшов у бажаному напрямі, тому вони і пішли далі, в Атталію, щоб спробувати знайти корабель там (що ним і вдалося).
[5] На Кіпрі ще до їх приїзду було виконано більше роботи, ніж в інших місцях, які вони відвідали у свою першу подорож (11:19). Туди пізніше повернулися Варнава і Іоанн Марко, щоб продовжити роботу (15:39).
[6] Як церква в Антиохії передала Павла і Варнаву «благодаті Божій», так і вони «передали їх [галатійських християн] Господеві, в Якого [ті] увірували» (14:23). В обох випадках йдеться про доручення турботам Господнім.
[7] Мені подобається фраза «діло, яке й виконали». Павло і Варнава вирушили виконувати роботу, і вони її виконали!
[8] Неможливо точно встановити, як довго тривала перша подорож. Одна хронологічна проблема полягає в тому, що нам невідома тривалість «чимало часу», який Павло і Варнава провели в Антиохії після того, як повернулися туди (14:28). Якщо це було близько року, то подорож могла тривати два або три роки. Якщо цей термін був близько двох років, то подорож могла бути коротшою – не більше півтора року.
[9] Можливим виключенням може бути звіт Іоанна Марка про їх роботу на Кіпрі після його повернення.
[10] Я ставлю Варнаву першим, бо християни в Антиохії називали його першим, коли прощалися з місіонерами.
[11] 1Кор. 16:9; 2Кор. 2:12; Кол. 4:3; Одкр. 3:8.
[12] Фраза «відкрив двері віри язичникам» не мають нічого спільного з «безпосередньою дією Святого Духа» на серце грішника.
[13] Якщо Послання до Галатів – один з ранніх листів Павла, як багато хто вважає, то Павло міг його написати під час «чималого часу», про який говориться в Діян. 14:28, до або після зборів в Єрусалимі (Діян. 15).
[14] Біблія учить, що коли ми зневажливо відкидаємо Божі можливості, Він часто прибирає їх від нас.
